· розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг тощо;
· розвитку сезонних та громадських робіт.
Пріоритети державної політики будуть націлені на розв’язання регіональних та галузевих проблем зайнятості населення на депресивних територіях, у малих монофункціональних містах, вугільних регіонах та у сільській місцевості, а також розв’язанню проблем, пов’язаних із соціальним захистом вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС у зв’язку з її закриттям, соціальною та професійною адаптацією військовослужбовців, звільнених внаслідок реформування збройних сил.
Розв’язання проблем зайнятості населення на депресивних територіях та у малих монофункціональних містах буде здійснюватись в рамках Закону України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст", шляхом:
· визначення пріоритетів економіки малих міст для реалізації інвестиційних проектів і програм, які фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів та надання державної підтримки районам, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом запровадження особливих режимів приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення і впровадження механізму залучення коштів іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;
· запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця, в тому числі надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні ні рівних конкурувати на ринку праці;
· розвитку інфраструктури і створення сприятливих умов для розвитку підприємництва;
· розробки та провадження механізму економічного стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць.
Заходи щодо сприяння зайнятості сільського населення здійснюватимуться у процесі реформування аграрного сектора економіки і будуть спрямовані, зокрема, на розширення можливостей для створення у сільській місцевості додаткових робочих місць, сприяння самостійній зайнятості сільського населення, залучення безробітних до підприємницької діяльності. Створення нових робочих місць для незайнятого сільського населення здійснюватиметься відповідно до законодавства України.
Підтримка сільськогосподарського товаровиробника здійснюватиметься шляхом:
· проведення ефективної цінової політики з метою створення умов для ведення рентабельного сільськогосподарського виробництва і на цій основі розширення сфери прикладання праці;
· середньо- та довгострокового кредитування сільськогосподарського виробництва на пільгових умовах, враховуючи сезонний характер сільського господарства, що дозволить наростити обсяги виробництва та збільшити чисельність працюючих;
· підтримки створення сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, а також власних сільських господарств, пов´язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції;
· підтримки розвитку малого підприємництва, а також власних сільських господарств у сфері збуту продукції.
Регулювання міждержавних трудових міграцій пов’язане із посиленням соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, а також із захистом національного ринку праці через систему дозволів роботодавцям на використання іноземної робочої сили.
Розглянувши у даній курсовій роботі проблему державного регулювання зайнятості ми можемо навести наші рекомендації щодо державної політики зайнятості в Україні. Так, необхідною передумовою подальших позитивних зрушень на ринку праці України є врегулювання наступних питань:
· посилення відповідальності та підвищення ролі органів виконавчої влади всіх рівнів у реалізації державної політики зайнятості.
· професійної підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників у відповідності до потреб ринку праці;
· збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць;
· підвищення якості робочої сили та професійно-кваліфікаційної збалансованості попиту та пропонування робочої сили;
· посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
· детінізації відносин у сфері зайнятості;
· створення умов для самостійної зайнятості населення і розвитку підприємницької ініціативи;
· підтримка регіонів з несприятливою ситуацією на ринку праці;
· сприяння зайнятості та соціального захисту населення у монофункціональних містах і шахтарських регіонах;
· сприяння зайнятості та соціального захисту сільського населення в умовах реорганізації агропромислового комплексу;
· сприяння зайнятості та соціального захисту військовослужбовців, вивільнених внаслідок реформування збройних сил України;
· сприяння зайнятості та соціального захисту населення, яке постраждало внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
· реалізації гарантій щодо працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (молоді, жінок, інвалідів);
· сприяння зайнятості та забезпечення соціального захисту зареєстрованих безробітних;
· легалізації міждержавних трудових міграцій та посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном.
Входження України до СОТ пов’язане з інтенсифікацією ринку праці, необхідністю підвищення якості та кваліфікації робочої сили, зростанням чисельності безробітних (на початковому етапі інтеграції). Позитивними сторонами щодо зайнятості може бути підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємствах (за умови випуску конкурентоспроможної продукції і розширення обсягів виробництва), а негативними - скорочення неефективних робочих місць і вивільнення значної кількості працівників.
Реалізація конституційних прав громадян України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення.
Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 р. її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.
Головними функціями служби зайнятості є:
· аналіз ринку праці та інформування про його стан;
· трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам — в одержанні роботи;
· регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;
· допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;
· безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.
В Україні функціонують такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах.
Державна політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення повинна спрямовуватися на створення правових, економічних, соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних знань відповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації на ринку праці щодо попиту на робочу силу певного професійного спрямування, підтримки професійно-освітньої діяльності осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями (інвалідів), сприяння професійному розвитку персоналу на виробництві.
Так, на нашу думку, основними напрямами державної політики у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення в найближчі п’ять років повинні бути:
· переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців через:
· обґрунтоване державне замовлення на підготовку кадрів, запровадження системи тендерів на його розміщення;
· спрощення технології ліцензування на право надання освітніх послуг;
· стимулювання навчальних закладів, що здійснюють підготовку кадрів відповідно до потреб роботодавців;
· розробка та запровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців.
· підвищення якості робочої сили шляхом:
· розроблення та реалізації концепції неперервного навчання впродовж життя;
· інвестування державних коштів в розвиток освіти та підготовку кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
· забезпечення професійного навчання працівників, зайнятих в галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштів роботодавців через відновлення та удосконалення системи професійного навчання кадрів на виробництві, законодавчого закріплення відповідальності роботодавців за належний рівень кваліфікації найманих працівників;
· професійне навчання зареєстрованих безробітних за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з метою подальшої їх зайнятості;
· самоосвіта та професійного навчання фізичної особи за власні кошти для забезпечення розвитку особистості та кар’єри;
· забезпечення професійної підготовки громадян з особливими потребами та інших соціально незахищених категорій на ринку праці шляхом реалізації програм їх професійної реабілітації.