1.8 План рахунків бухгалтерського обліку, забалансові рахунки
Важливе значення для одержання різнобічної інформації, необхідної для управління і контролю, має застосування науково обґрунтованого плану рахунків.
Під планом рахунків розуміють систематизований перелік рахунків, який визначає організацію всієї системи бухгалтерського обліку на підприємствах, в організаціях і установах з метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів» Міністерством фінансів України розроблений і затверджений (наказом від 30.11.99 №291) План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Він є обов'язковим для всіх підприємств і організацій України (крім банків і бюджетних установ).
Рахунки в Плані за економічним змістом згруповані у дев'ять класів: 1 «Необоротні активи», 2 «Запаси», 3 «Грошові кошти, розрахунки та інші активи», 4 «Власний капітал і забезпечення зобов'язань», 5 «Довгострокові зобов'язання», 6 «Поточні зобов'язання», 7 «Доходи і результати діяльності», 8 «Витрати за елементами», 9 «Витрати діяльності».
В окремий клас (нульовий) виділено забалансові рахунки.
Структура Плану рахунків зорієнтована на потреби складання фінансової звітності. Тому в Плані розмежовано балансові рахунки, які об'єднані в класи з розділами активу (1, 2 і З класи), пасиву балансу (4, 5, 6 класи) і номінальні рахунки, призначені для обліку затрат, доходів і фінансових результатів діяльності підприємства (7, 8 і 9 класи). Таким чином, показники розділів балансу заповнюються за даними рахунків 1–6 класів, а показники Звіту про фінансові результати – за даними рахунків 7 – 9 класів.
До синтетичних рахунків, які потребують більшої деталізації об'єктів, що обліковуються, Планом рахунків передбачені субрахунки, які визначають напрямки подальшої деталізації обліку, показують, в якому розрізі треба групувати показники рахунків аналітичного обліку в межах того або іншого синтетичного рахунка, щоб мати інформацію, необхідну для управління, складання балансу та інших форм звітності.
Кожному синтетичному рахунку і субрахунку, крім назви, присвоєно номер (код), тобто умовне цифрове позначення. Використання кодів рахунків значно прискорює і скорочує облікову роботу, а також є необхідною умовою при автоматизованому опрацюванні облікової інформації на обчислювальних машинах.
У Плані рахунків використано децимальну систему нумерації (кодування) рахунків. Це значить, що максимально можлива кількість синтетичних рахунків в Плані – не більше 99, а кількість субрахунків до відповідних синтетичних рахунків – не більше 9. За кожним класом закріплено певну серію номерів (кодів) рахунків з урахуванням деякого резерву вільних номерів (на випадок, якщо виникне потреба в додаткових синтетичних рахунках).
Номери (коди) синтетичних рахунків – двозначні. Субрахункам присвоєно порядкові номери (коди) в межах відповідного синтетичного рахунка. Номер (код) кожного субрахунка складається з номера синтетичного рахунка і порядкового номера самого субрахунка. При цьому перша цифра номера (коду) субрахунка означає номер класу, друга – номер синтетичного рахунка, третя – номер субрахунка.
Наприклад, код 103 означає: 1 – клас «Необоротні активи», О – номер синтетичного рахунка «Основні засоби», 3 – номер субрахунка «Будівлі і споруди»; код 201 означає: 2 – номер класу «Запаси», 0 – номер синтетичного рахунка «Виробничі запаси», 1 – номер субрахунка «Сировина і матеріали» і т. д.
Забалансові рахунки призначені для обліку активів, які не належать даному підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні або на зберіганні. До них належать орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, гарантії та забезпечення надані і отримані та ін. Всі ці активи обліковуються на балансі тих господарств, яким вони належать. Підприємство, яке прийняло ці активи в тимчасове користування або на зберігання, обліковує їх на за-балансових рахунках. При складанні балансу залишки цих рахунків показують за підсумком балансу. Інакше при зведенні балансів окремих підприємств по галузях або всьому народному господарству ці активи були б враховані двічі: один раз на балансі того господарства, якому вони належать, а другий – на балансі господарства, де вони тимчасово перебувають. На забалансових рахунках обліковують, крім того, бланки суворого обліку (чекові книжки, акції, векселі тощо), умовні права і зобов'язання (застави, гарантії, зобов'язання тощо), списану на збитки заборгованість неплатоспроможних дебіторів (для спостереження за можливістю її відшкодування винними особами протягом трьох років) та інші об'єкти, які не вимагають подвійного запису.
До групи забалансових належать рахунки: «Орендовані необоротні активи», «Активи на відповідальному зберіганні», «Контрактні зобов'язання», «Гарантії та забезпечення одержані», «Списані активи», «Обладнання, прийняте для монтажу», «Бланки суворого обліку» та ін.
Відмітною особливістю забалансових рахунків є те, що вони не кореспондують ні між: собою, ні з балансовими рахунками, правило подвійного запису на них не поширюється; господарські операції на забалансових рахунках відображаються одинарним записом: тільки по дебету або тільки по кредиту відповідного рахунка. Тобто, при прийнятті об'єкта на облік забалансовий рахунок тільки дебетується (без кредитування іншого рахунка), а при списанні – кредитується (без кореспонденції з дебетом іншого рахунка).
2.Вибір конфігурації апаратних засобів і програмне забезпечення персонального комп'ютера
Сьогоднішній світ а, тим більше, завтрашній важко уявити без комп'ютерів, телевізорів, іншої електронної техніки. Комп'ютери стали невід'ємною частиною нашого повсякдення. Сьогодні ми можемо не тільки говорити про нові технології, а й про те, як ними безпечно користуватися. Банки, магазини, вузли зв'язку, видавництва, школи, офіси – їх зараз просто неможливо уявити без комп'ютерів.
Інформаційні технології відкривають кожному, хто навчається, доступ до практично необмеженого об’єму інформації та її аналітичної розробки, що забезпечує «безпосередню включеність» в інформаційні потоки суспільства.
Вся сукупність технічних засобів поділяється на фізичні та апаратно-програмні та включає в себе електричні, механічні, електромеханічні та електронні пристрої. Фізичні засоби реалізуються у вигляді автономних пристроїв та систем, що виконують функції загального захисту об’єктів, на яких обробляється інформація. Апаратні технічні засоби розміщують безпосередньо в обчислювальній техніці, в телекомунікаційній апаратурі чи в пристроях, що зв’язані з подібною апаратурою за допомогою стандартного інтерфейсу. Програмні засоби є програмним забезпеченням, що виконує функції захисту інформації.
Виникає питання: наскільки безпечно можна обладнати своє робоче місце, підібравши відповідні якісні комплектуючі?
Дана дипломна робота призначена щоб попередити користувачів персональних комп'ютерів, та тих, хто хоче придбати комп'ютер, що вибір неякісного обладнання, особливо моніторів, може серйозно підірвати здоров'я. Також змусити задуматися користувачів над дилемою: краще вибрати дорогий комп'ютер та безпечний, чи дешевий, але небезпечний.
2.1 Класифікація персональних комп'ютерів
Комп'ютер – це електронний пристрій, що виконує операції введення інформації, зберігання та оброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. За кожну з названих операцій відповідають спеціальні блоки комп'ютера:
· пристрій введення,
· центральний процесор,
· запам'ятовуючий пристрій,
· пристрій виведення.
Комп’ютер – це апаратна частина + програмне забезпечення.
Апаратна частина комп'ютера (hardware) – це набір пристроїв, з яких він складається.
Окрім набору пристроїв, необхідно мати набір програм, що керують діями комп'ютера, – програмне забезпечення. В англійській мові для позначення програмного забезпечення є слово – software (м'який виріб). Це слово ввели спеціально, щоб наголосити на тому, що програмне забезпечення є рівноправною частиною комп'ютера як пристрою, призначеного для розв'язання задач. На відміну від «твердої» апаратної частини, програмне забезпечення є гнучким, змінюваним залежно від конкретної задачі, що розв'язується.
Усе програмне забезпечення (ПЗ) ділиться на три великі групи: системне; прикладне; інструментальне.
Системне ПЗ – це сукупність програм, призначених для управління апаратною частиною комп'ютера і забезпечення взаємодії користувача з комп'ютером. Цей вид ПЗ тому й називається системним, бо без нього робота комп'ютера неможлива.
Прикладне ПЗ – це програми, призначені для розв'язання завдань у різних предметних галузях. Типовими прикладними програмами є навчальні програми, видавничі системи, бухгалтерські пакети, текстові редактори.
Звісно, програми не виникають «із повітря», їх треба створювати. Для цього є інструментальне ПЗ.
Інструментальне ПЗ – це програми, призначені для розробки різноманітних програм.
Номенклатура видів комп'ютерів на сьогодні величезна: машини розрізняються за призначенням, потужністю, розмірами, елементною базою і т. д. Тому класифікують ЕОМ за різними ознаками. Розглянемо найбільш поширені критерії класифікації комп'ютерів.
Класифікація за призначенням
· великі електронно-обчислювальні машини (ЕОМ);
· міні ЕОМ;