Прогнозування, планування та регулювання діяльності підприємств (стр. 2 из 4)

Індикативне планування є робочим інструментом з реалізації цілей, визначених у стратегічному плані з урахуванням конкретної економічної ситуації. Індикативний план дає можливість доповнювати стратегічний і виступає як засіб розвитку економіки на коротко- і середньотермінові періоди.

У сучасній практиці індикативне планування дістає все більше визнання і застосування практично у всіх країнах світу. Ця форма планування передбачає відхід від жорстких методів директивного планування і регулювання економіки на основі макроекономічних показників. Воно має пе

реважно рекомендаційний характер, однак у розпорядженні держави лишається система прямих і непрямих регуляторів у вигляді пільг, ліцензій, квот, бюджетних субсидій, дотацій для досягнення поставлених цілей Як засвідчує світовий досвід, успіх реалізації індикативного плануванню залежить передусім від законодавчого забезпечення економічного роз витку, дотримання юридичних актів у сфері господарського права як органами управління, так і господарськими суб'єктами.

На практиці можуть застосовуватися усі три розглянуті види планування. Стратегічне планування доцільно застосовувати на всіх рівнях управління економікою. Директивна форма може використовуватися в спеціально передбачених законодавством надзвичайних ситуаціях (економічні або воєнна безпека, стихійне лихо тощо). У всіх інших випадках найбільш ефективним є індикативне планування.

Розвиток економіки характеризує система показників, склад і перелік яких визначається змістом прогнозів і планів.

Показник — кількісне вираження економічної категорії, процесу а явища. До системи показників входять також нормативи і ліміти. Нормативи — це показники у відносному виразі. Ліміти — ресурсні показники що є допустимою величиною витрат ресурсу для досягнення встановленого кінцевого результату.

Система показників складається з блоків, що відповідають різним аспектам розширеного відтворення. Основними блоками показників прогнозування і планування економічних і соціальних процесів є такі: показники виробництва; трудових ресурсів; основних і оборотних фондів; капітальних вкладень; природних ресурсів;

науково-технічного прогресу та інновацій; фінансів і грошового обігу; соціального розвитку і рівня життя населення; зовнішньоекономічних зв'язків.

Залежно від рівня управління економікою розрізняють макроекономічні, галузеві та регіональні показники. Наскрізний характер мають показники ефективності суспільного виробництва.

На основі науково-обґрунтованих показників розробляють систему планів залежно від рівня управління економікою. На макрорівні використовуються плани, програми економічного і соціального розвитку країни, на регіональному рівні — плани розвитку регіонів (областей, районів, міст). мікрорівні використовуються плани розвитку підприємств (фірм). Плани-прогнози розробляються як в цілому для підприємства, так і для йо структурних підрозділів — цехів, дільниць, служб.

Суб'єктами макроекономічного прогнозування і планування є центральні плануючі органи; на мікрорівні — планово-фінансові органи підприємства (фірми), маркетингові та техніко-економічні відділи.

1.2Прогнозування і планування інвестицій

Інвестиції — це фінансові, майнові та інтелектуальні цінності, що визначення в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку і досягнення соціального ефекту.

Склад інвестицій характеризує схема, наведена в додатку 1.

Один оборот інвестицій від моменту викладення коштів до отримання доходу (прибутку) або соціального ефекту називають інвестиційним циклом.

Сукупність практичних дій юридичних осіб, громадян і держави з реалізації інвестицій становить інвестиційну діяльність.

Об'єктами інвестиційної діяльності є заново створені та модернізовані основні фонди, оборотні засоби, цінні папери, інтелектуальні цінності, науково-технічна продукція. Об'єктом інвестиційної діяльності може бути земля.

До інвестиційної сфери належать:

сфера капітального будівництва, що об'єднує діяльність замовників, постачальників устаткування, громадян;

Інвестиційна сфера, де реалізуються науково-технічна продукція та на інтелектуальні цінності;

сфера обігу фінансового капіталу; сфера реалізації майнових прав суб'єктів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть виступати інвестори (замовники), користувачі об'єктів, постачальники матеріальних цінностей

банки, інвестиційні компанії, громадяни цієї країни та зарубіжних держав

Залежно від суб'єкта інвестиційної діяльності розрізняють:

державні інвестиції (кошти бюджету, позабюджетні фонди, позичкові

кошти, а також ресурси державних підприємств);

інвестиції громадян;

інвестиції недержавних підприємств;

іноземні інвестиції;спільні інвестиції.

В економічній літературі називають три типи інвестицій — реальні

фінансові та інтелектуальні.

Реальні інвестиції включають вкладення коштів у матеріальні актив

(речовий капітал — будинки, устаткування, товарно-матеріальні запасі

тощо) та нематеріальні (патенти, ліцензії, ноу-хау тощо).

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення у цінні папери

(акції, векселі, облігації тощо), цільові банківські вкладення, депозитне

тощо.

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення капіталу в творчий потенціал суспільства, об'єкти інтелектуальної власності, що виходять із авторського і патентного права.

Реалізація інвестицій відбувається на основі інвестиційних проектів.

Інвестиційний проект — комплексний план заходів, що включає капітальне будівництво, придбання технологій, закупівлю устаткування, підготовку кадрів тощо, направлених на створення нового або модернізацію (розширення) діючого виробництва товарів й послуг з метою отримання економічного і соціального ефекту.

За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі, непрямі та портальні інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів без посередників; непрямі — інвестування через посередників. Портфельні інвестиції — вкладання капіталу в різні цінні папери.

Інвестиції у відтворення основних фондів здійснюються у формі капітальних вкладень. Капітальні вкладення є лише одним з видів інвестиційних ресурсів, які направляються на створення нових, технічне переоснащення, реконструкцію і розширення діючих основних фондів виробничого і невиробничого призначення. Інвестиції ж крім основних фондів можуть вкладатися в оборотні фонди, різні фінансові активи та окремі види нематеріальних активів.

Залежно від призначення розрізняють капітальні вкладення, які планують виробничу і невиробничу сфери. їх розрізняють за структурою, зокрема:

галузева структура характеризується розподілом капітальних вкладень між галузями;

відтворювальна структура відбиває розподіл капітальних вкладень між і жими видами відтворення основних виробничих фондів і будівництво;

технологічна структура заснована на співвідношенні капітальних вкладень на будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструмент, інвентар, проектно-розвідувальні та інші роботи;

територіальна структура характеризує співвідношення капітальних кладень за регіонами країни.

Джерелами капітальних вкладень є ВВП.

Кризові явища, нестабільність економіки стримує притік іноземних інвестицій. Тому інвестиційна політика як складова загальної економічної політики має бути комплексом господарських підходів і рішень, що и визначають обсяг, структуру та напрям використання інвестицій у сферах їх і галузях економіки.

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, економічних, юридичних, соціальних та інших чинників які визначають ступінь ризику капітальних вкладень і можливість їх ефективного використання.

У країнах Центральної та Східної Європи ці показники набагато вищі

Один із істотних недоліків інвестиційної політики в Україні полягає у галузевому розподілі інвестицій. Так, одна із найбільших часток іноземного капіталу — близько 16 % — спрямована в харчову промисловість. Однак ця галузь продукує лише 4 % ВВП. Натомість в аграрний сектор, який забезпечує 13 % ВВП, залучено лише 2 % інвестицій. Металургія, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, які виробляють близько 60% продукції українського експорту, мають усього 20 % іноземних інвестицій. При цьому слід зазначити, що потужних інвестиційних проектів в Україні багато. Це розбудова міжнародних транспортних коридорів, паливно-енергетичний комплекс, космічна галузь, будівництво доріг тощо.

Головним напрямом формування інвестиційного клімату в Україні, долинних якісних змін є удосконалення процесу прогнозування і плануванні інвестицій у перспективному періоді.

Прогнозування інвестицій передбачає:

проведення кількісного і якісного аналізу тенденцій інвестиційних процесів на основі даних сучасного і перспективного економічного розвитку;