Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» визначено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом та профспілкою чи іншим органом, уповноваженим трудовим колективом на представництво його інтересів. Законом вирішене питання узгодження інтересів працюючих з власниками або уповноваженими ними органами, фактично закріплено принцип участі трудових колективів чи їх представницьких органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю.
Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» конкретизоване право на винагороду і закріплено принцип матеріальної зацікавленості працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.
Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлені державні гарантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустку громадяни України мають незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності підприємства, установи, організації.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності визначає Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці».
3.2. Гарантії дотримання законодавчих актів України, що регулюють трудові відносини
Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає чи на яку погоджується. Держава створ-умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовці перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і потреб суспільства.
Для нормального функціонування системи керування охороною праці власник зобов'язаний розробляти й затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установлювати правила виконання робіт і поводження працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, установленим державними міжгалузевими й галузевими нормативними актами про охорону праці. У випадку відсутності в цих актах вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов'язаний прийняти погоджені з органами державного нагляду міри, які забезпечать безпека працівників.
Законодавство про охорону праці передбачає й обов'язку працівників. Зокрема , вони зобов'язані знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного й індивідуального захисту; дотримувати зобов'язань по охороні праці, передбачені колективним договором (угодою, трудовою договором) і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні й періодичні медичні огляди й т.д.
Праця повинна належним чином оплачуватися відповідно кількості і якості. Прибуток може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що не заборонені законом. Це може бути підприємницька діяльність або об'єднання з іншими особами для досягнення своєї мети.
Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя працівнику і його сім'ї. Винагорода визначається трудовим договором, виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми 40 годин на тиждень, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру.
При цьому кожному громадянинові, що має виборче право, належить рівне право доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування.
Забороняється використання примусової праці, за винятком роботи, що визначена для певних осіб вироком суду або при уведенні відповідно до закону надзвичайного або воєнного стану.
У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.
Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені законом мінімальна тривалість щодобового вільного часу, щотижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які мають малолітніх дітей.
Кожний громадянин, який працює, має право на умови "Раці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Умови праці, визначені чинним законодавством, можуть доповнюватись колективними й індивідуальними трудовими договорами, що укладаються шляхом переговорів.
Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, спричиненої його здоров'ю чи майн) екологічними правопорушеннями, а також на компенсацій витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень. Гарантується доступність і безплатність обов'язкової освіти.
В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на соціальне забезпечення. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних установ, бюджетних та інші джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, ні .нижчий прожиткового мінімуму.
ВИСНОВОК
Система трудового права - це всі діючі юридичні норми регулюючі суспільні відносини в сфері труда. Структура система трудового права обумовлена внутрішньою організацією трудового права, котра знаходиться в єдності, узгодженості, розподілі трудових норм по окремим галузям, інститутам. Трудове право складається з 3 частин: загальні положення, котрі містять норми, що визначають предмет, функції, принципи трудового права; індивідуальні включає такі інститути, трудового договору, нормування праці, оплату; колективні включають в себе соціальне партнерство, колективній договір, вирішення колективних трудових спорів, правовий статус.
Галузь трудового права займає важливе місце в системі права України, бо відіграє значну роль в житті кожного громадянина, так як кожна людина має право на працю і отримання нагороди в вигляді заробітної плати.
В даній роботі я намагалася детально роздивитися питання пов’язане з місцем трудового права в системі права України. Всі громадяни повинні знати свої прав, основні трудові норми і вмів ними користуватися в конкретних випадках: влаштуванні на роботу, звільненні, соціальному забезпеченні, нормуванні робочого дня и т.д.
Крім того, трудові відносини які складаються між працівником та роботодавець мають регулюватися чинним законодавством, чим і займається трудове право. Але нажаль не всі знають про свої права. Тому я вважаю, що роботодавець, а в першу чергу професійні спілки мають пояснювати і захищати права працівників у відповідності до діючого законодавства. Необхідно також підвищувати правову культуру населення через засоби масової інформації, проводити роз’яснювальні роботи.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кодекс Законов О Труде Украины: Х. «Одиссей» 2006. 387 с.
2. Трудовое право Украины.— Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина X.: «Одиссей», 2000, 387 с.
3. “Рынок труда: занятость и безработица” ;Пристанева А.А., К, 2002 г., - 95 с.
4. “Загальна теорiя занятостi, процентiв та грошей.” Стрепов А.П., Київ, 1998г.,-456 с.
5. «Основы трудового права Украины», Венедиктов В.С. Мельник К.Ю., Уч.пособ. – Х.: Консум, 2005 – 315 с.
6. Трудове право України: Підр. / [Н. Б. Болотіна, Т. М. Додіна та ін.]; За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – К.: Знання, 2000, - 125 с.
7. Гражданский Процессуальный Кодекс Украины.-Х.: ООО «Одиссей», 2005,-192с.
8. Трудовое право. Учеб./Под ред. О.В.Смирнова/, К., Проспект, 1996., 264с.
9. В.Н. Толкунова, К.Н. Гусов Трудове право України. Учеб. Л., Юрист, 1996, 421с.
10. Трудовое право Украины Учеб./Под ред. А.С. Пашкова/, Д, 1994, 243с.
11. Прокопенко В.И Трудове право України.-Х.: Консум, 1998. – 360 с.
12. Трудове право України: Г.И.Чанищевой. -К.: «Знання», 2001.- 564 с.
13. Трудове право України: Збірник нормативно-правових актів. Видання 2-е випр. та доп./ Упоряд. П. А. Бущенко, І. А. Вєтухова. – Х.: Консул, 2002. – 464 с.