Управління трудовими ресурсами (стр. 9 из 10)

Балансові розрахунки трудових ресурсів дозволяють економічно обґрунтувати рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств робочою силою, залучення її зі сторони, перерозподіл по окремих галузях, удосконалення спеціалізації виробництва, підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств. Водночас інтенсифікація сільськогосподарського виробництва вимагає підвищення ефективності використання трудових ресурсів, яке характеризується системою показників: коефіцієнт залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво, коефіцієнт використання трудових ресурсів, коефіцієнт вивільнення працівників за рахунок введення засобів виробництва, коефіцієнт використання запасу праці, коефіцієнт трудової активності працівників, коефіцієнт виконання норм виробітку, коефіцієнт використання робочого часу, рівень продуктивності праці, коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів, коефіцієнт руху трудових ресурсів на перспективу, коефіцієнт повної зайнятості економічно активного населення, коефіцієнт сезонності, розмах сезонності, помісячний розподіл затрат праці тощо.

Зазначені показники дають змогу визначати ефективність використання трудових ресурсів як в цілому по підприємству, так і в розрізі регіону. При цьому, кожен показник по своїй значимості є або самостійним, або дублюючим. У зв`язку з цим, для більш зручного використання, ці показники згруповано за певними ознаками та проаналізовано по групах (рис.6).

Рис.6. Класифікація показників, що характеризують ефективністьвикористання трудових ресурсів у сільському господарстві

Для визначення ефективності використання трудових ресурсів необхідний інтегральний показник рівня ефективного використання трудових ресурсів у сільському господарстві, який враховуватиме значення окремих його складових і їх вагомість. Показники, які характеризують використання трудових ресурсів, мають бути самостійними і мінімально залежати один від одного, а коефіцієнт вагомості кожного з них - характеризувати його внесок у значення інтегрального показника.

За допомогою методу координат, який ґрунтується на математичній аналогії розміщення точок, що представляють показники, в n-мірному евклідовому просторі з урахуванням довжини їх координат, ці показники приведено до одного узагальненого показника. Зведення сукупності показників, що характеризують використання трудових ресурсів, до інтегральногопоказника (Кі) з врахуванням їх вагомості можна здійснювати за формулою:

Кі= (аКвик)² + (b/Ксез)² + (сКпр)²,

де a, b, c - коефіцієнти вагомості відповідно коефіцієнта використання трудових ресурсів (Квик), коефіцієнта сезонності (Ксез), коефіцєнта приросту продуктивності праці (Кпр).

ВИСНОВКИ

1. Концептуально виділяють такі види зайнятості трудових ресурсів: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення відповідних умов для забезпечення можливості працевлаштування трудових ресурсів. Ефективна зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці; забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням перерозподілу працівників між видами діяльності та регіонами.

2. Трансформаційні зміни у сільському господарстві значною мірою позначилися на сфері соціально-трудових відносин та ринку аграрної праці. Узагальненням цих змін стали реструктуризація зайнятості, створення нових сфер прикладання праці, рух робочої сили і різна кон’юнктура ринку праці. Змінити ситуацію можливо через ринкові і мотиваційні стимули на основі приватної власності. Однак без ринкових перетворень у сфері соціально-трудових відносин (зниження витрат, впровадження інформаційних технологій, поліпшення умов і оплати праці тощо) неможливо забезпечити ефективне використання трудового потенціалу і розв'язати проблему зайнятості. Тому необхідно комплексне використання функцій державного управління, яке допоможе забезпечити ефективність механізму реалізації соціально-економічної політики у сфері праці і зайнятості в сільському господарстві.

3. Використання трудових ресурсів у сільському господарствімає певні особливості, які визначаються специфікою аграрної сфери. Насамперед вони пов`язані з технологією і умовами виробництва, рівнем технічної оснащеності та економічною необхідністю ведення особистого селянського господарства працівниками сільськогосподарських підприємств. Ці особливості мають різне походження і полягають у модифікуючому впливі на характер зайнятості в сільськогосподарському виробництві, визначають його потребу в трудових ресурсах.

4. Формування ринкової економіки суттєво впливає на зайнятість сільського населення. В останні роки на селі спостерігається зниження рівня безробіття та зростання зайнятості. У більшості видів економічної діяльності кількість звільнених осіб перевищує кількість прийнятих. Виявлено тенденції кон`юнктури ринку праці у сільському господарстві: зменшується кількість вивільнених працівників; зростає обсяг вакансій та кількість працевлаштованих, в основному за рахунок зайнятості в особистих селянських господарствах.

5. Покращення умов праці і відпочинку селян, стимулювання розвитку на селі підприємств зі зберігання і переробки сільськогосподарської продукції, виробництва промислових товарів, соціальної інфраструктури, підвищення рівня кваліфікації незайнятого населення та перепідготовка вивільнених працівників, організація громадських робіт з поліпшення житлово-комунальних умов, соціально-культурного і побутового обслуговування жителів села сприятимуть вирішенню проблеми зайнятості та поліпшенню зайнятості трудових ресурсів села.

6. Для одержання загального результату від управління використанням трудових ресурсів його треба відслідковувати разом з іншими трудовими характеристиками - продуктивністю праці і оплатою праці. Основними чинниками підвищення рівня використання та ефективності праці трудових ресурсів у сільському господарстві є: достатність і своєчасність виплати заробітної плати та стимулюючих виплат за результати роботи, допомога підприємства у вирішенні побутових проблем своїх працівників, соціальна облаштованість та безпечні умови праці. Водночас на рівень продуктивності праці позитивно впливає й становлення власника і господаря на селі, тобто через єдність власності і праці досягається найвищий мотиваційний ефект. Зміни в галузевій структурі сільськогосподарських підприємств спричинили обмеження трудової зайнятості.

7. Гарантом стабільного життя селян повинні виступати соціальні заходи, забезпечуючи умови для саморозвитку і самозабезпечення трудових ресурсів. При цьому необхідно створювати матеріальні стимули, враховувати ставлення до праці та трудову мотивацію. Посередником між роботодавцем і найманим працівником виступає держава, яка визначає принципи узгодження інтересів цих суб’єктів, створює умови для відновлення робочої сили і формує основу системи зайнятості. Тому необхідно забезпечення державою прийняття та виконання законодавчих і нормативних актів, які регламентують формування ефективної зайнятості трудових ресурсів. За умови вирішення проблем зайнятості в комплексі з політикою доходів, інфляційною і грошово-кредитною політикою, забезпеченням підбору, розстановки і раціонального використання кадрів, випередженням темпів приросту продуктивності праці над рівнем заробітної плати, зниженням рівня плинності кадрів шляхом розробки системи винагород тощо буде досягнута найвища ефективність використання трудових ресурсів аграрних підприємств.

8. Для розробки стратегії управління використанням трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах необхідно оцінити зовнішнє та внутрішнє середовище підприємства в їхньому взаємозв`язку та залежності. Найчастіше така оцінка здійснюється на основі СВОТ (SWOT)- аналізу, який на практиці проводять за допомогою стратегічного балансу - певного поєднання негативно і позитивно впливаючих на діяльність підприємства факторів (загроз і можливостей), що об`єктивно існують у зовнішньому оточенні підприємства та суб`єктивно оцінені керівниками, з відносно сильними і слабкими сторонами у функціонуванні підприємства.