Слід разом з тим розуміти, що розподіл, спеціалізація, зчленування, інтеграція різних проявів (елементів) управлінської діяльності являють собою тільки частина, в якійсь мірі формалізовану, управлінських технологій. Якщо цим обмежитися, то мало буде користі від управлінських технологій, хіба що вживання модного слова. Становлення управлінських технологій є наслідок посилення системності державного управління, його наукового осмислення і спроба широкого використання типового, вивіреного досвідом, що дає високі результати. Її зміст полягає в обов'язковому (примусовому) масовому використанні в управлінській діяльності кращих, передових досягнень науки, мистецтва та досвіду державного управління. Тому в якості управлінської технології варто розглядати лише ту організацію управлінської діяльності, яку відрізняють раціональність і ефективність.
Освоєння управлінських технологій починається з типологізації управлінських ситуацій, оскільки їхні основні види припускають адекватні їм форми і методи управлінської діяльності. Аналіз стану та поведінки керованих об'єктів, що знаходяться у веденні того чи іншого державного органу (їх підсистеми), до того ж протягом тривалого часу, відкриває можливість такої роботи. Це прості, зрозумілі й адекватні опису повторюваних (ординарних), проблемних і екстремальних ситуацій, типові (заздалегідь змодельовані) управлінські рішення та дії щодо них; набори модулів ресурсів, процедур і операцій, що застосовуються при реалізації останніх. У залежності від специфіки державних органів і керованих об'єктів виділяють різні види управлінських технологій: діагностування, проектування та реформування відповідних підсистем; інформаційні, впроваджувальні й навчальні технології; за рівнями управління - центрального, регіонального та місцевого управління; вирішення соціальних конфліктів (конфліктологія), інноваційного розвитку керуючих компонентів і ін.
Існує кілька аспектів управлінської діяльності, де в сучасних умовах впровадження управлінських технологій вкрай актуально. Перш за все, це процеси прогнозування, програмування, оцінки та відстеження суспільного розвитку і, відповідно, реформування організації і функціонування компонентів суб'єкта державного управління. Не можна ж керувати, якщо немає вихідних даних для цього. Про все, що відбувається в ринковій економіці, теж необхідно мати своєчасну, достовірну і повну інформацію. Технологія діяльності в цьому напрямку включає в себе: встановлення загальних, уніфікованих показників, адекватно характеризують відповідні процеси, забезпечення належної узгодженості, логіки в систематизації таких показників, щоб вони в цілому давали реальну картину суспільної життєдіяльності (як вихідну, так і передбачувану); створення організаційних і технічних умов для оперативної і точної передачі потрібної інформації через всі структурні підсистеми, ланки та їх підрозділи, залучені у зазначені процеси; застосування ідентичних методів, процедур і операцій аналізу і характеристики досліджуваних і програмованих об'єктів; використання тотожних форм фіксації інформаційних матеріалів та інші моменти, властиві розглядався аспекту державного управління.
Актуально використання управлінських технологій в практиці програмування і планування комплексного розвитку територій. В умовах значної самостійності різних органів державної влади та місцевого самоврядування, зосередження основних економічних ресурсів в руках підприємницьких структур, включення безлічі керованих об'єктів у вирішення відповідних проблем без таких технологій можна зробити нічого серйозного. Потрібні єдині терміни та методики розробки передбачуваних заходів на підприємствах, в організаціях, установах, галузевих підсистемах і територіальних (загальної компетенції) державних органах, ідентичні форми і показники програмних і планових документів, взаємопов'язаний, узгоджений порядок проходження та затвердження програм і планів, прийнятні процедури розгляду спірних питань, певні механізми взаємоконтролю і т.д.
Сучасна суспільна практика свідчить про розвиток міжгалузевих, між територіальних, проблемних цільових програм, що розробляються і реалізуються на різних рівнях - від міжнародного (в рамках низки країн), загальнодержавного до місцевого. Вона також вимагає адекватних управлінських технологій, здатних надати діяльності в даному напрямку належну організованість, необхідну регламентацію і ефективність.
У рамках всього державного апарату приймається і діє дуже багато управлінських рішень як поточного, оперативного, так і перспективного, нормативного і стратегічного характеру. Майже всім посадовим особам доводиться постійно обґрунтовувати різні варіанти рішень, вишукувати альтернативи ресурсного забезпечення та тимчасової реалізації, "зістиковувати", погоджувати різні рішення (і їх положення) між собою, активно аналізувати хід виконання одних рішень і враховувати його результати при підготовці інших, підводити підсумки реалізації, рішень і знімати їх з контролю, займатися іншими питаннями в цій об'ємній і відповідальної сфері управлінської діяльності. Тут особливо потрібні науково обґрунтовані технології підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, починаючи з уніфікованого мови і закінчуючи графічними формами конкретних документів. Все повинно бути чітко, ясно, послідовно і зрозуміло як для тих, хто приймає рішення, так і для виконавців.
Слабким місцем у державному управлінні залишаються технології контролю, пов'язані з безперервним спостереженням над керованими процесами, їх вивченням, вимірюванням і порівнянням, об'єктивним співвіднесенням їх з управлінськими моделями, вираженими в рішеннях, їх нормах і вимогах. У цьому аспекті великий інтерес представляють технології зворотних зв'язків, що забезпечують достовірне відображення результатів керуючих впливів.
Настільки ж значущими є і технології організаційних форм управлінської діяльності, адже їх результативність визначається декількома умовами: адміністративно-правовими, пов'язаними з компетенцією відповідного заходу (що воно може?), Організаційно-функціональними, що виражаються в характері його підготовки та порядок проведення (чи готове воно і чи використані його можливості?), соціально-психологічними (чи зацікавлені учасники в даному заході?), фізіологічними (які самопочуття учасників, їх здатність видавати й засвоювати інформацію?), технічними (забезпеченість засобами запису і фіксації інформації) і т.д. Все це повинно бути зведено в одну систему, внутрішньо погоджений і представляти собою організаційну технологію, зокрема, дозволяє отримувати бажаний інтелектуальний управлінський "продукт".
Управлінські технології - це цілий напрямок теоретичних пошуків і практичних експериментів. Їх висунення на порядок денний викликано об'єктивним ускладненням і подорожчанням процесів державного управління і водночас посиленням їх ролі (значення) в життєдіяльності суспільства. Сьогодні і в прогнозованому майбутньому неможливо впорядкувати управлінську діяльність і в цілому систему державного управління без розробки й освоєння управлінських технологій з усіх найважливіших аспектів організації та функціонування державного управління. Причому мова йде не про надання нових найменувань старим, бюрократичних процедурах і операціях, не про просте наповненні чиновницьких кабінетів сучасними електронними засобами, а про якісно новому осмисленні та реформування визначають проявів державного управління. Управлінські технології, якщо вони реально відбудуться, повинні викликати глибокі перетворення у всьому, що відноситься до даного системного суспільному явищу. Допомогти в цьому може раціональне використання принципів державного управління.
Глава 2. Соціальні та управлінські технології: їх взаємодія
2.1 Взаємодія технологій
Суспільні проблеми, які сьогодні визнаються комплексними і системними, в тому числі економічна криза, неефективність багатьох комерційних компаній і державних підприємств, політичні кризи, що струшують політичні еліти держав СНД, - більшість цих проблем мають одну загальну причину: погану керованість громадських, політичних і бізнес - процесів.
По всій видимості, ця причина неочевидна управлінцям і виконавцям, що населяють перераховані соціальні системи. Інакше важко пояснити практично повна відсутність інтересу самих управлінців, широкої громадськості та ЗМІ до технологій управління і до підвищення ефективності управлінської діяльності.
З жалем доводиться коментувати, що наука управляти в сучасному суспільстві виглядає як необов'язкова і нудна навчальна дисципліна, яку вивчають досить поверхово, формально і навіть не стільки вивчають, скільки зображують її вивчення.
Необхідно відзначити також і вельми низький, можна сказати сумовитий рівень викладання управлінських дисциплін у державних і комерційних ВНЗ. Дисципліни, які викладаються студентам, представляють собою салат з концепцій, підходів і філософських побудов, які здебільшого втратили актуальність 50-100 років тому. Можна сказати, що сучасних студентів не навчають управлінню, а дресирують запам'ятовувати чужі думки у формі уривчастих та позбавлених зв'язку один з одним афоризмів і цитат.
Не дивно, що отримавши таке, з дозволу сказати, освіта, управлінці часто не в змозі навіть зрозуміти ситуацію, в якій вони виявляються. Чи варто говорити про те, що вони не мають жодної ефективної соціальної технологією, яка дозволяла б цілеспрямовано змінювати стан соціальних систем та ініціювати керовані процеси їх зміни та розвитку.