Керівники середньої ланки – це керівники цехів, відділів, служб, управлінь, філій. Вони координують і контролюють роботу керівників низової ланки. Характер їхньої роботи визначається змістом діяльності як підрозділу, так і організації в цілому. Вони готують інформацію для рішень, прийнятих керівниками вищої ланки, а також передають ці рішення низовим лінійним керівникам.
В міру використання керівниками вищої ланки персональних комп'ютерів число керівників середньої ланки скорочується.
Керівники вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших для діяльності організації управлінських рішень. Таких керівників зазвичай дуже мало (кілька людей): це директор, генеральний директор, президент, віце-президент, голова (об'єднання, акціонерного товариства, корпорації, концерну й ін.). Праця їх дуже напружена й відповідальна. Вони повинні забезпечувати умови ефективної і прибуткової діяльності організації.
6. Структура і методи управління організацією
Структура – це логічна побудова організації та сукупності відносин у ній, що створює умови для раціонального управління й ефективної діяльності.
Формування структури організації зумовлюється такими критеріями: найменше число ступенів у системі управління;
· зосередження в кожному ступені всіх необхідних рівнів управління;
· відсутність дублювання;
· мінімальне число джерел інформації, необхідних для прийняття рішень кожним
· керівником.
Основним, вирішальним фактором формування структури менеджменту є горизонтальний і вертикальний поділ праці, кооперація праці й оптимальний склад функцій підсистем менеджменту: цільової, забезпечуючої, функціональної, керуючої. Наявність структури організації та її розвиток є запорукою успішної діяльності і збереження стійкого стану організації в умовах ринкової економіки.
Для управління організацією використовується комплекс різних методів.
Методи управління – це способи і прийоми управлінської діяльності, за допомогою яких робота колективу спрямовується на досягнення цілей. Ґрунтуються методи на економічних законах, закономірностях і принципах менеджменту Вони враховують науково-технічний рівень організації, соціально-правові та психологічні відносини людей у процесі діяльності.
Методи управління сприяють:
1) забезпеченню високої ефективності діяльності колективу;
2) мобілізації зусиль усіх його членів на виконання наміченої програми дій і досягнення мети.
Розрізняють економічні, організаційно-розпорядницькі та соціально-психологічні методи. [1; с. 37–41]
Висновок
Отже, організація – це група людей, діяльність яких свідомо й добровільно поєднується для досягнення певної загальної мети (виробництво виробів чи продуктів, надання транспортних, комунальних та інших послуг).
Варто пам'ятати, що ціль розробляється людиною і тому може містити елемент суб'єктивності. Важливо, щоб частка суб'єктивного була мінімальною, а не переважаючою. Це залежить від рівня знань, врахування й аналізу інформації в об'єктивних умовах, якості методики розробки мети, колегіальності її розробки, застосування обчислювальної техніки і т. ін.
Отже, розробка мети організації вимагає наукового підходу, використання сучасних досягнень науки і техніки.
Інформація – необхідний ресурс для управління організацією. Процес управління може здійснюватися лише за наявності певної технічної, технологічної, економічної, соціальної й іншої інформації потрібного обсягу і якості. У діяльності організації і забезпеченні її успіху інформація має важливе значення. Цьому буде присвячено один із наступних розділів.
Для успішної діяльності кожна організація повинна: по-перше, мати змогу швидко реагувати на дію зовнішніх факторів; по-друге, пристосовуватися до будь-яких змін у зовнішньому оточенні, аби забезпечувати стабільне становище організації і досягнення намічених цілей; по-третє, систематично враховувати внутрішні фактори, їхню зміну і вплив на процеси усередині організації.
Організацію, що досягла наміченої мети, слід вважати успішною, а її діяльність – результативною й ефективною. Для успішного управління організацією і прийняття оптимальних управлінських рішень менеджери мають враховувати усі фактори, а також результати і наслідки їхніх змін.
Список використаної літератури
1. Сердюк О.Д. Теорія та практика менеджменту. К.: Знання, 2005. – 487 с.
2. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. М. 1998. – 423 с.
3. Кузнецов Ю.В., Подлесных В.Н. Основы менеджмента: Учебное пособие. СПб. 1998. – 246 с.
4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. М. 2001. – 321 с.
5. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. М. 1999. – 189 с.
6. Прыткин В.В. Общий курс менеджмента в таблицах и графиках: Учебное пособие. М. 2002. – 264 с.
7. Коренченко Р.А. Теория организации: Учебное пособие. ПГУ, П. 2000. – 178 с.