Сутність, види та канали комунікацій (стр. 2 из 2)

Внутрішні комунікації здійснюються в рамках даної організації – і джерело й одержувач знаходяться всередині організації.

Корпоративна газета – інформаційний листок для зайнятих, збір співробітників підрозділів, корпоративне радіо і дошки оголошень відносяться до засобів здійснення внутрішніх комунікацій. Вибір і побудова оптимальних внутрішніх комунікацій визначається, характером й особливостями організації – організаційною місією, її суспільним статусом, масштабами, сферами діяльності.

Існує три найбільш поширені предмети релізу:

1. Оголошення.

2. Управління змінами в організаціях.

3. Виступ менеджера компанії.

Прес-реліз (press-release) – це повідомлення, яке містить важливу новину або інформацію для широкої аудиторії. Поширення організацією прес-релізу відбувається за схемою (рис. 4).

Прес-конференція – зустріч офіційних осіб із представниками засобів масової інформації з метою інформування щодо актуальних питань.

Рис. 4. Схема поширення організацією прес-релізу

У будь-якій організації, найменшій, використовуються, як мінімум, два комунікативні засоби:

1. Письмові комунікації які виступають у формі планової та звітної документації, пам'ятних записок, доповідей, оголошень, довідників, фірмових газет тощо.

Переваги таких комунікацій:

– добре збереження Інформації;

– можливість вивчення, багаторазове перечитування інформації;

– ґрунтовність підготовки;

– можливість доведення до багатьох працівників.

Недоліки письмових комунікацій:

– складність поновлення;

– об'ємність інформації (особливо «знизу вгору»),

2. Усні комунікації – телефонні розмови, публічні виступи, наради, безпосереднє спілкування тощо. Позитивним аспектом таких комунікацій є економія часу, забезпечення глибокого взаєморозуміння.

Письмові та усні комунікації відносять до вербальних. Б практичному аспекті це означає вміння говорити і писати:

1) те, що потрібно;

2) так, як потрібно;

3) там, де потрібно;

4) тому, кому потрібно.

Невербальні комунікації менш вивчені, ніж вербальні. За даними А. Піза, інформація в процесі комунікації передається за допомогою слів лише на 7%, характером звучання й інтонацією – на 37%, а інші 55% інформації передаються за допомогою міміки, жестами, зовнішнім виглядом і середовищем.

Часто жести більш достовірно передають інформацію, тому що вони неопізнані і невипадкові. При неспівпадінні вербальних і невербальних сигналів джерела комунікації людина-акцептор покладається на останнє більшою мірою.

4. Моделі комунікаційного зв'язку

Однією з найбільш простих доступних та розповсюджених моделей комунікаційного процесу є модель запропонована теоретиком комунікацій Раймондом Россом. У спрощеному вигляді модель процесу комунікації подана на рис. 5.

Рис. 5. Спрощена модель процесу комунікації

Для фірм, що займаються продажем продукції, модель комунікації має вигляд (рис. 7):

Рис. 6. Модель комунікації

Уілдер Шрамм удосконалив цю модель, показавши, що відправник А починає отримувати зворотну реакцію до того, як одержувач В реагує на саме повідомлення і як обидва починають діяти. У. Шрамм зробив цінне спостереження, згідно з яким той, хто отримує повідомлення, має вибір: приймати чи відхилити його (рис. 6).

У повідомленні є завжди відправник і одержувач. Щонайменше є один одержувач. На рис. 6. «А» – відправник і «В» – одержувач.

«А» і «В» мають різну особисту реальність, власний світ, сформований досвідом, сприйняттям, ідеями тощо. Вони помічають, розуміють й інтерпретують речі і події по-різному.

Для того, щоби відбувався обмін інформацією. повинен існувати деякий вид загальнодоступного простору (Shared Space). Ті, котрі спілкуються між собою, повинні мати поняття один про одного, місцезнаходження і можливий канал повідомлення.

Уявімо, що відправник має вже сформульоване повідомлення, котре бажає передати одержувачу. Якщо повідомлення виступає деяким видом ідеї, сприйняття, відчуття або характеристики, то воно є частиною реальності відправника.

Рис. 7. Продаж у категоріях теорії комунікації

Будь-що може бути передане на певну відстань у загальнодоступному просторі. Ми можемо сприйняти це як об'єкт, частку, або як хвилю чи інформаційний потік, що передаються звуковими вібраціями, чи променями світла, чи за допомогою слів, з використанням паперу, мовою тіла, телепатії або будь-яким іншим типом.

Між людьми, що спілкуються, Існуватимуть окремі шари повідомлення, яке посилається. Часто це усна інформація або щось таке, котре виражається в мові (усне або написане), а також невербальна інформація, що передається мімікою, жестами, позою тощо. Інколи усні і не усні повідомлення не узгоджуються одне з одним, тоді їх називають суперечливими.

Покладаючись на те, що одержувач помічає, І на його інтерпретацію усних і не усних повідомлень, відправник формує поняття повідомлення в реальності того, хто його приймає.

Комунікація буде ефективною, якщо помічене повідомлення наблизить умисне повідомлення до задоволення відправника, при цьому отримуючи дасть відповідь, котра містить дане повідомлення. Можна ніколи не вважати доведеним, що одержувач має ту ж реальність, що і відправник. Можна ніколи не вважати доведеним, що одержувач інтерпретує повідомлення тим же шляхом, котрим робить це відправник.

Повідомлення не є абсолютна, обмежена річ. Особливо це стосується, усного повідомлення, котре завжди є невизначеним і до деякої міри вводить в оману.

Коли «В» чує слово або речення, яке він інтерпретує, то базуючись на своєму досвіді, сприйняттях і думках, може доповнювати усну інформацію не усною, а також уявляти те, що передбачається. Іншими словами адресат так чи Інакше зрозуміє те, що йому передають.

Всередині певної культури людей існують слова, котрі всі розуміють однаково, тобто певні абстрактні поняття. Коли говорять слово «автомобіль» або «холодильник», більшість зрозуміє, що мова йде відповідно про засіб для переміщення та пристрій для збереження продуктів харчування. Але, такі слова, як «довіра», «любов», «правильний», «неправильний» тощо, кожен зрозуміє по-своєму, в межах своєї реальності. Щоби комунікація була ефективною, необхідно брати до уваги всі фактори.

Список використаної літератури

1. Федотова Л.Н. Социология массовой коммуникации. Ученик для ВУЗов. // Питер. 2004 – с. 400.

2. Макєєва С.О. Соціологія. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – с. 455.

3. Шегда А.В., Литвиненко Т.М. Економіка підприємства. – К.: Знання-Прес, 2003 – 335.

4. Прокопенко М.Д., Несторова Е.В. Формирование рыночной системы мотивации и оплаты труда на предприятиях Украины // Економіка промисловості. – 2004 – №1 – с. 157–163.

5. Турила А.М. Проблеми визначення заробітної плати з позиції держави, роботодавців і найманих працівників // Вісник КТУ. – 200. – Вип. 1. – с. 134–135.

6. Сіленко А. Соціально-політичний ореол економічної категорії // Нова політика – 1999 – №6 – с. 55–60.

7. Карлін М. Зміст праці й методичні проблеми її стимулювання // Україна: аспекти праці – 1999. – №1. – с. 19–21.