Проблема отримання доходу на венчурний капітал тісно пов'язана з характером продукту інноваційних венчурних фірм і відносинами власності між суб'єктами венчурного капіталу. На ринку венчурного капіталу реалізовується додана вартість: венчурні капіталісти отримують дохід від реалізації своєї монополії на знання.
Створення і комерціалізація знань є ризиковою справою, що зумовлено:
— значним терміном створення наукового знання;
— неможливістю вирішення проблеми привласнення знання економічним та юридичним шляхом;
— непідготовленістю суспільства до практичного застосування нового знання;
— несформованістю ринку нового знання.
Плата за ризик, на яку розраховує венчурний інвестор, — це фактично рента, пов'язана з монополією венчурного інвестора на продукт венчурних інноваційних фірм, тобто знання.
Діяльність венчурних фірм характеризується певними особливостями:
1. Формується фірма за рахунок коштів індивідуальних та інституційних інвесторів, а управління нею здійснює призначена вкладниками компанія венчурного капіталу — висококваліфіковані спеціалісти у сфері інноваційного та фінансового менеджменту.
2. Акумульовані кошти фірма венчурного капіталу вкладає у ретельно відібрані інноваційні проекти шляхом придбання пакета акцій інноваційних підприємств, які ще не котируються на біржі. Здійснення венчурного фінансування на пайових, а не боргових засадах створює найсприятливіші умови для реалізації інноваційних задумів, надаючи підприємцям необхідний час для розроблення та даючи їм змогу уникнути фінансової відповідальності.
3. Венчурні капіталісти є активними інвесторами, тобто вони не залишають компанію після надання їй фінансових ресурсів, а беруть активну участь в управлінні нею, забезпечуючи корисними діловими порадами та необхідними зв'язками з фінансовими та бізнесовими структурами. Це дає можливість постійно контролювати ринкову кон'юнктуру, значно знижуючи ризик втрати доходів.
4. Венчурні капіталісти виходять із складу про інвестованої ними компанії через продаж належного їм пакета акцій у час досягнення ними такої вартості, яка б свідчила про перетворення компанії-початківця на компанію, спроможну розвиватися самостійно. Тобто доходами венчурної фірми є різниця між початковою ціною акцій підприємства та її величиною на завершальному етапі інвестицій.
Це забезпечує особисту мотивацію для венчурного інвестора в якісному зростанні підтриманих ним підприємств.
Отже, фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії з боку «венчура» (на страх і ризик власників капіталу). Тобто інвестори серйозно ризикують і в разі невдачі базової ідеї втрачають значні ресурси. Таке, на перший погляд, нетрадиційне для підприємців вкладення фінансових коштів пояснюється тим, що вони вірять в успіх венчурної діяльності і, не маючи умов для власних досліджень і комерційної реалізації перспективної технології, розраховують використати цю розробку для модернізації власної продукції з найменшим ризиком, мінімальними витратами часу і коштів. Крім того, за позитивного результату діяльності венчурної фірми інвестори отримують великий прибуток і багаторазово окуповують свої вкладення.
За оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкладений у проект, цілком втрачається; 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбачалося; 30% — дають невеликий прибуток; 30% — протягом декількох років багаторазово перекривають прибутком усі вкладені кошти. У 1986—1993 рр. доходи фондів ризикового капіталу в США в середньому в 10—20 разів перевищували суму вкладеного капіталу.
Залежно від інвестиційних перспектив виділяють три типи венчурних підприємств:
— низькопотенційні підприємства для венчурного капіталу, прибутки яких за 5 років становлять 50 млн. доларів. Такі підприємства не дуже привабливі для венчурних інвесторів, однак їх кількість на ринку сягає 90% усіх інноваційних підприємств;
— венчури середнього ринку, прибутки яких коливаються від 10 до 50 млн. доларів щорічно. Саме вони потребують участі венчурного капіталу;
— високопотенційні підприємства, які мають понад 50 млн. доларів щорічного прибутку впродовж 5 років. Вони найпривабливіші для венчурних інвесторів. Як правило, мають корпоративну форму власності і становлять 1% загальної кількості інноваційних підприємств.
У США існує понад 1,5 млн. венчурних компаній. До того ж високими є темпи виникнення нових фірм і ліквідації неефективних. У загальній кількості реципієнтів венчурного капіталу США надзвичайно висока частка високотехнологічних галузей (комп'ютери, програмне забезпечення, біотехнології, екологічні та медичні технології). Так, у 1998 р. ці галузі отримали 78% всіх інвестицій, завдяки чому в 2000 р. частка високих технологій у ВВП США становила 15—20%, а виробництво інформаційних технологій стало потужною галуззю американської промисловості. Величина венчурних інвестицій на душу населення в США у 2000 р. — 218 дол.; у Канаді —в 30 разів менша. За оцінками експертів Національної академії США, Європа поступається за темпами оновлення виробничих процесів США в 2 рази, а Японія — в 3 рази.
Кожна держава на певному етапі свого розвитку, зрозумівши переваги малого підприємництва в галузі впровадження нових технологій, стала активно заохочувати численні венчурні проекти. Наприклад, у 70—80-ті роки XX ст. у США підприємливі люди масово ідуть у самостійний бізнес. Тому в США в 1980 р. було прийнято закон про стимулювання інвестицій у малий бізнес, який дозволив публічні емісії акцій фондів венчурного капіталу у формі партнерств, що обмежувало їх фінансові можливості. Венчурний капітал став акумулювати джерела нетрадиційних фінансових інститутів — пенсійних і взаємних фондів, які також виявили інтерес до вкладення капіталів у венчурні компанії. Усе це сприяло не тільки прискоренню процесу «зростання» ідей і капіталу, а й створенню ринків збуту нової продукції, інвестиції у виробництво якої живлять ринок цінних паперів.
Прийняття низки законодавчих актів щодо підтримки венчурного підприємництва сприяло також пожвавленню кон'юнктури первинної емісії (випуску) акцій венчурних підприємств. Фонди венчурного капіталу у США мають пільги — зниження ставки оподаткування на доходи цих фондів від операцій з цінними паперами. Це, в свою чергу, збільшило обсяг коштів, вкладених в інноваційні проекти.
Основними причинами бурхливого розвитку венчурного фінансування в США в останні десятиліття XX ст. є передусім високий розвиток фондових ринків, значне фінансування наукових досліджень університетів США від державного та приватного секторів, які достатньо мобільні, орієнтовані на конкуренцію і мають високу мотивацію до комерціалізації своїх наукових розробок.
Венчурне фінансування є невід'ємною частиною технопарків, технополісів та інкубаторів.
Першим фондом венчурного капіталу в нашій державі був фонд «Україна», створений у 1992 р. Він здійснив інвестиції в понад ЗО вітчизняних компаній на загальну суму до 10 млн. дол. США. У 1994 р. розпочав свою роботу Western NIS Enterprise Fund (з капіталом 150 млн. дол. СІЛА), а в 1998 р. — Black Sea Fund (належить до складу компанії з управління активами Global Finanse), загальний капітал якого становить приблизно 60 млн. дол. США. У цьому ж році було створено компанію Evroventures Ukraine (з капіталом ЗО млн. дол. США). Велика частка фінансування названими фондами (за винятком Western NIS Enterprise Fund) здійснюється за рахунок Європейського банку реконструкції та розвитку.
Експерти оцінюють загальну суму залученого цими фондами капіталу в межах 200—300 млн. дол., але фактично інвестовано не більше 100 млн., що становить приблизно 2 дол. на особу. Щорічні надходження до венчурних фондів Західної Європи в останні роки становлять 50—60 дол. на людину.
Одним із найактивніших венчурних фондів, що діють в Україні, є фонд Western NIS Enterprise Fund. Він реалізує широку програму інвестицій у приватний бізнес шляхом внесків до статутного фонду, кредитів, лізингу, технічної допомоги та інших заходів, які сприяють розвиткові малих і середніх приватних підприємств. Підтримка цих підприємств здійснюється за прямого вкладення капіталу (у формі прямих інвестицій розміром 1—7,5 млн. дол. США), а також надання необхідних управлінських засобів, які мають сприяти оптимальній трансформації даних підприємств у ринкові умови. За сприяння Фонду до компанії залучають провідних фахівців, запроваджують правила та процедури корпоративного управління й оперативного менеджменту, а також інформаційні системи управління. Комплекс цих заходів — невід'ємна частина системи пост-інвестиційного моніторингу (тривалого нагляду за об'єктом інвестування), здійснюваного Фондом. Стратегія його полягає в прямих інвестиціях (безпосереднє придбання простих акцій) та інвестиціях у боргові цінні папери приватних підприємств із перспективою їх зростання. Прибуток від прямих інвестицій Фонду в розмірі від 1 до 10 млн. дол. США використовують передусім для реструктуризації та розширення діяльності підприємств. Пріоритетними для інвестування Фонду стали підприємства харчопереробної промисловості, з виробництва будівельних матеріалів і підприємства легкої промисловості, а також фінансових послуг інформаційних технологій.
За час свого існування Фонд здійснив 36 інвестицій (прямих і таких, що містять елементи прямого інвестування) на загальну суму 77 млн. дол. США у 25 компаній в Україні та Молдові. У рамках програми кредитування малого підприємництва Фонд шляхом прямого кредитування додатково надав 3,8 млн. дол. США 67 українським малим підприємствам. На початку своєї діяльності він виділив майже 5 млн. дол. США для прямого кредитування та фінансування лізингових операцій малих підприємств в Україні. Кредити надавалися в розмірах від 10 до 100 тис. дол. США за ринковими відсотковими ставками терміном до двох років для придбання прогресивного обладнання.