Управління персоналом в соціальній сфері (стр. 4 из 10)

Останнє положення має принципово важливий характер для нашого дослідження. Воно підтверджує необхідність поряд з горизонтальним розподілом праці здійснювати і чіткий вертикальний. Тобто виділити коло людей для виконання специфічного роду діяльності — управлінської. У сучасній управлінській літературі для визначення такої групи людей, змістом діяльності яких є виконання управлінських функцій, використовується термін "персонал управління".

Отже, суб'єктами управлінської діяльності в закладі соціальної роботи мають бути люди, які можуть здійснювати цю діяльність як професіонали-управлінці. Це, в свою чергу, вимагає опори при аналізі змісту управлінської діяльності та професійних якостей управлінців на теорію і практику менеджменту в контексті гуманітарних дисциплін.

Це ще раз підтверджує правомірність і доцільність розгляду змісту управлінської діяльності в закладі соціальної роботи з позицій теорії менеджменту. Інакше кажучи, розглядати управління як процес реалізації основних управлінських функцій: планування, організації, мотивації та контролю, за участю об'єднуючих процесів комунікації та прийняття рішень, а також керівництва ("лідерства") як самостійної діяльності.

Суб'єкти соціальної системи, беручи участь у соціальній роботі з метою задоволення інтересів окремих осіб, суспільних груп та шарів суспільства, виконують певні функції (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Функції соціальної роботи

Діагностична функція — вивчення соціальним працівником особливостей окремої особи (суспільної групи), ступеня впливу на неї середовища і встановлення відповідного соціального діагнозу.

Прогностична функція — програмування і прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи соціальних інститутів суспільства і вироблення відповідної моделі соціальної поведінки цих об'єктів.

Превентивна (попереджувально-профілактична, соціально-терапевтична) функція — приведення в дію різноманітних соціально-правових, психологічних, соціально-методичних, освітніх та інших механізмів з метою попередження і подолання негативних явищ, що матимуть прояви у соціумі.

Правозахисна функція — використання законів і відповідних правових норм для організації допомоги, підтримки, захисту громадян (як тих, що безпосередньо проживають у державі, так і тих, що з певних причин перебувають поза її межами).

Соціально-педагогічна функція — вияв інтересів і потреб членів суспільства (чи окремих груп) у певних видах діяльності (культурній, оздоровчій, творчій тощо) та залучення до роботи з ними відповідних фахівців, тренерів, організаторів, представників громадських організацій і творчих спілок.

Соціально-психологічна функція — організація соціальної адаптації та реабілітації, консультування, психокорекції міжособистісних відносин тих, хто цього потребує.

Соціально-побутова функція — сприяння у наданні необхідної допомоги певним категоріям населення з метою поліпшення умов їхнього життєзабезпечення.

Соціально-медична функція — організація робіт з профілактики захворювань, оволодіння основами надання первинної медичної допомоги, формування саногенного мислення, популяризація методик культури харчування, планування сім'ї, валеологія.

Комунікативна функція — налагодження контактів з тими, хто потребує тієї чи іншої допомоги (підтримки), консалтинг, всебічне залучення різних суспільних інститутів до діяльності соціальних служб.

Рекламно-пропагандистська функція — організація реклами соціальних послуг, широка пропаганда ідей соціального захисту і соціальної безпеки людини.

Морально-гуманістична функція — надання соціальній роботі гуманістичного спрямування, всебічне сприяння створенню гідних умов для життєдіяльності людини, окремих соціально-демографічних груп суспільства.

Організаційна функція — сприяння діяльності соціальних служб підприємств і установ за місцем проживання, широке залучення до їх роботи громадськості, спрямування роботи соціальних служб на надання адекватної допомоги нужденним [20, c. 85].

Переходячи до аналізу специфіки управління закладом соціальної роботи, слід зазначити, що вона походить від головного призначення закладу надання допомоги клієнту для виходу зі складної життєвої ситуації. До таких особливостей відносять:

1) невідповідність його у часі з результатами соціальної допомоги (для управління закладом практично неможливе точне прогнозування та вимірювання результатів управління);

2) важливість як кінцевого, так і проміжних результатів управління закладом соціальної роботи;

3) обмеженість використання директивних методів управління на користь методів мотивації, переконання, створення ситуації успіху та зацікавленості;

4) пріоритет контактного управління;

5) значна вікова розбіжність груп людей — учасників процесу управління (персонал і клієнти різного віку);

6) характер соціальної інформації в управлінських відносинах у закладах соціальної роботи;

7) обов'язкова компетентність із соціальної роботи керівників закладів.

Управління закладом соціальної роботи за змістом управлінської діяльності та орієнтованістю на процес надання соціальної допомоги відрізняється також і від управління соціальною роботою на державному та регіональному рівнях.

Отже, управління закладом соціальної роботи має враховувати як загально-управлінські закономірності, так і специфіку управління соціальною організацією. Саме на такий підхід доцільно орієнтуватися при дослідженні змісту управлінської діяльності в закладах соціальної роботи.

На завершення цієї частини дослідження зробимо деякі висновки та узагальнення.

1. Управління соціальною роботою виступає як складова соціального управління в цілому і несе на собі загальні характерні ознаки соціального управління. Разом з тим існують специфічні характеристики, пов'язані з особливостями соціальної роботи як об'єкта управління.

2. Управління соціальною роботою здійснюється на трьох рівнях соціальної організації — України в цілому, регіональному рівні й на рівні конкретного закладу соціальної роботи.

3. Для здійснення управління соціальною роботою доцільно на всіх рівнях спиратись на теоретичні та методичні засади менеджменту. Зокрема:

- як об'єкт управлінської діяльності розглядати заклад соціальної роботи;

- виділяти як суб'єкт управлінської діяльності в закладі соціальної роботи управлінський персонал, який реалізує управлінські функції: планування, організація, мотивація та контроль, а також об'єднуючих функцій — прийняття рішень і комунікації;

- доцільно, на наш погляд, структурувати управлінську діяльність у закладі соціальної роботи, виділяючи рівні: вищий, середній та низовий, передбачаючи при цьому відповідні вимоги до професійної управлінської підготовки персоналу кожного рівня.

4. Менеджмент соціальної роботи структурно складається з менеджменту організаційного, менеджменту персоналу та самоменеджменту.

2.2 Зміст, напрями та методи управління персоналом в організації

Закономірне розширення та ускладнення системи соціальної роботи в міжнародному товаристві соціальних працівників стимулювало цілеспрямований пошук від розуміння відповідності контролю та управління, до усвідомлення потреби в управлінцях, які володіли б не тільки технічними управлінськими навичками, а й уміннями застосовувати змістовні та етичні норми соціальної роботи. Ці закономірності посилюються з середини 80-х років, коли в технологіях соціальної роботи відбуваються відчутні, радикальні зміни та більш вагомим стає політичний контроль. Ось чому вже на межі 1985-1990 років у розвинених країнах управління соціальною роботою та менеджмент соціальних служб стають центральними методами соціальної роботи. У 90-х роках минулого століття викладачі соціальної роботи в більшості представляли менеджмент цієї роботи як процес:

- формування політичної лінії та презентацію її у вигляді оперативних цілей (у тому числі - публічну презентацію);

- розробки програм соціальної роботи та керівництво щодо їх реалізації;

- організації фінансування та забезпечення ресурсами соціальну роботу в країні (Франція);

- діяльності соціальної служби (Велика Британія);

- соціальної роботи з клієнтом (США, Німеччина);

- керівництва та контролю за персоналом соціальних служб (або супервізія);

- виконання публічних, представницьких функцій та зв'язок з громадськістю;

- здійснення соціального просвітительства (наприклад, у Німеччині з дитячих садочків запроваджено реалізацію основної функції соціального педагога як соціальне навчання дитини щодо вміння правильно організувати своє життя в громаді);

- оцінки та впровадження інновацій з метою підвищення ефективності соціальної роботи.

У соціальних службах України практично ще немає професійних менеджерів. Є формалізовані управлінські одиниці в особі директора. Проблема зміни директорського, командного менталітету в соціальній роботі на менеджерський вже є досить актуальною. Спроби перенести без змін досвід зарубіжного менеджменту в практику нашої діяльності не дають позитивних результатів. Менеджмент соціальної роботи набуває все більшого значення в плані забезпечення інноваційного підходу, міжсекторної співпраці соціальних служб, ефективності соціальної роботи з клієнтом тощо. Менеджмент дозволяє орієнтуватися в інформаційних потоках, стимулює практичні вміння соціальних працівників та оптимальний вибір управлінського рішення, розширює організаційний контекст соціальної роботи та утверджує актуальність нової соціальної норми діяльності в Україні. Таким чином, головним результатом менеджменту соціальної роботи є оптимізація функціонування соціальної служби, отримання значно більшого ефекту при найменших зусиллях, витратах, у тому числі й витратах часу.