Управління корпоративною власністю підприємства (стр. 5 из 19)

– високоліквідні об’єкти КВ, наприклад пакети акцій, в яких зростання індексу курсової вартості більше ніж 1,5 індексів інфляції;

– акції компаній – ліквідність яких на ринку є найвищою (blue chips).

4. За розміром частки (пакета акцій підприємства, що належитькорпорації):

– 100% у корпорації – АТ або унітарні підприємства – повний контроль;

– 75% + 1 акція – у корпорації кваліфікована більшість акцій;

– 50% + 1 акція – у корпорації контрольний пакет акцій;

– 30% + 1 акція – у корпорації контрольний пакет акцій при мінімальному кворумі;

– 25% + 1 акція – у корпорації блокуючий пакет акцій;

– 10% + 1 акція – у корпорації інсайдерський пакет акцій

5. За ступенем індустріалізації:

– об’єкти промисловості;

– об’єкти АПК;

– об’єкти невиробничої сфери;

6. За ступенем монополізації ринку:

– чиста монополія;

– монополістична конкуренція;

– олігополія;

– монопсонія;

– олігопсонія.

7. За організаційно-правовою формою:

– товариства неакціонерного типу (товариство з обмеженою відповідальністю, з повною відповідальністю);

– акціонерні товариства (відкриті та закриті акціонерні товариства);

– транснаціональні компанії (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ);

– глобальні компанії [153, 170].

Наведена класифікація, на думку автора, дозволяє найбільш повно об’єднати всі існуючі види корпоративної власності як у світовому масштабі, так і у межах української системи господарювання. Класифікація відзначає той факт, що корпорації можуть мати власність у всіх можливих сферах національної та світової економіки, це, у свою чергу, свідчить про те, що однією з головних економічних ознак корпорації є саме масштаб діяльності.

1.3 Відмінність корпоративної власності від інших форм власності

На жаль, в даний час існує достатньо мало систематизованих економічних досліджень, що стосуються питання, які форми підприємницьких об'єднань можна віднести до корпорацій (поняття “корпорація” походить від латинського “corporatio”, що означає об’єднання). Теоретичний аналіз використовуваної літератури дозволив нам виявити наступний результат щодо даного питання.

Існують різні точки зору на питання про те, які форми підприємницьких об’єднань належать до корпорацій. Це пояснюється відмінністю в розумінні вченими-економістами характерних рис, властивих корпорації. Один з підходів представлений в роботах відомого економіста-практика А. Суботіна [134]. Згідно з одним з його визначень, корпорація – це колективне утворення, організація, визнана юридичною особою, заснована на об'єднаних капіталах (добровільних внесках) і яка здійснює соціально-корисну діяльність. Тобто визначення корпорації фактично відповідає визначенню юридичної особи. У цьому випадку, на думку вченого, корпорації властиві такі риси.

– наявність юридичної особи;

– інституційний розділ функцій управління і власності;

– колективне ухвалення рішень власниками і (або) найманими керівниками.

Таким чином, в поняття корпорація крім акціонерних товариств включаються багато інших юридичних осіб: різні види товариств (повні, командитні), господарські об’єднання (концерни, асоціації, холдинги тощо), виробничі і споживчі кооперативи, колективні, орендні підприємства, а також державні підприємства і установи, що мають на меті своєю здійснення культурної, господарської або іншої соціальнокорисної діяльності, що не приносить прибуток.

У західній економічній літературі прийнято називати корпораціями не всякі товариства з обмеженою відповідальністю, а саме акціонерні, кошти яких утворюються за рахунок випуску і розміщення акцій. Для позначення акціонерних товариств закритого типу (АТЗТ), статутний капітал яких утворюється через розподіл акцій серед засновників, застосовується термін “закрита корпорація” (close corporation); тільки якщо акціонерне товариство відкритого типу (АТВТ або ВАТ) утворює свій статутної капітал через публічну підписку акцій, його називають “відкритою корпорацією” або просто “корпорацією” (corporation). Як аналог поняття “корпорація” в українській практиці використовується, переважно термін “акціонерне товариство”.

Вітчизняне законодавство визначає статус акціонерного товариства, а не корпорації. Вітчизняні економісти ставлять знак рівності між корпорацією і акціонерним суспільством. У західній економічній літературі, якщо додатково нічого не обумовлено, під корпорацією прийнято розуміти акціонерне суспільство, чиї акції представлені на фондовому ринку. У вітчизняній літературі термін “корпорація” застосовується для того, щоб визначити факт відділення прав розпорядження від прав володіння. Так, Р. Емцов і М. Лукін під корпорацією розуміють форму організації бізнесу, при якій володіння і управління явно відокремлені одне від одного. Термін “акціонерне товариство” вони вводять як другу назву корпорації [51, с. 172–173].

У.Е. Баталер виділяє ряд позитивних характеристик, що роблять корпоративну форму господарювання економічно привабливою. Основні з них такі:

1. Здатність залучення коштів через випуск акцій дає можливість акумулювати кошти необмеженого числа інвесторів. При цьому інвестори можуть розраховувати на певну винагороду відповідно до вибору – брати чи не брати участі в управлінні товариством.

2. Можливість професіоналізації процесу управління. Рішення проблеми керованості досягається через закінченість організаційного оформлення і розподіл функцій контролю між органами управління акціонерним суспільством шляхом регламентованої відповідальності і повноважень.

3. Відсутність обмежень сфери діяльності (з погляду інвестиційних можливостей).

4. Розширення можливості ротації зацікавлених осіб і досягнення відповідно більшої гнучкості в умовах динамічності інвестиційної пропозиції через створення спрощеного порядку входження і виходу зі складу акціонерів.

5. Широкі можливості для моделювання господарських відносин з використанням багатьох варіантів створення інтегрованих структур і реальної економічної влади [12].

На думку відомого вітчизняного економіста В.А. Євтушевського, поведінка власників корпоративних прав та інших суб'єктів корпоративного управління вивчається через їхні інтереси в отриманні дивідендів, вплив на прийняття рішень у корпораціях голосуванням, методи і форми придбання і позбавлення ними своїх цінних паперів. Реалізація корпоративних прав не здійснюється сама по собі, відірвано від інших об’єктів корпоративного управління. Тому предметом корпоративного управління є інші два рівні – корпоративне підприємство та форми і методи державного регулювання корпоративного сектора і державної власності у ньому. Слід враховувати, яку важливу роль відіграє регуляторне середовище, яке створюється в результаті цілеспрямованої діяльності державних органів щодо законодавчо-нормативного забезпечення корпоративної діяльності. Крім того, практично в усіх країнах існує державний сектор, яким потрібно ефективно управляти, а частина цього сектора підпадає під поняття корпорацій (державних і неприбуткових) [47].

Аналіз існуючої економіко-правової бази дає змогу виділити корпоративну форму капіталу як відокремлену, за якою власники мають обмежену відповідальність. При усіх відмінностях у правових базах розвинутих країн основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним секторами пролягає у відділенні функцій розпорядження й обмеженої відповідальності. Так, правова база ФРН до корпоративного сектору відносить акціонерні компанії (“actiengessellshaft”) і лишає поза ним “приватні справи”, “індивідуальні товариства” – відкрите торгове і командитне товариства, при цьому акціонерними компаніями вона вважає акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Організаційно-правова база Франції поділяє юридичний статус підприємства за формальними ознаками і за правом власності. У цілому виділяють два типи підприємств – індивідуальні, близькі за своїм статусом до фізичних осіб, і товариства, що мають статус юридичної особи. Серед підприємств, що мають статус юридичної особи, до корпоративного сектора відносять не об’єднання осіб, а об’єднання капіталів, де відповідальність обмежена внесками, тобто насамперед акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю [19, 53].

Слід мати на увазі, що не всі господарські товариства потрапляють під поняття корпоративних. Однозначно до корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут немає жорсткого розмежування власників та управлінців (менеджерів) і не існує обмеженої відповідальності. Дискусійною залишається роль товариств із додатковою відповідальністю, віднесення їх до об’єднань капіталів і в цілому до корпорацій. Крім того, своєрідними об’єктами управління є державні підприємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.

Конкуруючий підхід представлений у працях українських економістів. Так Г.В. Козаченко [25] обмежує коло підприємницьких об'єднань, що включаються в поняття “корпорація” до відкритих акціонерних суспільств, базуючись на твердженні, що основними рисами корпоративного управління мають бути такі:

– самостійність корпорації як юридичної особи,

– обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів,

– централізоване управління,

– можливість передачі іншим особам акцій, що належать індивідуальним інвесторам.

Перші три критерії було розглянуто вище.

Таким чином, каменем спотикання в діалозі різних вчених є питання включати або не включати до властивостей корпорації можливості вільної передачі акцій і, отже, обмежувати або не обмежувати поняття “корпорація” формою відкритого акціонерного суспільства.