1.2 Українські реалії жіночого лідерства в управлінні
Лідерство є одним із механізмів регулювання відносин між людьми, соціальними групами, інститутами суспільства. Активність лідерів у різних сферах життя – це діяльність енергійних, цілеспрямованих, відповідальних і амбіційних чоловіків і жінок. Лідерство як соціальний інститут виконує ряд важливих для суспільства ілюдей функцій. До них можна віднести ідеологічну, ціннісну, програмуючу, інноваційну, координаційно-регулюючу, мобілізуючу, контролюючу та інші функції, які всукупності є механізмами соціального управління. Іншими словами, інститут лідерства у всіх сферах життя відіграє системотворчу роль у процесі суспільного розвитку, забезпечує його ефективність.
Політичне лідерство передбачає ухвалення рішень, які впливають на суспільні події і процеси. Політичне лідерство – це тип політичної взаємодії, один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи, виконуючи роль лідера, об’єднує і спрямовує дії всієї групи, яка, відповідно, приймає й підтримує його в організації спільної діяльності, досягненнісуспільно значущих цілей [13; 15].
Провідними характеристиками політичного лидера політологи вважать такі:
- наявність власної політичної програми або новаторської стратегії і тактики, які він розробив сам і які висуваються від його імені;
- уміння висловлювати, відстоювати погляди й інтереси тієї або іншої соціальної групи;
- певні риси характеру, які виявляються під час реалізації програми та об’єднання своїх прибічників (воля, наполегливість, гнучкість, інтуїція, рішучість, компетентність та інше);
- популярність, вміння переконувати, завойовувати прибічників і впливати на людей; комунікабельність; ораторські здібності;
- імідж керівника, котрий діє згідно з нормами моралі, прийнятими у суспільстві, групі;
- відповідний рівень політичної культури;
- наявність команди помічників і виконавців, уміння організовувати дії своїх прибічників;
- здатність досягти певного рівня підтримки з боку широких народних мас, громадських та профспілкових організацій, а також офіційних структур влади;
- здатність виступати від імені суспільства або тієї групи, інтереси якої він представляє. Перевага суспільного над особистим [18, 72-73].
Необхідно відзначити, що становлення й розвитоксоціального інституту лідерства історично нерозривнопов’язувалося із чоловічим, маскулінним началом. Політичний пантеон,як, втім, і економічний, представлений в основному чоловіками, він добре захищений задопомогою концентрації різних форм соціальної влади, ідеологічно підкріплений системою певних міфів істереотипів. Інститут жіночого політичного лідерства вісторії виявив себе фрагментарно, хоч іноді й доситьяскраво, а подекуди і трагічно.Історично сформований поділ праці визначив переважно чоловічий характер лідерства ще й тому, що концентрація влади вимагала прояву таких особливыхякостей, як фізична сила, агресивність, раціональність, воля, а також креативність мислення. Владажінок обмежувалася родовим, сімейним життям, щопередбачало культивування таких їхніх якостей, як материнський альтруїзм (вміння жертвувати собою), емоційність, інтуїція, м’якість і доброта. Політична система суспільства – це сукупність таких політичних організацій, як держава (що є, по суті мегаорганізацією, однією з найважливіших соціальних підсистем, специфічним соціальним інститутом, що сам виконує інституціоналізуючу функцію в суспільстві), політичні партії, суспільнополітичні організації й об’єднання. Всі, без винятку, політичні організації й інститути виникають, розвиваються й функціонують завдяки інтегруючій і спрямовуючій ролі лідерів. Відзначимо, що соціальний прогрес безпосередньо пов’язаний з рівнем професіоналізму, відповідальністю й талантами тих представників суспільства, які концентрують владні повноваження, приймають управлінські і, насамперед, політичного рівня рішення. Недостатній рівень компетентності, безвідповідальність, дефіцит стратегічного мислення політичних лідерів і діячів детермінують низький рівень соціальної ефективності всіх інститутів суспільства, гальмують його розвиток.
Процес становлення соціальної, правової держави, розвиток громадянського суспільства нерозривно пов’язані з активізацією жіночого руху й посиленням ролі жінок у сфері соціального управління. Інститут жіночого політичного лідерства передбачає обіймання жінкамивищих керівних посад у політичних організаціях.
Одним з реальних механізмів, за допомогою якого можливо досягти рівності жінок та чоловіків, є принцип паритетної демократії, тобто гарантії рівного статусу на всіх рівнях прийняття рішень і у всіх владних структурах за допомогою квот. Проте, загальновизнаної думки з приводу розмірів таких квот та відповідності їх настановам демократичного суспільства досі не існує. В світовій практиці існують досить вдалі приклади паритетності, зокрема – в скандинавських країнах представництво обох статей на всіх рівнях влади визначає співвідношення не менше 40%, але не більше 60%. Нині ще досить важко визначити, яка із світових моделей паритетної демократії більше підходить Україні, проте немає жодних сумнівів, що збільшення участі жінок у сфері прийняття державно важливих рішень сприятиме гармонізації державного управління, зокрема, забезпечить поворот до соціальної політики.
Якщо серед загальної кількості державних службовців, як керівників, так і спеціалістів, домінують жінки (відповідно 52, 5% і 81%), то із просуванням по службі їх питома вага стрімко зменшується, досягаючи лише 8, 3% у першій посадовій категорії керівників [6] (додаток 1). Таким чином, розподіл жінок за рівнями державного управління в Україні можна охарактеризувати як «піраміду» участі жінок с сфері прийняття рішень. Оскільки загальний освітній рівень жінок, що працюють в сфері державного управління, навіть перевищує освітній рівень чоловіків, вони мають необхідну професійну кваліфікацію і ті самі кар’єрні прагнення, необхідність пом’якшення ґендерного розриву в представництві жінок не викликає сумніву.
Хоча частка працюючих жінок, що мають вищу освіту, значно перевищує відповідний показник для чоловіків, в більшості галузей жінки посідають нижчі посади, зайняті виконанням малокваліфікованої роботи з обмеженими можливостями професійного зростання і, внаслідок цього, отримують нижчу заробіну плату.
Ігнорування проблеми ґендерного розриву у рівні заробітної плати в подальшому може призвести до загострення «фемінізації» бідності, оскільки вже нині жінки нашої країни стикаються з більшим ризиком опинитися за межою бідності. Найменш захищеними при цьому виявляються одинокі жінки пенсійного віку та матері-одиночки.
Розділ ІІ
Аналіз та оцінка перспектив розвитку лідерства серед жінок та чоловіків у сучасній практиці управління
2.1 Загальні підходи до жіночого та чоловічого менеджменту
Порушення прав жінок у сфері управління пов'язані з історичними традиціями політичної культури, укоріненими як в діяльності політичних інститутів, так і в свідомості людей. У нашій історії відношення між владою і громадянами в основному характеризувалися або стабільним протистоянням, або повною відсутністю взаємодії, але ніяк не конструктивним діалогом. Звідси, як представляється, одвічне покладання надії громадян на сильну владу, так на міцну руку. Тому, представити значущу фігуру жінки-політика в такому контексті досить складно.
Багато в чому правові, культурні і моральні проблеми із становленням "менеджменту з жіночим обличчям" пов'язані з неготовністю як самих жінок, так і суспільства в цілому до такого підходу [20]. Звідси і непрацюючі закони, і пасивність жінок, і негативізм соціуму. Розвиток жіночого менеджменту ускладнює не стільки переважання в структурі управління представників сильної половини людства, скільки характер самого менеджменту як теорії і практики. Жінки-управлінці вимушені інтегруватися в концепції управління, написані чоловіками і для чоловіків. Адже тільки останні років серйозно розглядаються ґендерні аспекти менеджменту, а основним, класичним соціально-управлінським підходам значно більше років.
Найбільша ефективність жорсткого, цілеспрямованого, твердого, такого, що виключає сперечання стилю управління не вимагає доказів. Це і недивно: по-перше, сама структура більшості організацій припускає структурне (жорстке, реальне, орієнтоване на завдання) управління. Адже для вирішення цих завдань, власне, організація і створюється, і саме за це і питають з менеджера. По-друге, через кризове положення в країні виробничі організації часто опиняються в складних, екстремальних ситуаціях, коли необхідні негайні, вольові рішення. По-третє, сучасний менеджмент просто не знає інших підходів. Ніхто серйозно не вивчав, не описував і не насаджував інший, відмінний від маськулінного, підхід до управління. Чоловічий менеджмент ефективний хоч би тому, що ніхто не знає практику іншого [20].