б) їм властивий менший комерційний ризик втрати в процесі операційної діяльності підприємства; вони практично захищені від недобросовісних дій партнерів по операційним комерційних операціях;
в) ці активи здатні генерувати стабільний прибуток, забезпечуючи випуск різних видів продукції відповідно до кон'юнктури товарного ринку;
г) вони сприяють запобіганню (або істотного зниження) втрат запасів товарно-матеріальних цінностей підприємства в процесі їх зберігання;
д) їм притаманні великі резерви істотного розширення обсягу операційної діяльності в період підйому кон'юнктури товарного ринку.
Разом з тим, необоротні активи в процесі операційного використання мають ряд недоліків:
а) вони схильні до морального зносу (особливо активна частина виробничих основних засобів і нематеріальні операційні активи), у зв'язку з чим, навіть будучи тимчасово виведеними з експлуатації, ці види активів втрачають свою вартість;
б) ці активи важко піддаються оперативному управлінню, тому що слабко мінливі в структурі в короткому періоді; в результаті цього будь-тимчасовий спад кон'юнктури товарного ринку призводить до зниження рівня корисного їх використання, якщо підприємство не переходить на випуск інших видів продукції;
в) в переважній частині вони належать до групи слаболіквідних активів і не можуть служити засобом забезпечення потоку платежів, що обслуговує операційну діяльність підприємства.
Оборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:
а) високим ступенем структурної трансформації, в результаті якої вони легко можуть бути перетворені з одного виду в інший при регулюванні товарного і грошового потоків в операційному процесі;
б) більшої пристосовністю до змін кон'юнктури товарного і фінансового ринків – вони легко піддаються змінам у процесі диверсифікації операційної діяльності підприємства;
в) високою ліквідністю, а при необхідності значна їх частина може бути конверсована в грошові активи, необхідні для поточного обслуговування операційної діяльності в нових варіаціях;
г) легкістю управління; основні управлінські рішення, пов'язані з їх обігом, реалізуються протягом короткого періоду часу.
Разом з тим їм властиві такі недоліки:
а) частина оборотних активів, що знаходяться в грошовій формі, у формі грошових еквівалентів та у формі поточної дебіторської заборгованості, значною мірою схильна до втрати вартості у процесі інфляції;
б) тимчасово не використовуються (зайво сформовані) оборотні активи практично не генерують прибувальщина (крім вільних грошових активів, які можуть бути використані в короткострокових фінансових інвестиціях); більш того, зайві запаси товарно-матеріальних цінностей не тільки не генерують прибуток, але викликають додаткові операційні витрати з їх зберігання;
в) запаси оборотних товарно-матеріальних цінностей у всіх їхніх формах схильні постійним втрат у зв'язку з природним спадом;
г) значна частина оборотних активів схильна до ризику втрат у зв'язку з несумлінністю партнерів по господарських операціях, а іноді і персоналу.
Ризик неплатоспроможності, як і ризик порушення фінансової стійкості, також належить до найбільш небезпечних для підприємства, оскільки генерує безпосередню загрозу його банкрутства. Цей ризик викликається недостатністю грошових активів підприємства (його грошових коштів і їх еквівалентів). Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі своєї операційної діяльності, повністю визначає рівень його абсолютної платоспроможності (готовність підприємства негайно розрахуватися по усіх своїх невідкладних фінансових зобов'язаннях), а також істотно впливає на рівень його проміжною і поточною платоспроможністю.
З урахуванням ролі грошових активів в забезпеченні платоспроможності підприємства організовується процес управління ними. При здійсненні цього управління слід врахувати, що вимоги забезпечення постійної платоспроможності підприємства визначають необхідність створення високого розміру грошових активів, тобто переслідують цілі максимізації їх середнього залишку у рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, слід врахувати що грошові активи підприємства в національній валюті при їх зберіганні значною мірою схильні до втрати реальної вартості від інфляції; крім того, грошові активи в національній і іноземній валюті при зберіганні втрачають свою вартість в часі, що визначає необхідність мінімізації їх середнього залишку. Ці суперечливі вимоги мають бути враховані при здійсненні управління грошовими активами, яке у зв'язку з цим набуває оптимізаційного характеру.
Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується високим рівнем кредитного ризику підприємств, що реалізовує свою продукцію оптовим і роздрібним покупцям. Цей ризик призводить не лише до зростання поточної дебіторської заборгованості, але і викликає великий об'єм так званих «сумнівних боргів», частина з яких не може бути погашена покупцем-боржником і підлягає списанню.
Ефективне управління кредитним ризиком підприємства пов'язане в першу чергу з оптимізацією розміру і забезпеченням своєчасної інкасації заборгованості покупців за товари, роботи і послуги.
Формування алгоритмів такого управління поточною дебіторською заборгованістю, визначуване як кредитна політика підприємства по відношенню до покупців продукції, здійснюється по наступних основних етапах:
1. Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу поточної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих в неї фінансових ресурсів. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.
– На першій стадії аналізу з метою віддзеркалення реального стану поточної дебіторської заборгованості з позиції можливої її інкасації в загальній її сумі виділяється чиста реалізаційна її вартість. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості є сумою поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, зменшену на суму резерву сумнівних боргів (під сумнівним боргом поні¬мається та частина дебіторської заборгованості відносно якої існує невпевненість її погашення покупцем-боржником.
Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з рівня фактичної платоспроможності окремих покупців-дебіторів (прямий метод) або на основі відповідної класифікації дебіторської заборгованості цього виду за термінами не її погашення зі встановленням коефіцієнта сумнівності її погашення по кожній групі (непрямий метод). Величина резерву сумнівних боргів при непрямому методі її розрахунку визначається як сума творів поточної дебіторської заборгованості відповідної групи і коефіцієнта сумнівності її погашення по цій групі.
– На другій стадії аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості покупців продукції і його динаміка в попередньому періоді.
– На третій стадії аналізу визначається середній період інкасації поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги. Він характеризує роль цього виду дебіторської заборгованості у фактичній тривалості фінансового і загального операційного циклу підприємства.
– На четвертій стадії аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства по окремих її «віковим групам», тобто по передбачених строкам.
– На п'ятій стадії аналізу визначають суму ефекту отриманого від інвестування засобів в дебіторську заборгованість. У цих цілях суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення об'єму реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють з сумою додаткових витрат по оформленню кредиту і інкасації боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями (сума резерву сумнівних доходів, що підлягає списанню у зв'язку з неплатежеспроможності покупців і витіканням термінів позовної давності).
2. Вибір типу кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції. У сучасній комерційній і фінансовій практиці реалізація продукції в кредит (з відстроченням платежу за неї) набула широкого поширення як в нашій країні, так і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Формування принципів кредитної політики відбиває умови цієї практики і спрямовано на підвищення ефективності операційної і фінансової діяльності підприємства.
В процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції вирішуються два основні питання:
а) в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;
б) який тип кредитної політики слід обрати підприємству по кожній з форм реалізації продукції в кредит.
Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.
– Товарний (комерційний) кредит є формою оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні терміни банківських розрахунків. Зазвичай товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцеві продукції на термін від одного до шести місяців.
– Споживчий кредит (у товарній формі) є формою роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстроченням платежу. Він надається зазвичай на термін від шести місяців до двох років.
Вибір форм реалізації продукції в кредит визначається галузевою приналежністю підприємства і характером продукції (товарів, послуг), що реалізовується.
Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства. Розрізняють три принципові типи кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції – консервативний помірний і агресивний.