Другий підхід до вироблення стратегії пов’язаний із спеціалізацією у наданні послуг чи виробництві продукції. У цьому разі комунальне підприємство повинно здійснювати високоспеціалізоване виробництво і якісний маркетинг для того, щоб ставати лідером у своїй сфері. Це призводить до того, що споживачі обирають продукцію даного комунального підприємства, навіть якщо тарифи і достатньо високі. Комунальні підприємства, що реалізовують цей тип стратегії, повинні мати високий потенціал для інновацій, мати висококваліфікованих фахівців, оптимальну систему забезпечення високої якості продукції, а також розвинену систему маркетингу.
Третій підхід належить до фіксації певного сегмента ринку і концентрації зусиль комунального підприємства на обраному ринковому сегменті. В цьому випадку комунальне підприємство досконало з’ясовує потреби певного сегмента ринку в послугах чи певній продукції. При цьому комунальне підприємство може прагнути до зниження витрат, або ж проводити політику спеціалізації у наданні послуг чи виробництві продукту. Можливо і поєднання цих двох підходів. Проте абсолютно обов’язковим для проведення стратегії третього типу є те, то це те, що комунальне підприємство має будувати свою діяльність передусім на аналізі потреб споживачів певного сегмента ринку. Тобто у своїх намірах виходити не з потреб ринку взагалі, а з потреб цілком визначених або навіть конкретних споживачів.
За результатами проведених досліджень узагальнено найбільш поширені, вивірені практикою стратегії розвитку підприємницької діяльності. Зазвичай ці стратегії називаються базисними, або еталонними. Вони відображають чотири різні підходи до зростання ефективності діяльності комунального підприємства і пов’язані із зміною стану одного або кількох елементів: послуга чи продукт; ринок; сфера чи галузь; становище комунального підприємства на ринку; технологія.
Кожен з цих п’яти елементів може перебувати в одному з двох станів: існуючому стані або ж новому. Наприклад, відносно послуг це може бути або рішення надавати ті ж послуги, чи переходити до надання нових послуг.
Першу групу еталонних стратегій складають так звані стратегії концентрованого зростання. Сюди можуть бути віднесені ті стратегії, які пов’язані із зміною продукту і (або) ринку та не зачіпають три інших елементи. У разі прийняття цих стратегій комунальне підприємство намагається поліпшити свій продукт або розпочати надання нових послуг, не змінюючи при цьому сфери діяльності. Що стосується ринку, то комунальне підприємство веде пошук можливостей поліпшення свого становища на існуючому ринку, або ж переходу на новий ринок.
Конкретними типами стратегій першої групи є наступні:
• стратегія посилення позиції на ринку, за якої комунальне підприємство робить усе, щоб з даною послугою чи іншим продуктом на цьому ринку завоювати кращі позиції. Цей тип стратегії вимагає для реалізації великих маркетингових зусиль. Можливі також спроби здійснення так званої горизонтальної інтеграції, за якої комунальне підприємство намагається встановити контроль над своїми конкурентами;
• стратегія розвитку ринку, що полягає в пошуку нових ринків для послуг чи іншого продукту, який уже виробляється;
• стратегія розвитку послуг чи іншого продукту, що передбачає вирішення завдання зростання за рахунок виробництва нового продукту, який реалізовуватиметься на вже освоєному підприємством ринку.
До другої групи еталонних стратегій віднесено такі стратегії підприємницької діяльності, які пов’язані з розширенням комунального підприємства шляхом створення нових структур. Ці стратегії називаються стратегіями інтегрованого зростання. Зазвичай комунальне підприємство може вдаватися до здійснення таких стратегій, якщо воно задіяне у сфері соціально значущих послуг, не може здійснювати стратегії концентрованого зростання і водночас інтегроване зростання не протирічить його довгостроковим цілям. Комунальне підприємство може здійснювати інтегроване зростання як шляхом додаткового інвестування, так і шляхом розширення зсередини. При цьому в обох випадках відбувається зміна становища комунального підприємства у сфері діяльності.
Самостійну фінансову ланку утворюють фінанси державних підприємств, функціонування яких пов'язано з розвитком державного сектора в національній економіці. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів)[13,15].
Фінанси державних підприємств мають на меті розширене відтворення основних і оборотних виробничих фондів праці, акумуляцію створюваної у процесі матеріального виробництва частини чистого доходу для забезпечення розширеного відтворення виробництва.
У нинішніх умовах держава наділяє підприємства основними й оборотними коштами, і вони є повністю самостійними: мають баланс доходів і видатків, або фінансовий план. Вони вступають у господарські зв'язки і відносини з іншими підприємствами і збутовими організаціями, здійснюють з ними розрахунки, мають закінчений баланс прибутків і збитків. Реалізація підприємством продукції та послуг зумовлює необхідність грошових доходів і видатків, існування фінансових відносин і створення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності[15].
Фінансові ресурси підприємства — це його грошові засоби, що перебувають у його постійному або частковому володінні для забезпечення умов безперебійної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень. Джерелом фінансових ресурсів є створюваний підприємствами чистий продукт у грошовому вираженні.
Витрати державних підприємств складаються:
1) з коштів, що компенсують усі матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції;
2) з коштів фонду оплати праці;
3) з амортизаційних відрахувань, платежів за користування кредитом тощо.
За специфікою витрати підприємств можна поділити на групи:
1) витрати на виробництво і господарсько-експлуатаційну діяльність;
2) витрати на розширення виробництва;
3) платежі у бюджет та відрахування у спеціальні фонди [15].
Фінансова самостійність підприємств потребує активної фінансово-господарської діяльності, яка забезпечувала б можливість не лише покривати виробничі витрати, а й створювати прибуток.
Організовуючи свою фінансово-господарську діяльність, підприємства повинні використовувати власні кошти, а також дбати про повернення кредитів, оскільки держава неспроможна забезпечити коштами навіть власні підприємства. Необхідно розрізняти власні і позикові кошти, тим більше, коли останні беруться під великі відсотки і на умовах повернення.
За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків[17].
Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку
Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
- поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
- раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та - скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
- меншення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;
- скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;
- зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;
- економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством[12].
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат, оперативний — у формі платіжного календаря.
З’ясування поточної стратегії дуже важливе, тому що органу місцевого самоврядування не можна ухвалювати рішення з приводу майбутнього, не маючи чіткого уявлення з приводу того, в якому стані перебуває комунальне підприємство і які стратегії воно реалізує. З використанням результатів проведених досліджень органом місцевого самоврядування можуть бути визначені різні схеми з’ясування поточної стратегії діяльності комунального підприємства.