Зміст
Вступ
1. Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств (історичний огляд)
2. Бюджетування та фінансовий контроль
3. Довгострокове планування
4. Стратегічне планування
5. Стратегічне управління
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Мета дисципліни «Стратегічне управління» - сформувати у студентів уявлення про загальні теоретичні основи стратегічного планування та про його місце в системі управління підприємством; познайомити з діючою методикою розробки стратегії підприємства і напрямками її удосконалення; навчити самостійно виконувати необхідні роботи на всіх етапах розробки та реалізації стратегії підприємства.
В результаті вивчення дисципліни «Стратегічне управління» студент повинен:
1. знати: •основні поняття стратегічного планування і управління;
•зміст етапів процесу планування стратегії;
•підходи до планування стратегії підприємства,
•основні інструменти і моделі стратегічного аналізу та планування стратегії підприємства;
•характеристики базисних стратегій розвитку підприємства;
•особливості загальних стратегій конкуренції підприємства.
2. уміти, мати навички:
• визначати місію і стратегічні цілі діяльності підприємства;
• проводити дослідження факторів зовнішнього середовища і внутрішнього стану підприємства;
• розробляти варіанти стратегічних рішень підприємства;
• економічно обґрунтовувати вибір стратегії діяльності та конкуренції підприємства; • формувати механізм реалізації стратегії підприємства.
Необхідність знання матеріалу курсу обумовлюється сучасними вимогами до рівня підготовки фахівців в області економіки підприємства.
За змістом дисципліна «Стратегічне управління» є інтегруючим курсом, що поєднує окремі розділи і теми дисциплін: «Менеджмент», «Маркетинг», «Планування діяльності підприємств».
1. Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств (історичний огляд)
Потреба та здатність передбачати розвиток подій і їх наслідків характерні для людини. Це пояснюється тим. що перед початком будь-якої діяльності, приймаючи рішення щодо її доцільності, людина спочатку уявляє цю діяльність, а також можливі результати її здійснення, які зіставляє зі своїми цілями. Унаслідок постійного повторення дій (а це «повторення» залежить від характеристики стабільності та визначеності умов діяльності) формується динамічний стереотип, що охоплює усвідомлене га неусвідомлене передбачення. А оскільки будь-яка організація — це сукупність осіб, які спільно працюють заради досягнення загальної мети, таке передбачення необхідне і для будь-якої організації.
Обґрунтованість передбачення залежить від таких чинників:
- ступеня сприйняття та розуміння явиш і процесів па підприємстві й навколо нього;
- рівня передбачуваності розвитку них явищ і процесів;
- оцінки можливості управлінського впливу на ці процеси та явища за допомогою доступного методичного й технологічного інструментарію.
Завдання так званого наукового передбачення полягає в тому, щоб на підставі наукових методів логічного аналізу та синтезу «виводити» майбутнє з минулого та сьогоднішнього. Передбачити обриси (або лише окремі елементи) майбутнього, які тільки проглядають з теперішнього, певною мірою допомагає інтуїція.
Наукове передбачення — це діяльність із застосування окремих методів, прийомів та інструментів, які дають змогу уявляти перебіг процесів і явищ у майбутньому в певній послідовності з установленням чітких взаємозв'язків.
Передбачаючи зміни, потрібно застосовувати наукові, а також інші раціональні та інтуїтивні прийоми й методи, спиратися на складний комплекс прогнозно-аналітичних, методичних і соціально-психологічних підходів. Кожна організація, зорієнтована на доволі тривале існування та розвиток, має постійно оцінювати своє становище як усередині. так і зовні: аналізувати технологію і організацію виробництва, обладнання, діяльність персоналу, а також систему постачання та збуту. обслуговувані ринки, законодавство, яке регулює його діяльність, тощо.
Змінюваність усіх цих чинників маг різний ступінь предбачуваності. а тому кожне підприємство стикається з різним рівнем визначеності ситуації, що склалася, та тенденцій її розвитку.
Невизначеність — одна з характеристик численних явищ, що їх розглядає теорія і практика менеджменту: поведінки окремої особи чи групи осіб, організації в цілому, прийняття рішень різного типу; оцінювання прогнозів; розробки стратегій тощо.
Рівень невизначеності характеризується браком або повною відсутністю інформації про процеси, явища, вплив окремих факторів на діяльність підприємства.
Чим більший рівень невизначеності, тим нижча якість управлінських рішень та ефективність дій. Тому необхідно мінімізувати (в ідеалі — звести нанівець) невизначеність для підвищення якості управлінського впливу за рахунок структурування інформації про ситуацію всередині та навколо підприємства, тобто виокремити визначені та невизначені параметри, дібрати методи підвищення визначеності останніх і т. ін. Зменшення невизначеності сприяє впорядкуванню діяльності керівників підприємства. дає їм змогу розробляти рішення щодо адаптації організації та окремих її підсистем до змін ситуації.
Протягом XX століття відбувався пошук методів зменшення невизначеності в діяльності організацій. І досі збереглася ще тенденція ігнорувати передбачення або відшукувати обхідні шляхи у випадках, коли виникають некеровані або лише частково керовані фактори. Ця тенденція була особливо виразною на етапах відсутності «регулярного» планування та в разі використання короткострокового планування, іноді за стабільних умов функціонування та за певного поєднання досвіду зі здоровим глуздом можна сподіватися на відшукання зазначених «обхідних шляхів» стосовно слабо структурованих та неструктурованих проблем. Однак щоразу потрібно знати, коли можна, а коли — ні орієнтуватися тільки на нинішній стан об'єктивних умов. Ллє стан об'єктивних умов — це не тільки теперішні оцінки, а все те. що може далі відбутися впродовж певного проміжку часу та вплинути на відносну цінність тих рішень, що приймаються.
Отже, залежно від типу проблеми на вибір методів передбачення її розвитку та інструментів розв'язання може впливати різна сукупність взаємозв'язаних факторів, як-от: інфляція і дефляція, економічне процвітання або депресія, страйки, землетруси, терміни поставок сировини, коливання цін, податки тощо, які ускладнюють розуміння подій, що відбуваються нині, і тим більше тих. які можуть (або ні) відбутися в майбутньому. Розуміння тенденцій та передбачення процвітання або занепаду підприємств втілюються в системах управління, їх спрямованості та основних характеристиках.
А. Файоль та Л. Урвік ще у своїх перших працях зазначали, що передбачення — це відправна точка планування діяльності підприємств, управління взагалі. Залежно від розуміння тенденцій розвитку економіки, галузі чи окремого підприємства, а також необхідності та можливостей передбачення, що створюються сьогодні, сучасні фірми у процесі становлення та розвитку власних систем планування можуть проходити (у дещо скороченому варіанті) історичний шлях розвитку планування та управління підприємствами за останні 50—60 років. Чотири основні фази поступового переходу до стратегічного управління наведено в табл. 1.1. Розглянемо головні характеристики цих фаз.
Таблиця 1.1
Фази переходу до стратегічного управління підприємством залежно від ступеня передбачуваності його майбутнього
| Характеристика фаз | Основні орієнтири |
| Фаза І поточне управління «за відхиленнями» | Реагування на ситуацію, що складається. Планування, зорієнтоване всередину організації, обмежується розробкою бюджетів (бюджетування) і поточних планів (оперативне і тактичне планування). Домінування бюджетування та фінансового контролю, як інструментів управлінської о впливу |
| Фаза 2 Управління «від досягнутого)»(з елементами передбачення) | Застосування елементів аналізу та контролю ситуації, що складається зовні га в організації. Планування використовує екстраполяційне передбачення, перехід до довгострокового планування |
| Фаза 3 Управління «за цілями», з орієнтацією на зовнішнє середовище | Опанування «стратегічного мислення», націленого на зменшення впливу загроз на діяльність підприємства та. використання шансів, то сприяють успіху організації. Планування — стратегічне, що містить «стратегічні відповіді» на дії конкуренті» у категоріях «продукт — ринок» |
| Фаза 4 Стратегічне управління | Підготовка майбутнього та до майбутнього. Опанування стратегічної поведінки, механізмів впливу на середовище. Стратегічне планування пронизує всі підсистеми діяльності підприємства, передбачає їхню зміну на виміни середовища, використовує всі досягнення зазначених раніше фаз. Використання розвинених систем стратегічного управління |
2. Бюджетування та фінансовий контроль
На перших етапах створення та функціонування підприємств можна розпізнати характеристики управління, що були притаманні теорії та практиці керівництва підприємствами на ранніх етапах розвитку й становлення управління як науки (тобто на початку XX століття). Кожне підприємство має певні механізми регулювання, що дають змогу запобігати відхиленням і виправляти їх. Якщо зовнішнє середовище дозволяє фірмі розвиватися такими темпами, які «задаються» можливостями її внутрішнього середовища (не обмежуючи їх), то керівники можуть управляти, не дуже зважаючи на фактори, що діють за межами підприємства, повністю спрямовуючи свої зусилля на розв'язання внутрішніх проблем.
Поточне бюджетування має певні переваги.