Управління бізнесом в умовах економічного спаду (стр. 7 из 8)

Характерні ознаки консалтингових послуг:

- складність оцінювання кількісного значення корисності;

- неможливість надання послуг за відсутністю замовника;

- індивідуальність кожної послуги;

- неможливість тиражування виконаних послуг;

- високий ступінь невизначеності майбутніх результатів;

- можливість відхилення отриманих результатів від запланованих показників прибутковості, на які очікував клієнт;

- високий ступінь залежності ефективного консультування від успішного співробітництва консультантів та клієнтів;

- необхідність активної участі замовника у процесі впровадження рекомендацій.

Основними мотивами звернення керівників підприємств до консультантів можуть бути такі:

- неспроможність менеджерів концентруватися на вирішенні глобальних проблем у кризових ситуаціях через завантаженість оперативним управлінням;

- бажання отримати об'єктивну оцінку ситуації від незалежного об'єктивного експерта;

- бажання отримати об'єктивну консультацію за наявністю складної проблеми управління в умовах зростаючої конкуренції;

Консультант, не підміняючи менеджера з кризового управління, виконує такі функції:

- досліджує готовність підприємства до функціонування в умовах потенційної кризи;

- здійснює експертизу окремих проблем забезпечення готовності підприємства, включаючи вивчення кандидатур менеджерів з кризових ситуацій, комплектацію оперативних кризових груп;

- проектує систему антикризового управління;

- навчає персонал підприємства технологіям та методам діагностики кризових явищ;

- розробляє ситуаційні плани подолання кризи.

Робота консультанта базується на таких засадах: .

- незалежність допомоги, що подається (за статусом консультант залишається працівником консалтингової організації);

- рекомендаційний характер діяльності (рекомендації консультанта не обов'язкові для виконання керівництвом підприємства);

- відсутність у консультанта адміністративної влади для впровадження пропонованих рекомендацій;

- фахова компетентність;

Залучення сторонніх консультантів з антикризового управління не підміняє, а доповнює діяльність менеджерів (групи) з антикризового управління, не позбавляє їх відповідальності, але створює засади для їх ефективної діяльності.

Одним із напрямів виходу з кризи є стратегічна реструктуризація, що покликана розв'язувати найважливіші завдання багатосторонньої діяльності підприємства в умовах кризи, до яких належать:

- створення механізму реструктуризації;

- модифікація механізму управління виробничими процесами;

- розробка нової організаційної структури управління підприємством;

- створення механізму управління з орієнтацією на потреби ринку;

- удосконалення управління кадрами;

- внесення раціональних змін у попередню стратегію управління;

- розробка принципово нових підходів до асортименту товарів, що користуються попитом;

- фінансова реструктуризація.

Основні напрями фінансової реструктуризації повинні передбачати уточнені цілі, зокрема підтримку життєздатності підприємства на найближчу перспективу шляхом збільшення готівки і обсягів продажу.

До основних напрямів фінансової реструктуризації належать такі:

- підвищення ліквідності підприємства;

- удосконалення структури капіталу;

- створення передумов для рекапіталізації.

Проблеми фінансової реструктуризації на практиці вирішуються різноманітними шляхами, а саме:

- ліквідацією нерентабельних і неплатоспроможних структур підприємства;

- залученням позикових коштів для розвитку підприємства;

- скороченням непродуктивних витрат виробництва;

- списанням непотрібних активів із балансу підприємства;

- удосконаленням системи мотивації персоналу;

- удосконаленням контролю за витрачанням коштів;

- інтеграцією капіталу за рахунок злиття з іншими підприємствами;

- масовою скупкою акцій конкретного підприємства за наявності коштів;

- удосконаленням маркетингового управління.

Реалізація прийнятої концепції антикризового управління підприємством включає:

- організацію роботи групи антикризового управління;

- розробку механізму концепції відхилень при виході з ладу одного з елементів системи, що призвів до кризової ситуації;

- уточнення моделі управління;

- організацію інноваційних процесів у разі руйнації системи управління;

- проектування і створення нової, дієвішої системи управління;

- організацію системного контролю й оцінки виконання антикризових заходів;

- розробку методів мотивації персоналу.

Ефективність менеджменту кризових ситуацій визначається ступенем готовності менеджерів підприємства до подолання потенційних кризових явищ, наявністю резервів, рівнем профілактичних заходів, ефективністю застосовуваних методів управління. Витрати часу, коштів і засобів на створення резервних систем управління, підготовку антикризових заходів, формування необхідних резервів стають вигіднішими, ніж малоефективні поспішні дії менеджерів з подолання кризи на основі попереднього досвіду, інтуїції та ентузіазму.

У теорії управління вирізняють шість функцій антикризового управління: передкризове управління; управління в умовах кризи; управління процесами виходу з кризи; стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості); мінімізація втрат і втрачених можливостей; своєчасне вирішення проблем (прийняття рішень). Порядок виконання етапів організаційно-економічного механізму виходу підприємства з кризи показано у вигляді алгоритму на рис. 3.7.

Загальновідомо, що основою будь-якої управлінської діяльності у звичайних умовах є ситуаційний менеджмент. Основні напрями і тенденції ситуаційного менеджменту висвітлені в багатьох наукових джерелах. Але в умовах передкризового стану та виникаючої або зрілої кризи діють дещо інші закони управління, і на допомогу менеджеру приходить теорія стратегічного управління.

Інновації як основний метод подолання кризових явищ. Організація інноваційних процесів

Рис. 45. Алгоритм організаційно – економічного механізму стабілізації і виходу підприємства з кризи

До об'єктів інноваційної діяльності належать:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва та(або) соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування та переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та(або) юридичні особи України, фізичні та(або) юридичні особи зарубіжних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які здійснюють в Україні інноваційну діяльність і(або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні або запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Інноваційні процеси здійснюються в усіх сферах соціальної і економічної діяльності держави в межах підприємств та організацій різних форм власності. Основним ресурсом, що залучається до інноваційних процесів, є людина. Успіх інновацій залежить як від громадянської позиції, так і від науково-технічної компетенції персоналу, творчої активності, стимуляції і мотивації окремих співробітників.

Інноваційні процеси повинні охоплювати інформаційну, наукову, проектно-конструкторську і виробничу діяльність [9-97]. Велику роль в інноваційних процесах відіграє також економіко-управлінська і соціально-культурна діяльність. За значущістю, трудомісткістю, кваліфікацією фахівців переважають науковий та проектний напрями діяльності.

Організація інноваційних процесів у межах наукових і проектних установ багатоваріантна. За характером виконуваних робіт розрізняють чотири групи чинників:

- різновиди і послідовність виконання досліджень і розробок;

- структура ресурсів;

- терміновість і швидкість розгортання робіт;

- організаційні зв'язки.

Матеріально-технічна база наукових і проектних розробок — виключно важливий і най динамічніший елемент інноваційних процесів. Раціональна організація і управління інноваційними процесами залежать від оптимального поєднання витрат на створення інновацій, термінів їх реалізації і ринкових параметрів (можливостей).

На основі світового досвіду діяльності наукових та інноваційних організацій їх класифікують за сферами діяльності.

ВИСНОВКИ

Отже, бізнес — це конкретна діяльність, організована в межах певної структури. Головна її мета — отримання прибутку. Капітал є основою, внутрішнім змістом будь-якого процесу створення продукту чи послуги, що здійснюється з метою отримання доходу. Це мета і кінцевий результат діяльності в багатьох сферах, галузях економіки, тобто мета і результат бізнесу.

Підприємницький бізнес здійснюється як фізичними, так і юридичними особами, які організовують власну справу. Головною метою здійснення такого бізнесу є отримання прибутку від виробництва та продажу продукції, виконання робіт, надання послуг. Прикладами підприємницького бізнесу можуть бути виробничі підприємства, організації, різні види товариств (особливо акціонерні товариства). На сьогодні такий бізнес є найбільш прибутковим видом як в Україні, так і в багатьох країнах світу.