Система планових нормативів і показників
План лекції
1. Види планування.
2. Системи планів, їх сутнісна й змістовна характеристика
3. Система планових норм і нормативів
4. Система планових показників
1. Види планування
Планування – складний методично-організаційний процес, який обумовлює наявність системи планів. Кожний вид плану – складна модель діяльності підприємства або його структурних підрозділів, яка містить основні показники їх діяльності в майбутньому.
Всі види внутрішньофірмового планування можна класифікувати по наступних ознаках:
1. По змісту планів виділяють техніко-економічне, оперативно-виробниче, організаційно-технологічне, постачально-збутове, фінансово-інвестиційне, бізнес-планування тощо. Кожний з них передбачає вибір своєї системи планових показників.
2. За рівнем керування розрізняють: фірмове, корпоративне або заводське планування на вищому рівні; цехову систему планування на середньому рівні керування; виробничу (ділянка, бригада) на нижньому.
3. По методах обґрунтування: ринкове, адміністративне (централізоване) і індикативне планування. Ринкове засновано на взаємодії попиту, пропозиції й цін на вироблені товари й послуги. Індикативне планування - це державне регулювання цін і тарифів, що діють, видів і ставок податків, банківських процентних ставок за кредит, мінімального рівня зарплати й інших макроекономічних показників. Централізоване планування передбачає встановлення вищим органом керування підлеглому підприємству ряду планових показників. Ці системи планування не суперечать один інший і можуть застосовуватися одночасно.
4. За часом дії буває: короткострокове (поточне), середньо-термінове й довгострокове (перспективне).
5. По сфері застосування внутрішньогосподарське планування підрозділяється на міжцехове, внутрішньоцехове, бригадне й індивідуальне, їхнім об'єктом служить відповідна виробнича система або підрозділ підприємства.
6. По стадіях розробки виділяють: попереднє (проекти планів) і остаточне планування (план набуває чинності закону).
7. По ступені точності: укрупнене й уточнене планування. Точність планів залежить в основному від застосовуваних методів, нор-мативних матеріалів і строків планування, а також від рівня професійної підготовки й виробничого досвіду економістів-менеджерів.
8. По типах цілей (обрію планування), що враховують у плануванні, воно може бути визначене як стратегічне, тактичне й оперативне.
У закордонній науці й практиці планування прийнято також виділяти чотири основних види тимчасової орієнтації планування. Відповідно до класифікації Р. Л. Акоффа, планування буває реактивним, инактивним, преактивним й інтерактивним.
Реактивне планування (орієнтація на минуле) базується на аналізі попереднього досвіду й історії розвитку виробництва й найчастіше опирається на старі організаційні форми й традиції.
Інактивное планування (інертність) орієнтується на дійсне положення підприємства й не передбачає як повернення до колишнього стану, так і просування вперед. Відмітна риса інактивизма - це задоволення сьогоденням, звідси правило: «Планувати мінімум необхідного, щоб не змінити природного ходу речей». Запобігання змін і збереження свого «стилю» стають основною метою організації. При прийнятті рішень панує бюрократизм.
Преактивне планування (попередження) спрямовано на здійснення безперервних змін у різних сферах діяльності підприємств. У своєму прагненні до кращого прихильники преактивизма опираються на всі досягнення науки й техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використають накопичений досвід. Преактивне планування орієнтується не на мінімізацію зусиль, а на пошук оптимальних рішень.
Інтерактивне планування (орієнтація на взаємодію всіх кращих ідей планування) укладається в проектуванні бажаного майбутнього й вишукуванні шляхів його побудови. Зосереджує на підвищенні результативності згодом, його ціль максимізувати свою здатність навчатися й адаптуватися або розвиватися.
Інтерактивне планування - це скоріше ідеальна побудова, чим модель менеджменту. Найпоширенішою формою планування до останніх двох десятиліть був инактивізм, що у нинішніх умовах поступово поступається місцем преактивізму.
2. Системи планів, їх сутнісна й змістовна характеристика
З позиції системного підходу залежно від того, що розглядається як елементи системи (суб'єкти планування, процеси обробки інформації або їхніх результатів), розрізняють систему планування і контролю й систему планів і звітів. Систему планування й контролю, часто називають просто системою планування, а систему планів і звітів - системою планів, використовуючи поняття «система планування» й «система планів» як синоніми.
Таким чином, під системою планування розуміється цілеорієнтована сукупність процесів планування й контролю стосовно конкретних об'єктів, між якими існують специфічні зв'язки (структури процесів і планів).
Найважливішими вимогами, пропонованими до даних систем, і одночасно їхніми ознаками є наступні:
1. Цілеспрямованість. Мета верхнього рівня підприємства - вихідний пункт усього процесу планування, а також його результат. Формування окремих розділів загального плану або приватних планів повинне випливати із цілей верхнього рівня підприємства й, навпаки, після перевірки можливостей досягнення цих цілей зводиться до них.
2. Цілісність і повнота. За допомогою системи планування керівництво підприємства одержує інформацію про то що здійснилось і майбутніх подіях. Однак тільки сукупність планів дає системне знання про події й процеси. Оскільки процеси розробки різних розділів плану взаємопов’язані, то система планів тільки в тому випадку дозволить зробити вагомі висновки, коли вона буде повною.
3. Структуризація планів по змісту, масштабам, тимчасовим параметрам й іншим критеріям. З погляду змісту плани повинні бути проблемно орієнтованими, з погляду масштабу подання й ступені деталізації залежно від цільового призначення планів розрізняють укрупнені й деталізовані (уточнені) плани, з погляду часових параметрів розрізняють короткострокові, середньострокові й довгострокові плани й т.д.
4. Цілеорієнтована інтеграція розділів планів. Плани повинні бути змістовно й за часом виконання зв'язані одні з іншими.
5. Гнучкість, актуальність, ефективність. Для підвищення рівня гнучкості системи планування рекомендується розробляти альтернативні плани. Витрати, пов'язані із плануванням і контролем, не повинні перевищувати одержуваний ефект.
У сучасній економічній науці й практиці спостерігається певна розбіжність підходів до змістовної сторони систем планування. Найпоширенішим є підхід, що дозволяє розрізняти підсистеми планів по своєму змісті, задачам і методам розробки:
· стратегічне планування;
· тактичне (поточне) планування;
· оперативно-виробниче планування.
Стратегічне планування - процес формування цілей підприємства, вибір спеціальних стратегій для виявлення й одержання певних ресурсів й їхній розподіл з метою забезпечення ефективної позиції підприємства. Завдання стратегічного планування складається в забезпеченні на підприємстві нововведень і змін у достатньому обсязі для адекватної реакції на зміни в зовнішнім середовищі.
Планування стратегії звичайно закінчується встановленням загальних напрямків, які забезпечують ріст й укріплення позицій підприємства. Стратегічний план включає місію, загальні цілі,способи їх досягнення і розрахований на тривалий період їх реалізації (5-10 років).
У процесі поточного планування функціонування підприємства розглядається в границях короткострокового періоду. Воно охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства й підкоряється визначеним цілям.
Основним завданням поточного плану в загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для виконання намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих для певного планового періоду.
Оперативне планування передбачає розробку детальних планів на короткостроковий період у розрізі виробничих й обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. Оперативні плани мають вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації й характеризуються великою розмаїтістю використовуваних прийомів і методів.
3. Система планових норм і нормативів
Високі кінцеві результати виробництва забезпечуються на всіх етапах маркетингу, планування, організації, менеджменту, продажу, інвестування, пов'язаних між собою єдиною системою планових показників і норм.
У сучасній економічній літературі немає загальновизначеного поняття про норми і нормативи.
З наукових позицій норматив являє собою єдину, середньозважену величину витрачання економічних ресурсів, яка складається в діючих ринкових умовах і забезпечує ефективне їх використання.
Норматив — це еталон витрачання різних ресурсів на виробництво одиниці продукції, який є уніфікованим, міжгалузевим і розрахованим на тривале використання. З допомогою нормативів встановлюються і регламентуються важливі показники планової, організаційної та управлінської діяльності всіх підприємств і організацій, визначається хід виробничого процесу, його тривалість.
Норма — науково-обгрунтована величина витрачання економічних ресурсів у конкретних виробничо-технічних умовах. Норма встановлює індивідуальне значення (величину) витрачання ресурсів на одиницю продукції в певних умовах господарювання.
Норми, на відміну від нормативів, мають конкретне галузеве, внутрішньогосподарське призначення. Вони створюються для локальних умов робочого місця, певного типу виробництва і відображають як загальні закономірності, так і специфічні особливості розвитку підприємства, зміни витрат економічних ресурсів при допустимих обмеженнях в планові періоди їх застосування. Норми розробляються на короткотерміновий період і відповідають умовам, для яких вони розробляються, та переглядаються відповідно до змін нормоутворюючих виробничих факторів.