Менеджмент зарубіжних спортивно-оздоровчих клубів та професійного спорту (стр. 2 из 5)

Продукт їх трудової діяльності - це фізкультурно-спортивні послуги, тобто організовані форми занять фізичними вправами й спортом, програми спортивного тренування й фізкультурно-оздоровчих занять, спортивні видовища й т.п. Таким чином, організація - ключове поняття спортивного менеджменту.

Загальний і спеціальний менеджмент мають ще одну характерну властивість. Менеджмент пов'язаний з наявністю в організації професійних керівників, яких за рубежем називають менеджерами. [21, с. 45]

Спортивний менеджер - це фахівець, що займає, як правило, керуючу посаду у фізкультурно-спортивній організації, що володіє мистецтвом управління.

Мистецтво менеджменту характеризується вміннями того чи іншого спортивного менеджера застосовувати загальноприйняті принципи, методи й технологію управління у своїй конкретній управлінській діяльності.

Спортивними менеджерами стають по різному. Класичний для Заходу варіант семидесятих – восьмидесятих років - колишній тренер або спортсмен закінчує економічний факультет і кидається в гущавину спортивного бізнесу. До речі, ще років тридцять тому менеджер будь-якої західної команди або спортсмена мало чим відрізнявся на вигляд від тренера. [20. с. 21]

У Радянському Союзі спортивними менеджерами ставали в основному військові – силові відомства. І саме офіцери МВС і Міністерства Оборони займалися «господарським забезпеченням спортивної діяльності».

У восьмидесятих роках у Європі стали з'являтися учбові заклади, що готують спортивних менеджерів по програмах MBA або по національних освітніх стандартах. Їх важлива відмінність від аналогічних учбових закладів, скажімо, в США і Канаді, спеціалізованих перш за все на менеджменті в бейсболі, боксі і гольфі, – універсальність. І найголовніше, ці учбові заклади готують саме менеджерів, а не тренерів або дієтологів. [13, с. 42]

Учбові заклади, що готують спортивних менеджерів, існують у всіх країнах Європи. Проте найбільш просунутими в цій області вважаються Великобританія, Франція, Швейцарія і Німеччина.

Таким чином, спортивний менеджмент - це спеціальна теорія й практика управління фізкультурними й спортивними організаціями в ринкових умовах, це один з галузевих видів менеджменту, одна з галузевих сфер управлінської діяльності в умовах ринку.

Об'єктом спортивного менеджменту як самостійної науки є сукупність фізкультурно-спортивних організацій країни, продуктом діяльності яких є фізкультурно-спортивні послуги.

Предмет спортивного менеджменту - управлінські відносини, що складаються в процесі взаємодії суб'єкта й об'єкта керування усередині організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і взаємодії цих організацій із зовнішнім середовищем у процесі виробництва й поширення фізкультурно-спортивних послуг. [9, с. 28]

1.2 Функції менеджменту спортивної організації

Функції в спортивному менеджменті представляють собою уособлені у процесі розподілу праці відносно самостійні, спеціалізовані види управлінської діяльності, які виражають напрямки або стадії цілеспрямованого впливу суб’єкту управління на керований об’єкт.

Функції займають одне з центральних місць у теорії і практиці спортивного менеджменту, так як вони розкривають його сутність і зміст управлінської діяльності. Виділяють загальні і конкретні або галузеві функції менеджменту. [ 12, с. 23]

Управління фізичною культурою і спортом можна розглядати як процес послідовно змінюваних, логічно послідовних дій, які мають циклічний характер. Такі дії суб’єкту управління отримали назву загальних функцій менеджменту. У їх складі виділяють: планування, організацію, мотивацію, контроль і координацію (рис. 1).

Рисунок 1. Функції менеджменту

Загальні функції, розкриваючи технологію соціального управління, універсальні, так як характеризують будь-який процес управління незалежно від специфіки і розміру керованої організації. [ 1, с. 83]

Розглянемо коротко зміст кожної із функцій:

· Планування – це стадія управлінської діяльності, змістом якої є визначення мети діяльності організації на певний період і необхідних для цього ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових та інформаційних).

· Організація – друга функція менеджменту. Її задачею є формування структури організації, а також забезпечення її всім необхідним для нормальної роботи – персоналом, приміщенням, матеріалами, устаткуванням і т.п.

· Мотивація – стадія управління, яка передбачує створення стимулів і санкцій, матеріальної і моральної зацікавленості з метою активізації персоналу спортивних організацій до ефективної роботи.

· Контроль і облік – це стадія управління, задачею якого є оцінка якості виконання рішень, кількісна оцінка результатів роботи фізкультурно-спортивної організації, а також оперативний облік роботи, яка проводиться у організації.

· Координація – стадія процесу управління, яка забезпечує його безперервність. Головна задача координації – досягнення узгодженості у роботі усіх ланок організації шляхом встановлення раціональних зв`язків між ними і з суспільством.

Щодо конкретних функцій менеджменту спортивних організацій, то вони розкривають зміст управління у галузі фізичної культури і спорту як особливу соціально – педагогічну систему.[1, с. 102]

ГЛАВА 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАРУБІЖНИХ СПОРТИВНИХ КЛУБІВ ТА ПРОФЕСІЙНОГО СПОРТУ

2.1 Особливості американської та німецької системи спортивного менеджменту

Менеджерам та персоналу спортивних організацій у процесі управління треба приймати велику кількість рішень, від якості яких залежить ефективність діяльності спортивних організацій. Прийняті рішення стосуються різних сторін діяльності спортивно-оздоровчих клубів, а у їх підготовці активно беруть участь тренери, викладачі та інші спеціалісти. Від вірності і своєчасності рішень залежить ефективність будь-якої організації або спортсмена.

За всю історію існування менеджменту багато зарубіжних країн накопичили значні відомості у області теорії і практики управління.

Серед великої кількості теорій і явищ живої практики американський менеджмент був і залишається найбільш могутньою «управлінською цивілізацією». Американський менеджмент дозволив США зайняти лідируюче положення серед західних країн і Японії. Окрім того, треба мати на увазі, що саме у США сформувалася наука і практика менеджменту. [3, с. 10]

Американський менеджмент взяв у себе основи класичної школи, засновником якої був Анрі Файоль. Класична школа значно вплинула на формування усіх інших напрямків у американській теорії управління.

Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно - правову форму приватного підприємства, як корпорація (акціонерне товариство), яка виникла ще на початку XIX в. Американські корпорації широко використовують у своїй діяльності стратегічне управління.

Американська практика підбору працівників робить головний акцент на гарні організаторські здібності, а не на знання спеціаліста.

В американських компаніях відповідальність кожного робітника чітко визначена і кожний несе особисту відповідальність за виконання установлених показників в умовах директивного, у той час як у інших компаніях передбачається колективна відповідальність за прийняття і виконання рішень.

Американський стиль менеджменту – це орієнтація на майбутнє. Звідси – планування на перспективу, прогнозування, маркетинг, цілі – краще зрозуміти покупця і пристосуватися до його потреб, передбачити зміни ринку і своєчасно приймати необхідні заходи у сфері виробництва. Організація фірми і процес управління в американських фірмах орієнтовані на споживача, на його смаки і запити. [5, с. 57]

Важливою ознакою американського менеджменту є індивідуальний підхід до працівника з метою стимулювання виконання роботи з максимальною відповідальністю. Звідси велика роль відводиться вихованню і підвищенню їх професійного рівня та ініціативи у роботі.

Філософія керування в американських фірмах будується на тому, що цілі працівника збігаються із цілями фірми. Такий підхід обумовив принцип "керівник повинен знати кожного працівника в обличчя", а це у свою чергу висунуло завдання постійного вивчення персоналу. [5, с. 62]

А тепер розглянемо зовсім іншу модель менеджменту – німецьку.

Теоретичні джерела німецької моделі менеджменту відносяться до початку минулого сторіччя. Її родоначальником слід вважати видатного вченого, соціолога й економіста Маркса Вебера (1864-1920). М.Вебер був у першу чергу вченим - соціологом, ряд його досліджень мав пряме відношення до економіки, менеджменту й бізнесу. [13, с. 32]

Концепція бюрократичної раціоналізації, розроблена М. Вебером, з'явилася важливою віхою становлення класичного менеджменту. Він вважав, що компанії повинні управлятися на безособовій, сугубо раціональній основі, названої їм "бюрократичної". Тобто, менеджери працюють відповідно до чітких правил і процедур, що повинно гарантувати надійність і передбачуваність поведінки. Формальні установки, які визначають і контролюють поведінку всіх працівників під час роботи, сприяють забезпеченню трудової дисципліни й контролю для досягнення поставлених цілей. В остаточному підсумку гарантують стабільність організації.

Важливою характеристикою бюрократичного менеджменту була раціональність, яка вимагала використання найбільш ефективних засобів виконання завдань організації. [19, с. 8]