Курсова робота
ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ
План
1. Економічна роль об'єднань підприємств
2. Корпоративні форми організації бізнесу
3. Принципи побудови корпоративних об'єднань
4. Види корпоративних об'єднань та їхня структура
5. Керовані змінні господарського механізму корпорацій
1. Економічна роль об'єднань підприємств
Однією з основних вимог до економічного управління є ефективне управління розташовуваними накопиченими промисловими активами, підвищення економічної ефективності їхнього господарського функціонування, шляхом трансформації окремих економічних агентів (підприємств і далі окремих часток господарств) в ефективніші тісно пов'язані між собою економічні системи.
Світовий досвід свідчить про те, що створення економічних систем (об'єднань) з окремих взаємозалежних господарських об'єктів приносить додатковий економічний ефект (названий синергетичним), завдяки виникненню між елементами створених систем керованої відповідності між економічними цілями розвитку системи й розподілом наявних у ній ресурсів (усіх видів активів).
Законодавство України забезпечує формування різних типів об'єднань підприємств.
Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів влади, що мають право формувати об'єднання підприємств відповідно до чинного законодавства.
Господарське законодавство визначає види об'єднань підприємств в Україні. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
Господарське об'єднання може бути сформоване за ініціативою підприємств на добровільних засадах незалежно від їхнього виду.
Державне (комунальне) господарське об'єднання - це об'єднання підприємств, яке може бути утворене державними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або у визначених законом випадках рішенням міністерств чи органів місцевого самоврядування.
Господарські об'єднання можуть утворюватися як асоціації, консорціуми, корпорації, концерни та інші об'єднання.
Організаційно-господарською одиницею сучасного бізнесу є підприємство, організація, компанія, установа. Основними ознаками, що відрізняють організаційно-правову форму від інших, є:
· форма власності на капітал, що використовується у господарській діяльності;
· межі правової відповідальності;
· спосіб розподілу прибутку;
· форма управління суб'єкта господарювання;
· кількість учасників об'єднання, що створюється.
При створенні об'єднання підприємств виникає можливість доцільного перерозподілу активів, використання так званого синергетичного ефекту для максимізації прибутків як різних сфер бізнесу, так і сумарного прибутку створеної економічної системи.
Світовий економічний розвиток на сьогодні характеризується прискоренням темпів економічних процесів, широким впровадженням високих технологій, складністю планування й управління економічним розвитком, вимагає скорочення термінів створення нових видів продукції й технологій. Повний цикл відновлення базових моделей у світовій промисловості за останні 20 років скоротився в 2-3 рази. Конкуренція між країнами й підприємствами показує, що окремі підприємства, зазвичай, програють у конкурентній боротьбі з більшими за активами компаніями. Великі ж об'єднання витісняють дрібніші підприємства з ринків товарів і послуг завдяки тому, що швидше створюють нову продукцію, освоюють новітні технології, їхня продукція має вищу якість, добре організоване післяпродажне обслуговування, нижчі ціни.
Однак питання формування, організації й управління об'єднаннями підприємств, що запізнилися в побудові ринкової інфраструктури, виявилися недостатньо розробленими, особливо в частині створення й впровадження прикладних методів корпоративного управління, що мають істотні особливості порівняно з методами керування підприємством.
Вибір організаційно-правової форми підприємства може залежати від низки чинників:
· відповідальності;
· потреб у фінансових коштах;
· управлінських здібностей підприємця або команди меиеджерів;
· можливостей зміни власника;
· режиму оподаткування;
· передбачуваної тривалості існування підприємства або компанії.
Так, на сьогодні більшість підприємств України не охоплено ні корпоративним, ні ефективним галузевим управлінням, і потребують реструктуризації. Внаслідок цього й багатьох інших факторів, що ініціює економічна криза, спостерігається низька ефективність господарської діяльності підприємств, брак фінансових ресурсів для економічного розвитку й виходу із кризи.
Як показує світовий і вітчизняний досвід, функціонування окремого підприємства істотно залежить від багатьох зовнішніх факторів, на які окреме підприємство дуже слабко може впливати й практично буде не в змозі їх змінити в потрібний час і в необхідному напрямку.
До зазначених зовнішніх факторів належать: енергетичні ресурси, обсяг і якість необхідних для випуску продукції матеріалів, сировини, можливість їхньої переробки в напівфабрикати, комплектуючі частини й деталі, елементи транспортної і складської інфраструктури, фінансові ресурси для одержання додаткових оборотних коштів, інвестиції у розширення й реконструкцію підприємства, у відновлення технології. Стан цих некерованих факторів може істотно змінюватися в часі, що впливає на виробничу діяльність підприємства.
Однак те, що практично незручно сформувати окремому середньому підприємству, з успіхом може бути організовано об'єднанням підприємств за участю фінансових організацій.
Так, наприклад, нафтовий концерн (об'єднання багатьох різнорідних підприємств) здатний організувати й профінансувати весь ланцюг необхідних робіт: розвідку нафтових родовищ, нафтовидобуток, транспортування нафти й її переробку, продаж на внутрішньому ринку нафтопродуктів через мережу власних заправних станцій, а на зовнішньому ринку - через систему збутових філій. Що не вдається здійснити окремому підприємству, може бути реалізовано об'єднанням підприємств завдяки координації спільних дій, централізації керівництва, концентрації наявних фінансових ресурсів.
Отже, централізоване управління корпорації: маркетингу, планування діяльності, організації виробництва й збуту продукції, постачання всіма видами ресурсів - знижує сумарні витрати підприємств, збільшує їхню прибутковість, забезпечує скоординоване науково-технічну співпрацю підприємств, обмін технологіями, швидше впровадження й освоєння науково-технічних досягнень, надання фінансової допомоги для розширення виробництва й освоєння нових ринків збуту.
Таким чином, створення механізму ефективного корпоративного управління підприємствами забезпечує максимізацію прибутків усіх сфер бізнесу об'єднання, стійке функціонування підприємств, підвищує їхню безпеку при зміні зовнішніх умов ринку. Цим пояснюється зростання масштабів корпоративного об'єднання підприємств у всіх розвинених країнах світу.
2. Корпоративні форми організації бізнесу
Перші зразки акціонерних компаній, які раніше називалися корпоративними, з'явилися за часів Середньовіччя. Це були міста, що мали право на самоврядування, університети й чернечі ордени. Їхньою особливістю було те, що, маючи активи, вони існували незалежно від своїх членів. З XV ст. у Великій Британії англійський суд визначив унікальну рису цієї організаційної форми: законним став принцип обмеженої відповідальності (в США ця особливість була юридично закріплена в 1886 р.) [ 2, с. 16 ].
Початок систематичної розробки корпоративного управління, як окремого підрозділу економічних досліджень, було покладено публікацією монографії А. Берлі та Г. Мінза «Сучасна корпорація та приватна власність» (1932 р.). Автори сформулювали відому тезу про розділ (деконцентрацію) власності та контролю.
Процес деконцентрації власності в управлінні компаніями полягав у тому, що породжував кількість складних проблем і негативно відбивався на їхній економічній ефективності. Дослідники вважали, що капітал США протягом кількох десятиріч надто «розпорошений» серед великої кількості дрібних акціонерів. Наслідком такого стану на економічному ринку було те, що інтереси менеджерів не збігалися з інтересами акціонерів. Власники ж компанії були зацікавлені, щоб прибуток повернувся до них у вигляді дивідендів; інтереси менеджерів, в основному, зводилися до збільшення власних привілеїв у формі вищої оплати праці чи пільг. Стан справ у корпорації без тиску на менеджерів з боку акціонерів розглядався власниками як повна влада менеджерів. При дослідженні 200 (на той час) найбільших американських нефінансових корпорацій, підрахували дослідники, 44% менеджерів (88 компаній із 200) не мали зацікавленості у прибутку корпорації. Ці 88 компаній володіли 58% активів з 200 фірм, що досліджувалися; з них тільки в 11% фірм один власник мав вагому кількість акцій компанії. Дослідники визначили їх як фірми, що контролювалися менеджментом. Таким чином, діяльність найнятих менеджерів в умовах розширеної акціонерної власності стає безконтрольною, а наслідком такої ситуації є можливість нехтування інтересами акціонерів. За А. Берлі і Г. Мінзом, сучасна корпорація мала вигляд «гігантської» фірми з великою кількістю дрібних акціонерів і мінімальною чисельністю менеджерів, які мали б право на прийняття рішень розпоряджатися власністю компанії на власний розсуд.
Вивчаючи інституціональні механізми, які були здатні упорядковувати роботу менеджерів, враховуючи інтереси власників, дослідники виявили такі важелі в управлінні компанією:
· контроль за діяльністю менеджменту з боку ради директорів;