Виявлення резервів розвитку потенціалу підприємства на основі аналізу використання основних виробничих фондів (стр. 2 из 9)

Споруди - це інженерно-будівельні об'єкти, призначені для здійснення процесу виробництва й не пов'язані зі зміною предметів праці. До них ставляться: стовбури шахт, нафтові свердловини, греблі, естакади, водопідйомні станції й колодязі, резервуари, мости, автомобільні дороги, залізничні колії внутрішньозаводського, внутрішньогосподарського транспорту.

Передатні пристрої - устрої, за допомогою яких провадиться передача електричної, теплової або механічної енергії, а також передача рідких і газоподібних речовин від одного об'єкта до іншого. До цих устроїв ставляться: нафтопроводи й газопроводи, водорозподільні мережі, електромережі, тепломережі, газові мережі, лінії зв'язку.

Друга група - автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти, інше конторське (офісне) оснащення, устаткування й приналежність до них;

Транспортні засоби призначені для переміщення людей і вантажів у межах підприємства й поза ним. У цю групу входять: рухомий склад залізничного транспорту (заводські локомотиви, вагони, цистерни, дрезини); заводські баржі, катери, пороми, автомобілі, трактори, тягачі, мотоцикли; а також виробничий транспорту-вагонетки, автокари, електрокари, візки тощо (крім конвеєрів, транспортерів й інших механізмів, що ставляться до виробничого устаткування). Інструменти всіх видів - це механізовані й немеханізовані ріжучі, що давлять, ущільнюючі, ударні й інші знаряддя ручної праці, а пристосування, що прикріплюють також до машин, що служать для обробки виробів (затиски, лещата, оправлення). До цієї групи ставляться інструменти вартістю за одиницю сто мінімальних неоподатковуваних податком доходів громадян з терміном служби більше одного року. Виробничий інвентар і приналежності служать для полегшення виробничих операцій (робітники столи, верстати); для зберігання рідких і сипучих тіл (баки, чани); для охорони праці (кожухи , пристосування для огородження механізмів). До цієї групи ставляться також шафи торговельні й стелажі, інвентарна тара, предмети технічного призначення. До господарського інвентарю належать предмети конторського й господарського призначення: конторська обстановка, гардероби, столи, сейфи, друкарські машинки, множні апарати, а також предмети протипожежного призначення. Третя група - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 й 4 - машини й устаткування використаються для безпосереднього впливу на предмет праці або його переміщення в процесі створення продукту або послуг виробничого характеру, для вироблення й перетворення енергії. До них ставляться: силові машини й устаткування, турбінне встаткування, трактори, металорізальне, ковальсько-пресове, компресорне встаткування, насоси, підйомно-транспортне, вантажно-розвантажувальне встаткування.

Четверта група - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, пов'язані з ними кошти зчитування або печатки інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони й рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Залежно від ступеня безпосереднього впливу на предмети праці, участі у виробничому процесі основні виробничі фонди підрозділяються на:

- активні (фонди, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі - машини, устаткування, прилади, інструменти й т.п.);

- пасивні (вони створюють умови для нормальної роботи активних основних фондів - будинку, спорудження, передатні устрої й т.п.).

Кожне підприємство має у своєму розпорядженні основні й оборотні фонди. Сукупність основних виробничих фондів й оборотних фондів підприємств утворить їхні виробничі фонди [4].

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду .

1.2 Економічна ефективність і параметри оцінки потенціалу підприємства

Економічна ефективність – це відносний показник, який порівнює отриманий економічний ефект з витратами (витратний підхід) або ресурсами (ресурсний підхід), використаними для досягнення цього ефекту.

Під економічним ефектом у даному випадку розуміється абсолютна величина результату економічної діяльності підприємця (підприємницької структури). У найбільш загальному вигляді показник економічної ефективності можна виразити формулою

. (1.1)

Відмінність між ресурсним і витратним підходами полягає в тому, що при ресурсному підході економічний ефект співвідноситься з вартісною величиною придбаних ресурсів, а при витратному підході – з тією частиною вартості ресурсів, яку в даному періоді було включено до витрат.

Як узагальнюючий показник економічної ефективності звичайно використовується коефіцієнт рентабельності, який є окремим випадком показника ефективності, коли в якості показника ефекту в чисельнику дробу береться прибуток, а в знаменнику – величина ресурсів або витрат. Часто на практиці деякі коефіцієнти рентабельності визначаються як відношення двох показників ефекту [2]. Можна навести як приклад показник рентабельності продукції, що розраховується таким чином:

. (1.2)

Загальний економічний ефект може становити результат виробничої або всієї господарської діяльності. Загальний економічний ефект характеризується абсолютною величиною, причому як продукція – величиною позитивною, а як прибуток – може бути й негативною (збитки).

Ефективність діяльності підприємства можна представити в наступному вигляді:

, (1.3)

де Е – ефективність;

Р – отриманий результат;

В – витрати для отримання результату.

Для оцінки ефективності всієї господарської діяльності підприємства застосовується ресурсний показник – загальна рентабельність підприємства. Для розрахунку показника ефективності скористаємося формулою (1.3). Як отриманий результат беремо суму чистого прибутку (П) підприємства за досліджуваний період, а за витрати – всі вкладення підприємства за досліджуваний період, тобто його активи (ВА).

Таким чином, ефективність діяльності підприємства можна оцінити за наступною формулою:

. (1.4)

Залежно від того, з чим порівнюється обраний показник ефекту, можна виділити дві групи показників рентабельності:

- показники оцінки рентабельності продукції;

- показники оцінки рентабельності капіталу (активів).

Перша група показників формується на основі розрахунку рівнів рентабельності (прибутковості) за показниками прибутку (доходу), що відображені у звітності.

Друга група показників рентабельності формується на основі розрахунку рівнів рентабельності залежно від зміни характеру авансованих коштів: усі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні кошти + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал.

За допомогою показника Рентабельність капіталу = Чистий прибуток / Усі активи можна зробити оцінку загальноекономічної ефективності використання сукупних ресурсів підприємницької структури.

Показник Рентабельність капіталу = Чистий прибуток / Інвестиційний капітал характеризує ефективність сукупного капіталу (власного і позикового) і становить інтерес, перш за все, для інвесторів.

Показник Рентабельність капіталу = Чистий прибуток / Акціонерний (власний) капітал (за кордоном він має назву фінансової рентабельності) дозволяє судити, який прибуток приносить кожна гривня інвестованого власного капіталу[5].

Для підприємця важливе значення має не тільки оцінка рентабельності, але й виявлення чинників, що вплинули на величину досягнутих фінансово-економічних результатів. Перераховані показники рентабельності, кожен з яких легко моделюється за факторною залежністю, дозволяють вирішити це завдання.

Такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача і ресурсовіддача, є окремими показниками ефективності. Тенденції їх зміни відображають галузеву специфіку і конкретні умови господарювання.

1.3 Методи аналізу ефективності використання основних фондів

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці [11]. Скорочення строків експлуатації машин і устаткування, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, – обумовлює збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, вимагає більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування. Продовження періоду функціонування машин і устаткування дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього направляти більше ресурсів для розширеного їх відтворення, але викликає зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення видатків на їх утримання та експлуатацію. Саме тому строки експлуатації машин і устаткування повинні бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом всього періоду функціонування.