─ передача електронних повідомлень, включаючи електронну пошту;
─ організація електронних конференцій;
─ діалогові функції високого рівня.
Модель OSI─це стандартизований каркас і загальні рекомендації, вимоги ж до конкретних компонентів мережевого програмного забезпечення задаються протоколами.
Протокол є стандартом в області мережевого програмного забезпечення і визначає сукупність функціональних і експлуатаційних вимог до якого-небудь його компоненту, яких дотримуються виробники цього компоненту. Вимоги протоколу можуть відрізнятися від вимог еталонної моделі OSI.
Обробка інформації
Обробка інформації полягає в отриманні одних «інформаційних об'єктів» з інших «інформаційних об'єктів» шляхом виконання деяких алгоритмів і є однією з основних операцій, здійснюваних над інформацією, і головним засобом збільшення її об'єму і різноманітності.
На самому верхньому рівні можна виділити числову і нечислову обробку. У вказані види обробки вкладається різне трактування змісту поняття «дані». При числовій обробці використовуються такі об'єкти, як змінні, вектори, матриці, багатовимірні масиви, константи і так далі При нечисловій обробці об'єктами можуть бути файли, записи, поля, ієрархії, мережі, відносини і так далі. Інша відмінність полягає в тому, що при числовій обробці зміст даних не має великого значення, тоді як при нечисловій обробці нас цікавлять безпосередні відомості про об'єкти, а не їх сукупність в цілому.
З погляду реалізації на основі сучасних досягнень обчислювальної техніки виділяють наступні види обробки інформації:
─ послідовна обробка, яка застосовується в традиційній фоннейманівській архітектурі ЕОМ, що має в своєму розпорядженні один процесор;
─ паралельна обробка, застосовувана за наявності декількох процесорів в ЕОМ;
─ конвеєрна обробка, пов'язана з використанням в архітектурі ЕОМ одних і тих же ресурсів для вирішення різних завдань, причому якщо ці завдання тотожні, то це послідовний конвеєр, якщо завдання однакові - векторний конвеєр.
Прийнято відносити існуючі архітектури ЕОМ з погляду обробки інформації до одного з наступних класів .
Архітектура з одиничним потоком команд і даних (SISD). До цього класу відносяться традиційні фоннейманівські однопроцесорні системи, де є центральний процесор, що працює з парами «атрибут - значення».
Архітектура з одиничними потоками команд і даних (SIMD). Особливістю даного класу є наявність одного (центрального) контролера, який керує сукупністю однакових процесорів. Залежно від можливостей контролера і процесорних елементів, числа процесорів, організації режиму пошуку і характеристик маршрутних і вирівнюючих мереж виділяють:
─ матричні процесори, використовувані для вирішення векторних і матричних завдань;
─ асоціативні процесори, що застосовуються для вирішення нечислових завдань і використовують пам'ять, в якій можна звертатися безпосередньо до інформації, що зберігається в ній;
─ процесорні ансамблі, застосовуться для числової і нечислової обробки;
─ конвеєрні і векторні процесори.
Архітектура з множинним потоком команд і одиничним потоком даних (MISD). До цього класу можуть бути віднесені конвеєрні процесори.
Архітектура з множинним потоком команд і множинним потоком даних (MIMD). До цього класу можуть бути віднесені наступні конфігурації: мультипроцесорні системи, системи з мультиопрацюванням, обчислювальні системи з багатьох машин, обчислювальні мережі.
Створення даних, як процес обробки, передбачає їх створення в результаті виконання деякого алгоритму і подальше використання для перетворень на більш високому рівні.
Модифікація даних пов'язана з відображенням змін в реальній наочній області, здійснюваних шляхом включення нових даних і видалення непотрібних.
Контроль, безпека і цілісність направлені на адекватне відображення реального стану наочної області в інформаційній моделі і забезпечують захист інформації від несанкціонованого доступу (безпека) і від збоїв і пошкоджень технічних і програмних засобів.
Пошук інформації, що зберігається в пам'яті комп'ютера, здійснюється як самостійна дія при виконанні відповідей на різні запити і як допоміжна операція при обробці інформації.
Підтримка ухвалення рішення є найбільш важливою дією, що виконується при обробці інформації. Широка альтернатива ухвалюваних рішень приводить до необхідності використання різноманітних математичних моделей.
Створення документів, зведень, звітів полягає в перетворенні інформації у форми, придатні для читання як людиною, так і комп'ютером. З цією дією зв'язані і такі операції, як обробка, зчитування, сканування і сортування документів.
При перетворенні інформації здійснюється її переклад з однієї форми представлення або існування в іншу, що визначається потребами, що виникають в процесі реалізації інформаційних технологій.
Реалізація всіх дій, що виконуються в процесі обробки інформації, здійснюється за допомогою різноманітних програмних засобів.
Найбільш поширеною областю застосування технологічної операції обробки інформації є ухвалення рішень.
Залежно від ступеня інформованості про стан керованого процесу, повнота і точність моделей об'єкту і системи управління, взаємодії з навколишнім середовищем, процес ухвалення рішення протікає в різних умовах.
Інформаційні потреби осіб, що ухвалюють рішення, в багатьох випадках орієнтовані на інтегральні техніко-економічні показники, які можуть бути отримані в результаті обробки первинних даних, що відображають поточну діяльність підприємства. Аналізуючи функціональні взаємозв'язки між підсумковими і первинними даними, можна побудувати так звану інформаційну схему, яка відображає процеси агрегації інформації. Первинні дані, як правило, надзвичайно різноманітні, інтенсивність їх надходження висока, а загальний об'єм на інтервалі, що цікавить, великий. З іншого боку склад інтегральних показників відносно малий, а потрібний період їх актуалізації може бути значно коротшим за період зміни первинних даних - аргументів.
Розділ 2 Теоретичні засади дослідження інформаційного обміну на сучасному етапі
2.1 Комунікаційний процес і форми обміну інформацією
Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільноти при збереженні індивідуальності кожного її елемента. В окремих актах комунікацій реалізуються управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) і фактична (пов’язана з установленням контактів) функції.
У своїй основі процес комунікації становить процес руху інформації в ланцюгу «відправник — канал — одержувач», реального або потенційного зв’язку у формі діалогу, а також впливу на керований об’єкт, який досягається в результаті обміну повідомленнями.
У процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:
1. Відправник — передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. Ним може бути індивід або група людей, які разом працюють. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов’язок щодо підготовки та передачі інформації.
При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) кодування і вибір каналу; 3) декодування.
Обмін інформацією розпочинається з формування ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку значну ідею чи повідомлення варто зробити предметом обміну.
2. Кодування — це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мову тощо. Тобто перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати їх, використовуючи для цього слова, інтонації, жести (мову тіла), і надати ідеї гарну «обгортку». Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.
3. Повідомлення — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символом можуть бути і невербальні, наприклад графічні, зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.
4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача. Канали поділяються на засоби масової інформації і міжособові канали.
Відправник повинен вибирати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та відеоконференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми.
Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати кілька.
5.Декодування — процес, за допомогою якого приймач повідомлення перетворює одержані символи на конкретну інформацію та інтерпретує її значення. Якщо не потрібно реакції на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому закінчується.
6. Приймач — цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.
7. Відгук — сутність реакції одержувача повідомлення після ознайомлення з його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації: а) зміни в знаннях одержувача; б)зміна постанов одержувача; в) зміни поведінки одержувача повідомлення.
З точки зору керівника обмін інформацією варто вважати ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.
8. Зворотний зв’язок — частина відгуку одержувача, що надходить передавачу. Він розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, що міститься в ньому.