Фінансове забезпечення інноваційної діяльності (стр. 1 из 2)

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

План

Управління інноваційною діяльністю

Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу

Список джерел

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю глибокого коригування економіки, мета якого - не просто економічне зростання, а набуття ним інноваційної природи як основи стійкого економічного прогресу.

Вирішальне значення у підвищенні економічної ефективності і технічної досконалості суспільного виробництва відіграє взаємопов'язаний процес розвитку науки, техніки і технології (1). Великого значення НТП надавали вчені-економісти, які вивчали проблеми економічного зростання (І.Шумпетер, .М.І.Туган-Барановський, Р.Солоу, Б.Твісс та інші).

У зарубіжній і вітчизняній літературі науково-технічний прогрес пов'язується із інноваційними процесами. Як зазначив американський економіст Джеймс Брайт, це єдині процеси, що об'єднують науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Інноваційні процеси можна трактувати як сукупність безперервно виникаючих якісно нових, прогресивних у технологічному відношенні явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, а тривають вони від зародження ідеї до її комерційної реалізації. Інноваційні процеси охоплюють увесь комплекс відносин: виробництво, обмін, споживання (2).

Процеси розвитку науково-технічної сфери і її фінансування потребують наукового дослідження й аналізу, як усі явища та процеси в суспільстві, для виявлення головних тенденцій і закономірностей їхнього розвитку.

Останнім часом опубліковано низку робіт українських дослідників, що торкаються аналізу бюджетного фінансування досліджень і розробок (І.Бєлкін), джерел фінансування інноваційної діяльності й ролі фінансових інститутів у залученні коштів до інноваційної сфери (О.Лапко, О.Красовська), обґрунтування умов і оцінки фінансової ефективності упровадження інноваційних програм (В. Пазинич, С.Кравченко), розвитку фінансового механізму нововведень (О. Яковлєва).

Метою статті є вивчення стану фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні, розробка напрямків щодо його покращення за рахунок венчурного фінансування.

Активний розвиток будь-якої галузі, у т.ч. і промисловості, залежить, значною мірою, від сприйнятливості її підприємств до нововведень. Проте в останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств знижується. Так, у 2004 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1359 підприємств, або 13,7% їхньої загальної кількості, тоді як у 2003 році - 1496 (15,1%), а у 2002 році - 1808 (18,0%). Із них у 2004 р. кожне друге - витрачало кошти на продуктові інновації, 44,6% підприємств - на процесові інновації (3).

У виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення інновації здійснювали 39,2% підприємств, машинобудуванні, хімічній та нафтохімічній промисловості - майже кожне четверте підприємство, металургії та обробленні металу - 15,4% підприємств галузі. Значно меншою, ніж у середньому по Україні, була частка інноваційно активних підприємств у целюлозно-паперовій промисловості, видавничій справі, добувній промисловості, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (відповідно 7,8%, 6,3%, 3,1%).

Серед факторів, які перешкоджають здійсненню інновацій, найвагомішими з них є, перш за все, економічні: нестача власних коштів, недостатня фінансова підтримка держави, великі витрати на нововведення, високий економічний ризик, недосконалість законодавчої бази, тривалий термін окупності нововведень, відсутність коштів у замовників.

Управління інноваційною діяльністю в Україні здійснюється на таких рівнях: загальнодержавний, міжгалузевий і регіональний, галузевий та на рівнях підприємств і організацій. Інноваційна діяльність має стати одним із важелів виведення економіки України з кризової ситуації, адже-науковий потенціал достатньо потужний.

Важливим показником, що об'єктивно характеризує рівень суспільних витрат на науково-технічну інноваційну діяльність у загальному балансі національного господарства, є наукомісткість валового внутрішнього продукту й, зокрема, витрати на дослідження і розробки у відсотковому відношенні до ВВП. Для США, Японії та Німеччини цей показник закріпився на рівні 2,5-2,8 %, у Франції й Великобританії - 2,2-2,4%, в Італії і Канаді - 1,3-1,5% (4).

Дані по Україні свідчать про значне відставання цього показника від більшості розвинених країн. У 2002 році обсяг фінансування науки становив 2611,7 млн. грн., або 1,18% ВВП. Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету зменшився майже на 40,0% і становив 63,4 млн. грн. (у 2003 р. - 93,0 млн. грн.). При цьому, його частка складала лише 1,4% проти 3,0% у 2003 р. Усього 42 підприємства скористалися цими коштами (Таблиця 1).

Статистичний аналіз свідчить, що у 2004 році основним джерелом фінансування технологічних інновацій були власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування інноваційних робіт становила 77,3% (5).

Від вітчизняних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності кошти отримали 10 промислових підприємств України, від іноземних - 18 підприємств.

Для розвитку інноваційної діяльності 81 підприємство використовувало кредити, проти 77 підприємств у 2003 році.

Аналогічна ситуація, пов'язана з збільшенням обсягів фінансування на інноваційний розвиток, з змінами її структури, склалася і в окремих регіонах України (6), в т.ч. і в Донецькій області (Таблиця 2).

На сьогодні рівень інноваційної активності залишається недостатній, що є наслідком слабкої зорієнтованості інституційної, фінансової та банківської систем на підтримку прогресивної моделі розвитку національної економіки. Не можна визнати задовільним й участь суб'єктів малого підприємництва в інноваційному процесі. Майже відсутні посередницькі організації, які стикують попит і пропозицію на інновації, сприяють венчурному фінансуванню.

Зарубіжний досвід господарювання показує, що в країнах з розвинутими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище у сфері науки і наукового обслуговування. Розвиток венчурного бізнесу впливає на динамічність усього господарського комплексу й сприяє оздоровленню економіки країни.

Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу набуває особливої актуальності й може розглядатися як реальний шлях подолання кризи в національній економіці, а також є дуже важливим для розвитку інвестиційного ринку і структурної перебудови економіки України (7). Венчурний капітал з його розподілом ризику може стати одним з ефективних методів залучення капіталу для економічного розвитку країни.

В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високорозвинених країнах, немає. У нашій економіці існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером до венчурних. До них можна віднести розробку та виробництво товарів і послуг для реалізації на світовому ринку, науково-технічну діяльність, пов'язану зі створенням принципово нових видів продуктів і послуг. Венчурні підприємства при сприятливих умовах найвірогідніше виникнуть на базі малих підприємств та кооперативів приватної і колективної форм власності.

В 2004р. кількість малих підприємств (МП) галузі «Наука і наукове обслуговування» зростає. По областях України можна виокремити чотири класифікаційні групи:

- регіони з високим ступенем розвитку МП приватної і колективної форм власно сті та великим науковим потенціалом - Донецька область (зосереджено 30% загальної кількості МП), м. Київ (21% МП), Автономна Республіка Крим (15%), Дніпропетровська, Харківська області;

- регіони, в яких відбулося зростання кількості МП колективної і приватної форм власності, - Вінницька, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Тернопільська, Чернівецька області;

-області, в яких відбулося зростання кількості МП тільки колективної форми власності, - Волинська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Черкаська;

- області, в яких знизились темпи зростання кількості таких підприємств, - Житомирська, Одеська, Чернігівська.

Особливо необхідно виділити Київський, Харківський, Донецький, Дніпропетровський і Львівський регіони, де зосереджено більше 50% наукового потенціалу України. Понад 20% загальної кількості наукових організацій розташовано в м. Києві, 14% - в Харківській, а в Донецькій, Дніпропетровській і Львівській областях - по 6%. У цих областях є всі можливості для створення інноваційної інфраструктури, адже в них переважають наукомісткі і технічно складні галузі.

МП, що базуються на приватній і колективній формах власності, є найгнучкішими структурами, які без значних втрат адаптуються до зміни економічної ситуації в країні, використовуючи найсприятливіші умови функціонування. Цим пояснюються процеси їх трансформації з однієї форми в іншу. Але здебільшого ця тенденція стосується тільки приватних і колективних малих підприємств. Закордонний досвід показує, що венчурні форми господарювання ефективно функціонують і розвиваються переважно на засадах приватної і колективної форм власності.

Слід зазначити, що розвиток венчурних підприємницьких структур не тільки вплине на конкурентоспроможність наших товаровиробників, а й забезпечить стабілізуючі функції в цілому, що насамперед знизить безробіття в країні.

Ефективна діяльність венчурних підприємств неможлива без наявності сучасної досконалої науково-технічної інфраструктури. Згідно із Законом «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності» завдання організації та координації заходів щодо створення такої інфраструктури покладено на уряд. Основними елементами інноваційної інфраструктури повинні стати спеціалізовані самостійні організації та установи, першочерговими видами діяльності яких є: консал-тинг, інжиніринг, посередницькі та інформаційні послуги, послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування (інноваційні фонди, компанії, банки), патентні послуги, управління і координація тощо.