Типи, функції та місце економічних служб в управлінській структурі підприємства (стр. 3 из 4)
3. Функціональна структура також передбачає наявність штабів, поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління (рис. 5.2., б). але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво з кожної функції управління. В цьому її головна перевага. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, неузгодженість рішень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.
4. Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів: за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.
5. Матрична структура передбачає створення, поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління, тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо членів групи.
6. Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись у майбутньому.
Згідно із Законом «Про підприємства в Україні» управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.
Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.
7. Лінійно-функціональна організаційна структура управлінняспирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі (рис. 5.3, в). Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор—начальник цеху—майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.
Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Вона є найдоцільнішою
Рис. 5.1. Типи організаційних структур управління підприємствами:
К — генеральний керівник; Л — лінійний керівник; Ф — функціональний керівник; В — виконавець.
6. Складання виробничої програми підприємства.
Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період(місяць, квартал, рік, кілька років). Складання виробничої програми входить до обов’язків економічних служб підприємства.
Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша — обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга — вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничої програми (рис. 6.1.).
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продаж суспільне важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим.
Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.
За вихідні дані для цього беруть середньорічну виробничу потужність підприємства та коефіцієнт її використання.
Наведемо приклад розрахунку можливого обсягу виробництва продукції за наявною потужністю підприємства (дані умовні):
1. Потужність на початок року -------------------------------------------- 45000
2. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів 3600
3. Вибуття потужності------------------------------------------------------ 1200
4. Середньорічна потужність [п.1 + (п.2 - п.З) х 0,45],------------ 46080
5. Коефіцієнт використання потужності-------------------------------- 0,94
6. Обсяг виробництва продукції (п.4 х п.5)-------------------------- 43315
Збільшення потужності за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів (здійснення певних організаційно-технічних заходів) не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Цим зумовлюється потреба визначати необхідність уведення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства. Розрахунки проводять у певній послідовності.
• визначають обсяг продукції, що не може бути отриманий з наявної потужності і для виробництва якого необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;
• установлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей kос з урахуванням існуючих нормативних строків;
• розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей Nсер, користуючись формулою
Nсер = (Вн - Вп)/ kос
де Вн — обсяг продукції, для забезпечення випуску котрої необхідне введення в дію нових виробничих потужностей; Вп— обсяг продукції, виробленої в поточному році з додаткових потужностей, що були введені в дію в попередні роки; при цьому Вп для першого року розрахункового періоду дорівнює нулю, другого — N1kос, третього - N1+ N2kос, тощо,
• обчислюють повний обсяг виробничих потужностей N., що вводитимуться у дію в і-му році розрахункового періоду, за формулою
Nі = N сері / 0,45
де N сері — величина середньорічного введення в дію потужностей в і-му році розрахункового періоду; 0,45 — коефіцієнт для перерахунку абсолютного введення в дію потужностей у середню величину.
Умовний приклад розрахунку необхідного введення в дію нових виробничих потужностей для забезпечення випуску запланованого обсягу продукції подано в табл. 6.1.
Таблиця 6.1.
| Показники | Роки розрахункового пероду | ||
| перший | другий | третій | |
| 1. Загальний план випуску продукції | 46000 | 54700 | 65377 |
| 2. Випуск продукції з діючих потужностей | 43090 | 43852 | 44800 |
| 3. Обсяг продукції Вн для виробництва якої потрібне введення в дію нових потужностей (р.І-р.2) | 2910 | 10848 | 20577 |
| 4. Обсяг продукції Вн котра виготовляється в поточному році з потужностей, що їх уведено в дію в попередні роки | — | 7852 | 17322 |
| 5. Середньорічна величина нових (додаткових) потужностей [(р.З – р4)/kос] | 4157 | 4280 | 4650 |
| 6. Повний обсяг нових потужностей Ni що вводитимуться в дію в і-му році розрахункового періоду (р.5 : 0,45) | 9238 | 9511 | 10333 |
За цим розрахунком коефіцієнти освоєння потужностей kос, дорівнюють: для першого року розрахункового періоду — 0,7; другого — 0,85; третього — 1,0.
Економічне обґрунтування виробничої програми підприємства з огляду на її забезпечення необхідними трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами в цілому зводиться до визначення загальної потреби в них та ефективного їхнього використання .
Висновок
Роблячи невеликий підсумок по виконаній роботі, необхідно в перу чергу зробити акцент на тому що економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник директора з питань економіки) який відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності підприємства. У його компетенції є також питання фінансів, організації праці та заробітної плати.