Коефіцієнти співвідношення необоротних і оборотних активів та оборотних і необоротних активів свідчать, що підприємство займається виробничою діяльністю (необоротних активів більше ніж оборотних), що характерно для всіх виробничих підприємств.
Середньо облікова чисельність працівників за аналізований період збільшилась на 90 чол., або на 40%, що свідчить про збільшення обсягу виробництва.
Таблиця 2.4. Оцінка рівня ефективності господарської діяльності ТОВ «МТК»
| Показники | Формула розрахунку | 2007 | 2008 | 2009 | Зміни | |
| абсолютні 5–3 | відносні, % | |||||
| 1. Рентабельність (прибутковість) виробничих витрат. | ф. 2 (р. 050 або 055): (р. 040) * 100 | 19,66 | 19,62 | 21,11 | х | 7,37 |
| 2. Рентабельність (прибутковість) господарської діяльності. | ф. 2 (р. 170 або 175+р. 200–205): (сума р. 040, 070, 080, 090, 140, 150, 160, 205) * 100 | 11,23 | 16,55 | 23,92 | х | 113,10 |
| 3. Рентабельність (прибутковість) підприємства. | ф. 2 (р. 220 або 225): (сума р. 040,070,080,090,140,150,160,205)*100 | 4,62 | 6,81 | 9,85 | х | 113,10 |
| 4. Чиста рентабельність (прибутковість) виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). | ф. 2 (р. 220 або 225): (р. 035)*100 | 4,40 | 6,27 | 8,73 | х | 98,48 |
| 5. Рентабельність активів. | ф. 2 (р. 220 або 225): (р. 280)*100 | 5,87 | 9,91 | 15,56 | х | 165,26 |
| 6. Коефіцієнт окупності виробничих витрат. | ф. 2 (р. 035): (р. 040) | 1,20 | 1,20 | 1,21 | х | х |
| 7. Адміністративні витрати на 1 грн. собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). | ф. 2 (р. 070): (р. 040) | 0,05 | 0,03 | 0,02 | -0,02 | -48,65 |
| 8. Коефіцієнт окупності активів. | ф. 2 (р. 035): ф. 1 (р. 280 гр. 3 + гр. 4) | 0,87 | 1,28 | 1,53 | х | х |
Рентабельність господарської діяльності підприємства збільшилась на 113,10%; чиста рентабельність виручки від реалізації продукції збільшилась на 98,48%, рентабельність активів збільшилась на 165,26%; адміністративні витрати на 1 грн. собівартості реалізованої продукції скоротились на 48,65%. Це все свідчить про високу ефективність ведення господарської діяльності підприємства.
2.2 Показники якості продукції та методи їх оцінки
У залежності від цілей, задач аналіз витрат на якість і можливостей одержання необхідних для його здійснення даних аналітичні методи істотно розрізняються. Впливає на це розходження і проходження продукцією визначеного етапу діяльності підприємства, і її місце в ланцюжку формування витрат у конкретний момент. [3, 9]
Метод функціонально-вартісного аналізу. На етапах проектування, технологічного планування, підготовки й освоєння виробництва доцільно застосування функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Це – метод системного дослідження функцій окремого виробу чи технологічного, виробничого, господарського процесу, структури, орієнтований на підвищення ефективності використання ресурсів шляхом оптимізації співвідношення між споживчими властивостями об'єкта і витратами на його розробку, виробництво й експлуатацію.
Основними принципами застосування ФВА є:
– функціональний підхід до об'єкта дослідження;
– системний підхід до аналізу об'єкта і виконуваних їм функцій;
– дослідження функцій об'єкта і їхніх матеріальних носіїв на всіх стадіях життєвого циклу виробу;
– відповідність якості і корисності функцій продукції витратам на них;
– колективна творчість.
Ціль функціонально-вартісного аналізу складається в розвитку корисних функцій об'єкта при оптимальному співвідношенні між їх значимістю для споживача і витратами на їхнє здійснення, тобто у виборі найбільш сприятливого для споживача і виробника, якщо мова йде про виробництво продукції, варіанта рішення задачі про якість продукції і її вартості. Математично ціль ФВА можна записати в такий спосіб:
СВ / В = max,
де СВ – споживча вартість аналізованого об'єкта, виражена сукупністю його споживчих властивостей (СВ = еn·cі), а В-витрати на досягнення необхідних споживчих властивостей.
Функціонально-вартісної аналіз проводиться в кілька етапів.
На першому, підготовчому, етапі уточнюють об'єкт аналізу – носій витрат. Це особливо важливо при обмеженості ресурсів виробника. Наприклад, вибір і розробка чи удосконалення продукції, що випускається в масовому порядку, може принести підприємству значно більше вигод, чим більш дорогий виріб, вироблений мілкосерійно. Даний етап завершується, якщо знайдений варіант із низкою в порівнянні з іншими собівартістю і високою якістю.
На другому, інформаційному, етапі збираються дані про досліджуваний об'єкт (призначення, техніко-економічні характеристики) і складових його блоках, деталях (функції, матеріали, собівартість). Вони йдуть декількома потоками за принципом відкритої інформаційної мережі. У мережу інформація з поліпшення якості виробу і зниженню витрат на його виробництво надходить з конструкторських, економічних підрозділів підприємства і від споживача до керівників відповідних служб. Оцінки і побажання споживачів акумулюються в маркетинговому відділі. У процесі роботи вихідні дані обробляються, преутворюються у відповідні показники якості і витрат, проходячи всі зацікавлені підрозділи, і надходять до керівника проекту.
На третьому, аналітичному, етапі докладно вивчаються функції виробу (їхній склад, ступінь корисності), його вартість і можливості її зменшення шляхом відсікання другорядних і марних функцій. Для цього доцільно використовувати принцип Ейзенхауера – принцип АВС, відповідно до якого функції поділяються на:
А – головні, основні, корисні;
В – другорядні, допоміжні, корисні;
С – другорядні, допоміжні, марні.
Одночасно відтинаються колишні витрати. Використання табличної форми розподілу функцій полегшує такий аналіз. Складемо таку табличку для одного з виду виробів ТОВ «МТК» – автомобільних причепів:
Таблиця 2.5. Розподіл службових функцій виробу за принципом АВС
| Деталі | Функції | РАЗОМ по деталі | Попередній висновок | |||
| 1 | А | В | В | С | 1С | - |
| 2 | В | С | А | С | 2С | Вдосконалити |
| 3 | В | А | В | С | 1С | - |
| 4 | С | В | В | А | 1С | - |
| Разом по функції | 1С | 1С | - | 3С | - | - |
| Попередній висновок | - | - | - | Ліквідувати | - | - |
У підсумкові графи заносяться дані про кількість другорядних, допоміжних, марних функцій по деталях, що дозволяє зробити попередній висновок про їхню необхідність.
Методи технічного нормування. Істотну допомогу у визначенні й аналізі витрат на якість продукції можуть зробити методи технічного нормування. Вони засновані на розрахунку подетальних норм і нормативів матеріальних ресурсів (сировини, покупних комплектуючих виробів і інших видів матеріалів), розрахунку трудомісткості й інших витрат, що включаються в собівартість продукції відповідно до проектних розмірів, конкретної технології її виготовлення, збереження і транспортування, а також витрат на гарантійне і сервісне обслуговування. Для їхнього розрахунку використовуються методи мікроелементного нормування, нормативно-довідкові матеріали. Методи технічного нормування дозволяють досить точно визначити витрати як на новий виріб по його складовим, так і на удосконалення продукції.
Якщо підприємство переходить до виробництва нової продукції, що мала раніше аналог по споживчому призначенню і властивостям, то витрати на якість (Вя) можна визначити різницею між витратами на стару (Вст) і нову (Вн) продукцію: