Достоїнства технологічної структури:
1) забезпечується більш повне завантаження устаткування;
2) полегшується керівництво цехом, здійснення єдиної технічної політики в основних цехах.
У той же час технологічній структурі властив ряд істотних недоліків. Зокрема:
1. розташування устаткування по технологічно однорідних групах (що властивийо технологічній структурі) приводить до складних маршрутів руху предметів праці, подовжує внутрішні перевезення й збільшує тривалість виробничого циклу;
2. знижується відповідальність конкретних осіб за якість продукції й дотримання строків її виготовлення, тому що кожен цех виконує тільки окрему стадію технологічного процесу
З. ускладнюється міжцехове внутрішньозаводське оперативно-календарне планування й регулювання виробництва.
При предметній структурі основні цехи спеціалізуються на виготовленні якого-небудь виробу, або групи однорідних виробів, вузлів, деталей із застосуванням найрізноманітніших технологічних процесів.
В цехах предметної спеціалізації по можливості здійснюється замкнутий цикл виробництва, тому їх часто називають предметно-замкнутими. Так, на взуттєвих фабрик є цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття й ін. Предметна форма побудови виробничої структури характерна в основному для підприємств крупносерийного й масового виробництва. Однак у ряді випадків предметна структура може мати місце в средньосерийному і дрібносерійному виробництві, де на основі широкої уніфікації деталей і вузлів різних виробів створюються умови для їхнього виробництва в значних масштабах.
Достоїнства предметної структури:
1. підвищується відповідальність працівників й, у першу чергу, керівництва цехів за якісне й своєчасне виготовлення продукції;
2. скорочується тривалість виробничого циклу виготовлення продукції (при предметній структурі створюються більше сприятливі умови для впровадження нової техніки, механізації й автоматизації виробництва; розташування устаткування по ходу технологічного процесу створює передумови впровадження потокових методів організації виробництва);
З. істотно спрощується міжцехове оперативно-календарне планування й регулювання виробництва.
Недоліки предметної структури:
1. кожен цех повинен мати у своєму розпорядженні повний комплект устаткування, необхідного для виготовлення продукції, що приводить до збільшення загальної кількості устаткування на підприємстві. Так, якщо на автомобільному заводі застосовувати в чистому виді предметну структуру, то виявиться, що в кожному цеху потрібно буде мати ковальсько-пресове встаткування, ділянки формування й лиття чавунних, сталевих, бронзових деталей і багато чого іншого.
2. частину устаткування неможливо повністю завантажити через відносно невеликий обсяг робіт даного виду в цеху.
У міру розвитку спеціалізації виробництва, стандартизації й уніфікації виробів й їхніх частин технологічний принцип формування цехів усе більше доповнюється предметним принципом. Наприклад, на автомобільному заводі створюється кілька механоскладальних цехів, кожний з яких спеціалізується на виготовленні певного агрегату (цехи моторів, шасі й т.д.); на швейній фабриці можуть створюватися кілька пошивних цехів (цехи жіночого, чоловічого, дитячого одягу й т.п.).
Найбільше поширення на практиці одержала змішана (предметно-технологічна) структура, при якій частина основних цехів побудована по технологічному принципі, а частина - по предметному.
Ця структура особливо характерна для машинобудівних заводів з масовим і серійним типом виробництва.
Залежно від підрозділу, що береться в основу по будови виробничої структури, розрізняють: бесцеховую, цехову, корпусну й комбінатську структуру.
Безцехова структура властива дрібним підприємствам з низьким рівнем технологічної концентрації. На таких підприємствах основним підрозділом, що лежить в основі побудови виробничої структури, є виробнича ділянка. Даний вид виробничої структури підприємства часто називають дільничною структурою.
При цеховій структурі основним підрозділом, що лежить в основі її побудови, є цех, що поєднує ряд технологічних і допоміжних ділянок. Дана структура формується, як правило, на середніх і великих підприємствах й є найпоширенішим видом виробничої структури в промисловості.
Корпусна структура властива великим й особливо великим промисловим підприємствам. На таких підприємствах ряд цехів основного виробництва з технологічною або предметною спеціалізацією поєднуються в корпуси. При цьому основним підрозділом, що лежить в основі побудови виробничої структури підприємства, є корпус (наприклад, корпус обробних, складальних цехів і т.п.).
Комбінатська структура формується сугубо на промислових комбінатах, які поєднують ряд виробництв, що здійснюють:
послідовну переробку сировини (чорна металургія, текстильна промисловість);
використання (переробку) відходів виробництва (деревообробна, харчова промисловість);
комплексну переробку сировини (підприємства, зайняті переробкою органічної сировини, поліметалевих руд й ін.).
Залежно від наявності й повноти охоплення основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства:
с комплексною структурою, що характеризується наявністю всього комплексу основних і допоміжних цехів;
зі спеціалізованою структурою, що характеризується наявністю лише частини основних і допоміжних цехів.
Теоретично більше прогресивною вважається спеціалізована структура, а підвищення спеціалізації виробничої структури підприємства (за рахунок розширення його кооперованих зв'язків і ліквідації підрозділів основного, допоміжного й обслуговуючого виробництва) є найважливішим напрямком її вдосконалювання.
Однак вибір виду виробничої структури конкретного підприємства в рамках даної класифікації необхідно здійснювати з урахуванням конкретних умов, тобто з урахуванням місцезнаходження підприємства й можливостей поглиблення його спеціалізації й розширення кооперування виробництва.
Так, підприємство, розташоване в промислово розвиненому районі (промисловому вузлі) і спроможного налагодження ефективних кооперованих зв'язків, буде формувати спеціалізовану виробничу структуру, а підприємство, розташоване в знову освоюваному районі - комплексну.
Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається на генеральному плані, де визначається розташування будівель, споруд, інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо. Генеральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язок.
4. Генеральний план як основа раціональної організації виробничої структури підприємства
Генеральний план - це план земельної ділянки, яка відведена під будівництво підприємства з розташованими на ній будівлями, спорудами, транспортними шляхами та інженерними комунікаціями. Правильне розташування будівель та споруд по зонах, значно сприяє :покращенню організації виробничого процесу, забезпеченню необхідних санітарних умов, скороченню транспортних і технологічних потоків, економічному використанню території підприємства.
Основні вимоги до генерального плану:
1. Розташування будівель та споруд. Виділяють окремі зони (громадські будівлі, зона допоміжного господарства тощо).
2.Дотримання санітарних норм.
3.Створення санітарно - захісних зон у відповідності до класу шкідливості.
4.Протипожежні вимоги.
5.Улаштування доріг, проходів, проїздів з мінімізацією зустрічних потоків.
6. Наявність інженерних комунікацій (мережі питного та протипожежного водопостачання, мережі пару, холоду, газу, електроенергії, зв’язку).
7. Благоустрій території (асфальтування, озеленення).
Техніко-економічні показники генерального плану:
1.Загальна площа території підприємства.
2.Площа забудови будівлями та спорудами.
3.Площа озеленення території.
4.Довжина транспортних та інженерних мереж.
5.Коефіцієнт забудови (щільність забудови),
6.Коефіцієнт використання території.
Умови, які необхідно враховувати при плануванні території підприємства:
- послідовний рух предметів праці в процесі обробки, який повинен забезпечуватись переважно по прямоточній траєкторії - це мінімальний шлях проходження сировини, а отже мінімальна тривалість, збільшення обсягів виробництва і продуктивності праці;
- наявність правильної видовженої форми приміщення, щоб забезпечити раціональне потокове розташування устаткування;
- виробничі потоки не повинні перетинатися, тобто всі переміщення сировини і матеріалів повинні здійснюватись в 1-ному напрямку без зворотніх рухів;
- необхідно уникати проходження матеріалів, напівфабрикатів через ті приміщення де вони не піддаються обробці;
- розташування виробничих приміщень повинно гарантувати відсутність попадання прямих сонячних променів;
забезпечення найкоротшої відстані між цехами і дільницями, які
пов'язані між собою в процесі виробництва.
Таким чином, організація виробничого процесу в просторі передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідного методу організації виробництва та являє собою спосіб сполучення основних, допоміжних та обслуговуючих процесів на території підприємства.
Рекомендована література:
1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..
2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.