Короткострокове державне регулювання має гнучкий оперативний характер. Це заходи держави, спрямовані на подолання криз, інфляцію, а також на захист інтересів внутрішнього ринку і національних товаровиробників. Основними інструментами короткострокового регулювання служать податки, ціни, а також квоти, ліцензії і тарифи.
3 . Основні напрями державної підтримки малого підприємництваДержавна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами: 1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва; 2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва; 3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності; 4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва; 5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.
Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.
Зокрема, 1995 року ліквідовано Державний комітет України зі сприяння розвиткові малих підприємств і підприємництву. Його функції передано спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. Пізніше було створено Відділ державного регулювання і аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України.
1996 року створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який, починаючи з 1998-го, почав здійснювати активну політику дерегулювання підприємницької діяльності в напрямах зниження адміністративного і податкового тиску на малі підприємницькі структури, координації дій силових структур при розробленні ними нормативної документації, що визначає вимоги до діяльності підприємницьких організацій.
Реалізація державної політики останніх років забезпечила позитивні результати у сфері створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. На теперішній час при обласних адміністраціях створено департаменти, які формують політику підтримки малого підприємництва і механізми її реалізації. Це значно наблизило державну політику підтримки підприємництва до реальних потреб регіонів, сприяло конкретизації державних програм.
Форми і методи підтримки малих підприємницьких структур за останні роки значно активізувалися на регіональному рівні. При цьому пошук шляхів вирішення проблем малого бізнесу здійснюється безпосередньо підприємницькими структурами при тісній взаємодії з адміністративними органами влади. Однак багато проблем і на нинішній день лишаються невирішеними. Досі не створено цілісної взаємопов'язаної системи підтримки малого підприємництва в Україні. Існуючі програми державного і регіонального рівня недостатньою мірою забезпечені фінансовими ресурсами, включаючи питання кредитування та страхування малого бізнесу. Державна політика передбачає реалізацію різних напрямів підтримки підприємництва, які недостатньою мірою взаємопов'язуються, а тому можуть забезпечувати різнопланові, суперечливі результати. Отже, одним із напрямів удосконалення процесів управління розвитком малого підприємництва слід вважати посилення досліджень на передпроектній стадії прийняття рішень, розробленні програмних документів. На цій стадії необхідно здійснювати аналіз можливого взаємовпливу різних факторів на розвиток підприємництва, на базі якого відбирати найбільш доцільні напрями розвитку підприємництва, формувати відповідні механізми їх реалізації.
Основні напрями державної підтримки малого підприємництва
З огляду на досягнення зарубіжного досвіду з питань підтримки державою малого підприємництва доцільно виділити такі чотири напрями:
– форми прямої фінансово-кредитної підтримки;
– форми опосередкованої підтримки;
– забезпечення юридичної бази для ефективного функціонування малих підприємницьких структур;
– захист державою інтересів малих підприємств.
Надання прямої фінансово-кредитної допомоги малим підприємницьким структурам здійснюється здебільшого у форма,
гарантованих позик, цільового бюджетного фінансування, пільгового кредитування, надання пільг в оподаткуванні, у тому числі і звільнення від деяких видів податків, цільового субсидіювання тощо. У різних країнах мають місце різноманітні підходи щодо підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, держава надає перевагу політиці пільгового кредитування. Основним критерієм надання державної допомоги малим підприємницьким структурам є спроможність їхнього існування в ринковому середовищі. Пільгові кредити надаються на основі ретельних розрахунків, які доводять доцільність їх надання та можливість їх повернення у майбутньому.
Торгово-політичні методи розширення експорту товарів належать до засобів ЗЕП, за допомогою яких забезпечується щонайбільше можливих переваг для виходу національних виробників на зовнішній ринок. Однак чітке зарахування засобів зовнішньоторговельної політики до однієї з груп — захисної або наступальної — надто ускладнене, оскільки кожний з них, як правило, виконує обидві функції. Це повною мірою стосується і засобів стимулювання експорту, що розцінюються ГАТТ як одна з форм нетарифних обмежень. Вони входять у групу "участь держави у зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів)". І це цілком зрозуміло, адже створення переваг національним виробникам і експортерам водночас ставить експортерів інших країн у невигідне положення, ускладнює продаж їх товарів на ринку країни, що застосовує субсидії.
Істотні зрушення у світовій торгівлі останніми роками позначаються на формах і методах її здійснення. У торговому обороті постійно збільшується частка розвинених країн, а з погляду товарної структури — частка машин і обладнання. Структурні зрушення в міжнародній торгівлі й зміни в темпах її розвитку, розширення товарної номенклатури і збільшення кількості країн, що беруть активну участь у міжнародному товарообміні, розвиток спеціалізації й поглиблення міжнародного розподілу праці, загострення конкурентної боротьби та інші чинники впливають на зовнішньоторгову політику країн-учасниць.
Значної специфіки надає зовнішньоторговій політиці науково-технічна революція. У сучасних умовах дедалі активніше 12 використовуються нові форми конкурентної боротьби. її центр переноситься із сфери цін у такі сфери, як новизна і високий технічний рівень товарів, насамперед машин і обладнання, висока якість їх виготовлення, вдосконалення технічного обслуговування, розвиток і вдосконалення товаропровідної мережі тощо.
Якщо раніше вирішальним чинником конкурентної боротьби на світовому ринку були ціни — переважала та фірма, яка пропонувала товар за найнижчою ціною, то тепер успіху досягають фірми, що пропонують новий або досконаліший товар, де враховано специфіку попиту покупців і забезпечені кращі експлуатаційні показники.
На сучасному ринку переважає той з конкурентів, хто пропонує не лише новий виріб, а й нові, більш комплексні послуги, хто використовує нові, досконаліші методи збуту. Отже, чинник новизни й досконалості в умовах сучасного світового ринку часто переважає чинник цін.
Однак незважаючи на це ціна товару продовжує відігравати важливу роль, адже товар продається не заради виробництва, а заради отримання прибутку. Отже, фірми намагаються обійти конкурентів, продати свій товар і отримати прибуток. І тут сучасний виробник спирається на допомогу держави, яка створює умови, що сприяють експортній діяльності підприємців своєї країни.
Особлива увага урядів до проблем заохочення експорту визначається низкою причин, що відображують як об'єктивні процеси всередині країни, так і необхідність пристосовуватися до нової ситуації у світі.