- споживча інформація це продукція мас медіа, інформація, що використовується у повсякденному житті (розклад руху транспорту, замовлення товарів і послуг, банківські операції), розважальна інформація.
Інформація представлена в різних формах як в електронному так і в неелектронному вигляді, однак в процесі розвитку комунікаційних систем і інтернету все більшу вагу набувають електронні носії інформації.
В Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, затвердженій КМ України у 2003 р, прийнята така класифікація інформаційних ресурсів за критерієм власності: державні, комунальні, приватні інформаційні ресурси.
Державні інформаційні ресурси є об'єктом права державної власності; комунальні інформаційні ресурси є об'єктом права комунальної власності; приватні інформаційні ресурси є об'єктом права приватної власності. Власник інформаційних ресурсів - фізична або юридична особа, яка має право власності на ресурси.
Державні інформаційні ресурси створюються за рахунок держави і належать державі. Ними користуються органи державної влади, місцевого самоврядування, організації, юридичні особи усіх форм власності, громадяни. Стратегія формування системи інформаційних ресурсів органів державної влади полягає в систематизації та інтеграції зазначених ресурсів з метою забезпечення прозорості, відкритості, підвищення, оперативності та ефективності роботи органів державної влади та забезпечення широкого доступу громадян до державних ресурсів.
Національні інформаційні ресурси ширше поняття ніж державні інформаційні ресурси. Вони створюються як державою так і суб'єктами всіх форм власності. Національні інформаційні ресурси незалежно від їх змісту, форми, часу та місця створення, форми власності, призначені для задоволення потреб громадянина, суспільства, держави. Національні інформаційні ресурси включають державні, комунальні та приватні інформаційні ресурси. Національні інформаційні ресурси забезпечують життєдіяльність всіх сфер суспільства, їх рівень є показником інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки держави. Національні інформаційні ресурси є надбанням усього суспільства. Рівень їх розвитку та можливості використання в інтересах суспільства визначають рівень держави, її статус в світовому співтоваристві.
Інформаційні ресурси характеризуються як різноманітними формами представлення інформації, так і організаційними та технологічними рішеннями, кількість яких збільшується одночасно із стрімким розвитком інформаційних технологій. Під час цих процесів виникає багато проблем, вирішення яких потребує проведення державної інформаційній політики.
Національні інформаційні ресурси є важливою складовою стратегічних ресурсів держави, значення цієї складової зростає із розвитком інформаційних технологій та їх використанням в усіх сферах суспільного життя. Ефективне державне управління національними інформаційними ресурсами є важливою умовою забезпечення інформаційної безпеки держави та реалізації державної політики у сфері інформатизації.
Інформаційні ресурси тісно пов’язані з інформаційними технологіями, адже використання цих ресурсів відбувається саме через ІТ. Інформаційні технології (IT) - це технології, які:
- забезпечують розв'язання прикладних задач методами обробки інформації;
- використовуються для обробки інформації.
Термін «інформаційні технології» означає цілеспрямовано (на вирішення певних задач) організовану сукупність інформаційних процесів. Як приклад інформаційних технологій можна навести автоматизоване проектування, автоматизоване управління і т.п. Зазвичай інформаційні технології реалізуються з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування. Відповідно, як приклад засобів для реалізації інформаційних технологій можна навести комп'ютери та програмне забезпечення, завданням яких є перетворення, захист, передача та отримання інформації.
Досить часто інформаційні ресурси використовуються при розробці комп’ютерних програм.
Комп'ютерна програма (англ. Computer program) — це логічно впорядкована послідовність команд, необхідних для вирішення задачі. Як об'єкт авторського права, комп'ютерна програма — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).
Функціонально комп'ютерні програми поділяються на системні програмні засоби та прикладні програмні засоби. Основною системною програмою є операційна система, що пов’язує комп'ютерне обладнання з прикладними програмами. Призначення операційної системи — надати оточення, в якому прикладна програма виконується в зручний та ефективний манер. На додаток до операційної системи, до системних програмам також відносяться утиліти що допомагають керувати та налаштовувати комп’ютер. Програми, основою ціллю яких є підтримка або покращення роботи користувача, називаються прикладними. До прикладних програм також відносяться утиліти, що виконують прикладні функції, наприклад, упорядкування даних.
2. Роль інформаційних технологій та комп’ютерних програм у бізнес-моделюванні
Відомо, що роль інформації в управлінському процесі надзвичайно велика. Циркуляція інформації в суспільстві це головний показник, завдяки якому можна судити про необхідність і потенційність цілісності її існування. Потік інформації, з яким кожен день зустрічається індивід, представляє собою дуже складне, багаточисленне та полісемантичне утворення. Вивчення його структури призводить до аналізу взаємодії людей в процесі виробництва, передачі та використання інформації.
Сучасний період становлення ринкової економіки характеризується переходом до нової економічної моделі, головне місце в якій займають інформаційні технології, засновані на комунікаційних засобах та засобах обробки та збереження інформації.
Інформаційні технології дають нам доступ до даних, що дозволяють глибше зрозуміти бізнес. Вони дають можливість діяти швидко, розв’язувати такі задачі, які раніше були нерозв’язними. Інформаційні технології і бізнес стають тісним чином взаємопов’язаними. Управління інформацією та організаційна динамічність відіграють важливу роль навіть у традиційному управлінні організацією.
Інформація має велике значення для внутрішнього управління фірмою і її зовнішніх контактів, і особливо для ухвалення рішень вона є обмеженим і дорогим ресурсом виробничої активності фірми. У системах з розподілом праці особи не володіють однаковою інформацією і тому необхідний її обмін або комунікації. Комунікація - це обмін інформацією між двома або більше особами, рівнями, організаціями.
До інформації як до одного з провідних ресурсів ринкової економіки звернена увага всього людства вже давно. Не випадково в добу ЕОМ і автоматики робота з інформацією і перетворення її в інші ресурси вважається найбільш відповідальним і перспективним видом діяльності.
В бізнесі і підприємництві той, хто перший отримає цінну інформацію, швидко і ефективно її обробить, вкладе в неї свою енергію, волю і капітал, той і забезпечить розвиток фірми. Саме для цього і формується інформаційне середовище організації, створюються електронні локальні, корпоративні, глобальні інформаційні керівні системи.
В умовах сучасного гіпердинамічного середовища господарювання одним із основних завдань успішного розвитку компаній і підприємств різних типів і бізнес-профілів є підтримка процесу постійного якісного вдосконалення структурного й функціонального змісту господарюючої системи, що дозволяє досягати такого її економічного стану, при якому вдається гарантовано забезпечити виконання зобов’язань перед працівниками, зовнішніми контрагентами й державою з урахуванням реалізації в повному обсязі інтересів власника підприємства. Для вдалого виконання цього завдання перед кожною компанією постає проблема пошуку способів якісного управління інформаційними ресурсами та створення єдиного інформаційного простору для забезпечення її стійкого розвитку. Як cтверджують відомі норвезькі вчені К’єлл А. Нордстрем і Йонас Ріддерстралє, «проблема більшості організацій – не в тому, що вони мало знають, а в тому, що вони не знають, що саме вони знають. Знання розкидані по всій організації, і нікому не відомо, скільки їх, як і куди вони переміщаються, де вони зберігаються і який насправді інтелектуальний потенціал компанії». Саме цим зумовлено активне розгортання широкого фронту сучасних наукових досліджень у напрямку формування та розвинення теоретико-методичних та прикладних засад інформаційного забезпечення розвитку сучасних компаній.
Останнім часом науковою спільнотою активно вивчаються та досліджуються окремі аспекти значення інформації та інтелектуальних ресурсів при забезпеченні конкурентоспроможності компаній, місця та ролі інформаційних технологій в системі менеджменту на підприємстві, способів управління інформаційними ресурсами та запровадження стратегічних рішень на основі та з використанням інформаційних технологій для забезпечення успішного розвитку підприємств.
Проте, незважаючи на численні розробки, залишаються невирішеними такі аспекти інформаційного забезпечення розвитку сучасної компанії, як критерії відбору управлінської інформації з урахуванням її ревалентності, теоретичні та методичні засади створення системи управління інформацією на підприємстві, методологічні основи інтеграції суто інформаційних (у техніко-технологічному контексті) та суто менеджерських (в управлінському контексті) механізмів забезпечення стійкого розвитку компанії. І цей перелік далеко не повний.