· бухгалтерія, що займається всіма аспектами господарсько-фінансової діяльності компанії, володіє великою кількістю засобів контролю:
— бюджетний контроль;
— розрахунки нормативних витрат;
— аналіз беззбитковості;
— контроль проектних витрат;
— техніка операційних досліджень;
— комплекси калькуляційних систем тощо.
• техніко-нормативне бюро — один з ранніх етапів управлінського контролю; воно займається дослідженням і оцінкою роботи. Такі дослідження часто стають науковою основою впровадження пільгово-преміальних схем оплати праці; ;
• відділ управлінських послуг — обґрунтування методів управління, забезпечення комп'ютерної обробки даних, операційне дослідження і управлінський облік;
• відділ маркетингу — вивчає фактори, що діють на ринок і звітує про них менеджеру;
• відділ управління персоналом — збирає і обробляє дані про прийнятих на роботу, їхнє пересування, контролює використання робочої сили, а також її розподіл;
• відділ постачання —фіксує зміни попиту і пропозиції, а також контролює виконання замовлень постачальниками.
Потрібно розрізняти поняття «інформація» і «дані». Так, «дані» — це ще «просто» факти, які тільки тоді стають інформацією, коли вони в обробленій формі придатні для контролю і прийняття рішень.
Сьогодні все більше значення надається розробці інформаційних систем з використанням комп'ютерів. Це підтверджує той факт, що багато видів поступаючої інформації можуть бути корисними для підготовки вихідних даних.
Найбільш важливим моментом розвитку бізнесу останніх років є розробка інформаційних технологій. У поєднанні з комп’ютерною технікою, що здатна швидко обробляти великий масив даних, і технологією супутникового зв'язку, що дозволяє спілкуватись через великі відстані, створюється можливість широкомасштабної передачі даних, необхідних для успішного здійснення бізнесу.
Головна проблема управлінської інформації — її надмірність.
Щоб правильно працювати з інформацією, менеджер повинен знати її види (рис. 4.1).
Працюючи з інформацією, менеджер мусить, звичайно, виділяти необхідну.
На практиці менеджери застосовують два підходи:
1) сприймають всю інформацію, яка надходить;
2) концентрують увагу на релевантній інформації і тільки після цього — на всій доступній.
Але постає питання: яку інформацію вважати релевантною? чи: які ключові фактори успіху підприємства? Менеджер для цього може створити групу стратегічного планування, головне завдання якої — виявлення інформації, релевантної з точки зору стратегії фірми. Відсіяти бюрократичну інформацію допоможе спеціальна інформаційна група.
Рис. 4.1. Види інформації, отримуваної менеджером
Отже, можна зробити такі висновки:
· Інформація – важливий елемент бізнесу.
· До інформації належать усі види відомостей, повідомлень (усні, письмові, графічні тощо) і знань, потрібних для реалізації функцій менеджменту.
· Будь-яка за змістом інформація існує у формі різних її матеріальних носіїв:
- у вигляді електричних імпульсів;
- усної мови;
- магнітного запису;
- показів лічильників;
- письмових документів;
- перфокарт і т. ін.
Для управління найбільше значення має інформація, зафіксована на постійних носіях, перш за все у вигляді:
- різних паперових документів;
- магнітних стрічок;
- барабанів;
- перфокарт;
- перфострічок.
· Інформацію в менеджменті класифікують за такими ознаками: за формою відображення, за формою подання, за порядком виникнення, за характером носіїв інформації, за призначенням, за напрямом руху, за стабільністю, за способом відображення, за способом обробки.
1. Бланк І.А. Торговельний менеджмент. – К., 1997 р.
2. Большаков О.С. Менеджмент. – СПб., 2000 р.
3. Стонер Дж., Долан Е. Вступ у бізнес. – К., 2000 р.
4. Менеджмент. – Р-н-Д., 2002 р.
5. Завадський Й.С. Менеджмент. Т.1. – К., 2002 р.
6. Палеха Ю.І. Менеджмент для початківців. – К., 2001 р.
7. Галькович Р.С., Набоков В.І. Основи менеджменту. – М., 1998 р.
8. Кабушкин М.І. Основи менеджменту. – Мінськ, 1997 р.
9. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. – К., 2000 р.