Набутий досвід в українському пивоварінні, а також досвід закордонних фірм -лідерів з виробництва пивоварної продукції, з якими вітчизняна галузь співробітничає, доводить, що для випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва в цілому необхідний час. Фактор часу у вирішенні проблем підвищення ефективності виробництва стає на сучасному етапі вирішальним - час працює,проти неефективної економіки будь-якої господарської системи, ще більше поглиблюючи її нездатність до прогресивного розвитку та удосконалення, посилюючи її відставання та занурення у трясовину депресії і занепаду. Тому завдання полягає і в переконанні, що на підвищенні ефективності виробництва можна реально заробляти. В цьому плані необхідно організовувати навчання спеціалістів і керівників усіх рівнів з метою доведення та демонстрації того, що дає підприємству належний рівень ефективності виробничого процесу і що воно втрачає за умов, коли його нема. Формування економічного механізму підвищення ефективності виробництва у вітчизняній пивоварній промисловості повинно грунтуватися також і на врахуванні необхідності коригування розвитку галузі за умов існування та поглиблення процесів монополізації пивоварної галузі України, адже сьогодні в українському пивоварінні явно простежується тенденція до концентрації виробництва. Холдинги та великі пивоварні заводи за рахунок розмірів, масштабів виробництва та посилення контролю над усіма ланками виробництва (від вирощування сировини до реалізації пива) скорочують витрати, знижують собівартість, тісняють дрібних та невеликих виробниккккків. Виживання дрібних пивоварень стає можливим лише за наявності розвинутої мережі невеликих ресторанів та барів, де кожнии дрібний виробник зміг би обслуговувати та постачати свою продукцію визначеному постійному колу клієнтів, тим самим гарантуючи збут своєї продукції.
Фінансові умови (які були докладно глянуті раніше) полегшили українським виробникам конкуренцію із західними фірмами, оскільки привели до суттєвого подорожчання, а отже, і до зменшення ввозу імпортних товарів. Ввезення дешевого пива з-за кордону стало менш рентабельним, і на ринку залишилися в основному нечисленні постачальники дорогих сортів пива Українські виробники в цій ситуації не стали відразу підвищувати ціни на свою продукцію. Вони збільшили темпи зростання виробництва і практично задовольнили попит.
Скорочення можливостей збуту своєї готової продукції в Україні примусило великі закордонні пивоварні компанії шукати інші можливості розміщення в Україні свого капіталу з метою посилення конкурентних переваг. Таке посилення іноземних пивоварних компаній стало здійснюватися збільшенням частки іноземного капіталу у структурі акціонерного капіталу українських пивоварних заводів, а також завдяки залученню інвестицій у формі капітальних вкладень у підприємства пивоварної промисловості України.
Про те, наскільки далеко зайшов процес заміщення в пивоварній промисловості українського капіталу іноземним, свідчать такі дані: 8 найбільших підприємств галузі займають 86,6 відсотка ринку. (Для порівняння: в Росії 7-9 найбільших підприємств галузі займають близько 45 відсотків ринку). При цьому утворення монополій відбувається в основному двома шляхами. По-перше, жорстка, дедалі загострююча конкуренція витісняє з ринку слабкі, менш ефективно працюючі вітчизняні пивоварні заводи. Такі заводи скуповуються великими компанії за бросовими цінами. Інший шлях - послідовне злиття та поглинання кількох великих компаній у пивоварній галузі. Так були утворені два найбільших концерни із переважним впливом іноземного капіталу - ВВН (Baltic a Beverages Holding) та група Sun Interbrew. Частка цих двох концернів на українському ринку пивоваріння у 2000 р. становила 48,3 відсотка та продовжує швидко зростати.
ВВН - один з найбільших Інвесторів в українському пивоварінні - утворений фінською компанією Brewery, шведською Pripps та норвезькою Ringness. До групи ВВН в Україні входять ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Славутич» (м. Запоріжжя), Славутський солодовий завод (м. Славута, Хмельницька область), ВАТ «Львівська пивоварня”, (м. Львів). Основний акціонер компанії Sun Brewing - індійська фірма Sun Trade of India. У квітні 1999 p. Sun Brewing підписала договір про стратегічне партнерство у країнах колишнього Союзу з бельгійською компанією Іnterbrew, яка входить до п'ятірки найбільших світових виробників пива. Відповідно до договору Sun Brewing та Interbrew об'єдналися в єдину компанію виробничі потужності в Україні (а також в Росії) і утворили нову компанію - Sun Interbrew, в якій 34 відсотки акцій належатимуть Sun Brewing, стільки ж - бельгійському партнеру, а 32 відсотки акцій - стороннім інвесторам. Нова компанія за виробничими потужностями є надзвичайно сильним економічним агентом на українському ринку пива, де частка підприємств, що належать Sun Interbrew (BAT «Пивзавод «Рогань» (м, Харків), AT «Чернігівський гшвкомбінат «Десна», ВАТ «Миколаївський пивзавод «Янтар»-, AT «Пивобезалкогольнип комбінат «Крим), у 2000 р. становила 34 відсотки. (Для порівняння: в Росії компанія Sun Interbrew контролює всього 14 відсотків ринку пива.) Інвестиції, зроблені компанією в українські підприємства, становили 43,103 мли дол. США. Вони втілилися в те, що на пивзаводах «Десна» та «Янтар» впроваджені нові технології процесу бродіння в ЦКТ, що скоротило виробничий цикл, стабілізувало якість вироблюваної продукції. На “Десні” була проведена реконструкція солодового заводу, який працюватиме на вітчизняному ячмені. Проведене повне переозброєння заводських лабораторій контролю якості, введене в експлуатацію програмне забезпечення системи контролю якості. Всі чотири підприємства Sun Interbrew переведені на централізовану систему продаж, яка здійснюється через головний офіс, який розташований у Києві. Дистрнб'юторська мережа компанії нараховує близько 300 фірм. Підприємства Sun Interbrew сьогодні виробляють в Україні 6 торгових марок пива: «Чернігівське», «Крим», «Рогань», «Янтар», «Таллер» та «Стелла Артуа», яку почали виробляти в Україні з 3 квітня 2001 р. («Стелла Артуа» - це головний світовий бренд компанії Sun Interbrew).
У 1999 р. на українському пивному ринку з'явився новий «гравець» - турецька компанія Efes, яка на базі одеського AT «Чорномор» створила дочірнє підприємство «Пивоварня Ефес Україна».
Збереження переваги вітчизняного капіталу в структурі іноземного капіталу пивоварних компаній на сьогодні є стратегічно найбільш важливою проблемою існування галузі. Її вирішення повинно бути підтримано та забезпечено заходами державного регулювання. При цьому залучення іноземних інвесторів не повинно супроводжуватися втратою контрольного пакету акцій пивоварних підприємств. З метою підтримки вітчизняних виробників та запобігання скуповуванню за бросовими цінами вітчизняних пивоварних заводів держава повинна законодавчо продаж більше 50%звичайних акцій іноземним інвесторам. Залучення іноземних інвесторів економічно виправданим буде тільки у тих випадках, коли заборгованість вітчизняних пивоварних заводів погашатиметься із прибутку шляхом випуску та продажу облігацій під конкретний інвестиційний проект підприємства або за умов поділу продукції, коли частина високоякісних пианих напоїв імпортується в інші країни. Крім того доцільно законодавчо підтримати українське пивоваріння щодо створення в галузі вітчизняного холдингу з метою забезпечення рівних фінансових можливостей у конкурентній бортьбі з іноземним капіталом.
В умовах стрімкого зростання монополізму у пивоварній промисловості між найбільшими пивоварними концернами можливі картельні угоди, тому необхідно боротися з негативними проявами монополій на пивоварному українському ринку. В державах з розвиненою системою ринкового господарювання найбільш ефективним методом обмеження негативних наслідків діяльності монополій стали податки на надприбуток. Надприбуток найбільш часто в умовах монопольного виробництва і реалізації продукції концерни отримують від завищення цін.
Введення такого податку в Україні доцільно було б запровадити насамперед до веливих пивоварних компаній з перевагою іноземного капіталу, частка яуих на ринку перевищує 20%.
Висновок
Складні процеси становлення ринкових відносин в Україні мають свої особливості на рівні підприємств, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Будучи економічно самостійним і повністю відповідаючи за результати своєї діяльності, підприємство повинно сформувати таку систему менеджменту, яка забезпечила б йому високу ефективність роботи, конкурентоздатність і стійке становище на ринку.
Останніми роками вже досить багато написано про стратегії, стратегічне планування та управління. У західній та східній теорії управління стратегічна діяльність визнана, як окремий, перспективний предмет дослідження. В умовах України теорія і практика стратегічної діяльності та управління нею ще не зайняли належного місця. Потреби освоєння та застосування стратегічного управління в умовах діяльності вітчизняних підприємств коливаються від ствердження про неможливість використання досвіду зарубіжних корпорацій на українських підприємствах, до дуже обередного погодження з тим, що окремі елементи стратегічного управління, певно, будуть корисними в недалекому майбутньому. Усе це відбиває крайній песимізм щодо цього питання.