1) обов'язкове розпорядження (наказ, заборона і т.п.);
2) погоджувальні (консультація, дозвіл);
3) рекомендації, побажання (рада, роз'яснення, пропозиція, спілкування).
Як правило, це прямі завдання і розпорядження вищих органів управління (вольовий вплив керівника на підлеглих), що спрямовані на дотримання законів і постанов, наказів і розпоряджень керівників із метою оптимізації виробничих і соціальних процесів. Організаційно-адміністративні методи відрізняє від інших чітка адресність директив, обов'язковість виконання розпоряджень і вказівок, невиконання яких розглядається як пряме порушення виконавчої дисципліни і спричиняє відповідні стягнення. Директивні команди обов'язкові для виконання, причому у встановлені терміни, навіть якщо це невигідно виконавцю. Організаційно-адміністративні методи - це методи примусу, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетвориться в першу життєву потребу.
Взагалі система організаційно-адміністративних методів розуміється як сукупність двох рівнозначних елементів: вплив на структуру управління (регламентація діяльності і нормування) і на процес управління (підготовка, прийняття, організація виконання і контроль за управлінськими рішеннями).
Організаційний вплив на структуру управління здійснюється в більшості випадків шляхом організаційного регламентування, нормування, організаційно-методичного інструктування і проектування.
Найбільший інтерес для нас має організаційний вплив керівника на процес управління (2-й елемент). По суті, це методи розпорядницького впливу керівника на колектив у цілому й особистість зокрема. Необхідність у такому розпорядництві виникає в зв'язку з відхиленнями в системі управління від раніше заданих або бажаних режимів роботи, що виникають під впливом як суб'єктивних, так об'єктивних чинників.
Зрозуміло, що в процесі управлінської діяльності відбувається підпорядкування однієї особи волі іншої. Залежно від функціонуючих у колективі методів менеджменту формується відповідна система підпорядкування. Проте форми такого підпорядкування повинні мати доброзичливий характер, сприяти прогресу в колективі і не викликати небажаних емоцій: приниження, ніяковості, прикрості, роздратування, а іноді й стресів, що виключає будь-яке порозуміння між керуючими і керованими.
Для бюрократичної адміністративної системи управління характерні:
1. Сувора ієрархія управлінських структур.
2. Порядок, за якого рішення виконавцям спрямовуються з верхніх щаблів управління.
3. Відповідальність підлеглі несуть лише перед вищими ланками влади.
4. Всеохоплюючий контроль і детальна регламентація дій підлеглих.
5. Намагання перетворити людину у гвинтик адміністративної системи.
При такому розпорядку проблеми самостійності й ініціативи працівників не вирішуються, їх інтерес до праці долається дріб'язковою опікою й контролем над усім. Тут існує своя система пріоритетів. На першому місці стоїть план і кількість, на другому - витрати на виробництво і лише на останньому місці — якість продукції.
У практиці управлінської діяльності адміністративний вплив виявляється, як правило, в трьох типах підпорядкування:
1) вимушене і зовнішньо нав'язане. Воно супроводжується неприємним відчуттям залежності й усвідомлюється підлеглими як натиск зверху;
2) пасивне. Для нього характерне задоволення, пов'язане зі звільненням від необхідності прийняття самостійних рішень;
3) усвідомлене, внутрішньо обґрунтоване. Характеризується почуттям впевненості у собі, своїх діях, умінні самостійно приймати рішення.
В цілому організаційно-адміністративні методи менеджменту існують у формі організаційного і розпорядницького впливу.
Аналіз змісту управління організацією показує, що вся система перевантажена організаційно-розпорядницькою діяльністю. Організаційно-адміністративний вплив містить у собі такі
компоненти: види і типи впливу, адресат, постановка завдання і визначення критерію його виконання, установлення відповідальності, інструктаж підлеглих і т.п.
3.2 Економічні методи управління
Економічним методам управління приділяється найбільше уваги. Це обумовлено тим, що відносини управління визначаються в першу чергу економічними відносинами й об'єктивними потребами й інтересами людей.
Принципове питання колективної організації праці - оволодіння економічними методами управління, що стосовно управління організацією являє собою сукупність економічних важелів, за допомогою яких досягається ефективна діяльність і задовольняються потреби колективу взагалі й особистості зокрема. Іншими словами, поставлена ціль досягається впливом на економічні інтереси керованого об'єкта.
Щоб економічні методи управління були дієвими, необхідно як мінімум забезпечити чутливість організації до економічних важелів. Без цього неможливо розширення прав структурних одиниць і самофінансування організації. У свою чергу розширення самостійності веде до більшої свободи колективів у господарській діяльності й економічних методах менеджменту. Тільки в умовах обґрунтованої самостійності можливий реальний перехід до економічних методів менеджменту: колектив розпоряджається матеріальними фондами, отриманим прибутком, зарплатою і реалізує свої економічні інтереси. Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей, резервів, що особливо важливо в перехідний до ринкових відносин період. Мова йде про зміну системи матеріального стимулювання з урахуванням економічних інтересів кожного. Проблема тут у тому, щоб створити умови, за яких економічні методи були б діючими і цілеспрямованими.
Вся складність проблеми полягає в умінні забезпечити комплексну субординацію господарських зв'язків і економічних залежностей трудового колективу у стосунках з організаціями, установами, іншими структурами народногосподарського комплексу і членами свого колективу. Ослаблення якоїсь ланки в цій системі зв'язків знижує ефективність економічного менеджменту.
Перебудова економічного механізму з удосконалювання планування, економічного стимулювання й управління повинна забезпечити необхідні соціально-економічні передумови реалізації програми переходу на роботу в умовах ринку. Для цього докорінно змінюються методологія і технологія планування, в основі яких лежить нормативний метод. З урахуванням нормативів формуються взаємовідносини організації як з вищими органами управління, так і з бюджетом. Застосування стабільних нормативів дозволить поліпшити систему утворення коштів, що залишаються в розпорядженні організації для вирішення різноманітних економічних і соціальних задач. Тобто після здійснення обов'язкових відрахувань і платежів (відрахувань від прибутків у бюджет і відрахувань органам управління для утворення централізованих резервів і фондів, призначених для фінансування заходів щодо розвитку всього суспільства, а також для надання допомоги тим, що мають фінансові труднощі) утворяться фонди виробничого і соціального розвитку й оплати праці. Врешті решт формуються прибутки (прибуток) організації. У деяких ринкових структурах ці фонди не виділяються, а утворений прибуток за рішенням трудового колективу розподіляється на розвиток виробничої і соціальної сфери.
Основний зміст усієї роботи в цьому напрямі полягає в тому, щоб поставити органи управління і трудові колективи в такі умови, за яких вони могли б максимально повно враховувати економічні результати їх управлінської і виробничої діяльності.
Таким чином, основне завдання зміни господарського механізму полягає у створенні економічних й організаційних умов, за котрих організація виконувала б покладені на неї функції на найкращому рівні.
На відміну від організаційно-адміністративних економічні методи менеджменту передбачають розробку загальних планово-економічних показників і засобів їх досягнення. Це свого роду економічний механізм у господарських відносинах. У результаті підвищення дієвості економічних важелів і стимулів формуються умови, за яких трудовий колектив і його члени заохочуються до ефективної роботи не стільки адміністративним впливом (накази, директиви, вказівки і тлі.), скільки економічним стимулюванням. На підставі економічних методів менеджменту розвиваються і зміцнюються організаційно-адміністративні і соціально-психологічні методи, підвищується професіоналізм і культура їх застосування.
В умовах ринку економічні методи менеджменту отримують подальший розвиток, розширюється сфера їхньої дії, підвищується дієвість і результативність економічних стимулів, бо кожен робітник і кожен колектив має такі умови, за яких з'являється можливість найбільш повно поєднати особисті інтереси з загальнодержавними. Використовуючи особисту економічну зацікавленість, можна домогтися цілей, поставлених перед організацією державою.
Конкретний набір і зміст важелів економічного впливу визначаються специфікою керованої системи. В управлінській практиці економічні методи частіше всього виступають у таких формах: планування, аналіз, госпрозрахунок, ціноутворення, фінансування.
Для вирішення економічних завдань в управлінні організацією широко застосовуються й економіко-математичні методи, оскільки основною властивістю економічних задач є велика кількість обмежувальних умов і багато варіантів. їхню економічну сутність може виявляти математична модель, що виглядає як система обмежувальних умов, що враховують різноманітні змінні.
За допомогою економіко-математичних методів можна одержати конкретні дані, що характеризують те або інше економічне явище, і знайти найефективніші рішення. Тут виявляється своєрідний зворотній зв'язок: не тільки математика служить розвитку економіки, але й економіка сприяє розвитку математики. Проте в цій галузі поки що існує великий розрив: потреби економіки випереджають можливості математики.