Цю багатозначність слід враховувати і при визначенні «управлінське рішення». Інколи визначення управлінського рішення обмежують лише вибором можливого варіанту дій. Такий підхід збіднює зміст цієї категорії теорії менеджменту й не відповідає його суті. Можна вибрати кращий варіант дій, але він залишається лише наміром, якщо не вести організаційно-практичну діяльність для його реалізації.
Категорія «управлінське рішення» як відмічають Райзберг Б.А. і Фатхутдинов Р.А. має багатоаспектний зміст. В широкому розумінні управлінське рішення можна розуміти як вираження процесу управління на його заключній стадії, як підлягаючу виконанню команду, що надходить від керуючої до керованої системи. Управлінське рішення має соціально-економічну природу. Воно пов'язане з діяльністю людини, яка керує іншими людьми і використовує при цьому всі свої здібності, вміння, знання і навички. Можна виділити три взаємопов'язані аспекти управлінського рішення. [14]
По-перше, управлінське рішення – це вид діяльності, що проходить в керуючій системі і пов'язаний з підготовкою, і знаходженням, вибором і прийняттям певних варіантних дій. В цьому аспекті управлінське рішення – вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління.
По-друге, управлінське рішення – це варіант впливу керуючої системи на керовану та формула впливу. В цьому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи по відношенню до керованої.
По-третє, управлінське рішення – це організаційно-правова діяльність керівника в керованій системі. Приділяючи увагу цьому важливому аспекту, управлінське рішення інколи визначають як акт організаційно-практичної діяльності керівника і апарату управління, який здійснюється по раніше розробленому і свідомо вибраному варіанту. Розуміння управлінського рішення тільки в такому трактуванні зв'язує його повний зміст. Для правильного розуміння управлінського рішення необхідно завжди враховувати всі три його аспекти в поєднанні і взаємозв'язку.
Управлінське рішення як специфічний вид діяльності людини в процесі управління можна уявити в вигляді послідовності певних операцій. Це перш за все розробка варіантів дій, вибір варіанту, його прийняття, (затвердження) і здійснення.
Рішення охоплює всю сукупність вказаних операцій, є поєднанням інтелектуальної діяльності в керуючій системі з організаційно-практичною діяльністю в керованій системі. Рішення знаходиться на межі процесу управління і процесу виробництва.
Таким чином, підсумовуючи сказане, можна дати визначення управлінському рішенню.
Прийняття управлінського рішення – це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління (менеджменту). Результати реалізації прийнятих управлінських рішень – це найбільш об'єктивна оцінка мистецтва керівника. [10]
Управлінське рішення – це фіксований управлінський акт, виражений в письмовій чи усній формі і реалізується для вирішення проблемної ситуації. Управлінське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи та багатьох варіантів досягнення конкретної системи управління (менеджменту).
Імпульсом управлінського рішення є необхідність ліквідації, зменшення актуальності або вирішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об'єкта (явища) до бажаних, прогнозованих
Завадський Й.С., Галушко В.П., Галькович Р.С. і Набоков B.I. та інші відмічають, що управлінське рішення – це своєрідний соціальний акт, який містить постановку мети, завдань, а також загальні чи більш конкретні вказівки для засобів їх здійснення. Рішення розглядаються як один з можливих варіантів дій, певна сукупність заходів, направлених на усунення (попередження) збоїв в роботі і перевід системи із одного стану в, інший. Йому притаманний директивний характер, активна організуюча і творча роль, а також дискретність, яка викликається тим, що розробка і прийняття рішення припиняється до наступного сигналу про хід реалізації здійснюючих дій.
Управлінські рішення як основний засіб впливу керуючої системи на керовану: [7]
• розробляються на основі наукового пізнання об'єктивних умов розвитку господарських процесів;
• готуються на основі певних принципів та вимог до управлінських рішень;
• мають специфічну технологію і організацію розробки та прийняття, побудовану на основі логіки загальнолюдської діяльності;
• передбачають досягнення намічених завдань ефективним використанням ресурсів, що використовуються в господарському процесі;
• встановлюють строки, засоби, час, необхідні для здійснення рішення;
• передбачають результати, які повинні бути досягнуті при реалізації управлінського рішення, розподіл обов'язків, прав та відповідальності.
Найважливіше питання господарської практики полягає у тому, як підприємницька структура може виявити свої проблеми і як вона їх може вирішити. Кожне господарське рішення повинно бути направлене на яку-небудь проблему, а правильне її вирішення – це таке рішення, яке дає максимум користі для господарського суб'єкта.
Попередню думку доповнюють Абчук В.А і Бункін В.Г., що управлінське рішення повинно:
• мати чітку мету (в іншому випадку прийняття обґрунтованих раціональних рішень неможливо);
• бути обґрунтованим, тобто містити кількісну розрахункову основу, пояснюючу мотив відбору саме даного рішення із ряду інших можливих;
• мати адресата і строки виконання, тобто мати орієнтацію на конкретних виконавців і конкретні дати виконання рішень;
• бути незаперечливим, тобто всебічно узгодженим як з внутрішніми так і з зовнішніми умовами, а також з попередніми і сучасними рішеннями;
• бути правомірним, тобто спиратися на вимоги правових актів, нормативних документів, вказівок і розпоряджень керівників, а також враховувати обов'язки і права керівництва і підлеглих;
• бути ефективним, тобто найкращим із можливих у відношенні очікуваного результату та витрат; бути конкретним, тобто відповідати на питання: як, коли і де діяти;
• бути своєчасним, тобто прийматися тоді, коли реалізація цього рішення ще може привести до поставленої мети;
• володіння достатньою повнотою, стислістю, чіткістю, бути зрозумілим виконавцям без інших додаткових уточнень і роз'яснень.
Рішення – один із необхідних моментів вольової дії керівника. Швидкість, правильність і чіткість рішень залежить від уміння керівника творчо мислити, від його особистих якостей (рішучість, ініціативність, сміливість, прагнення до самостійного виконання покладених на нього обов'язків) і від його організаторських здібностей.
Необхідність прийняття рішень виникає в силу впливу зовнішніх і внутрішніх обставин. В даному випадку рішення виступає як відповідна реакція на ці впливи.
Встановлено практикою, що від якості управлінських рішень залежить дотримання найбільш економічних пропорцій, параметрів виробництва і в кінцевому результаті ефективність використання всіх виробничих процесів. Своєчасно прийняте, науково обґрунтоване рішення стимулює виробництво і, навпаки, запізніле або ж передчасне, необдумане рішення може знизити результати праці колективу або окремих виконавців.
Управлінські рішення відрізняються великим різномаїттям і можуть класифікуватися за різними ознаками. Класифікація їх розглядається як складний логічно-пізнавальний процес. Вона дозволяє розчленувати багато рішень на істотно однорідні частини, упорядкувати їх і виявити загальні закономірності, а також характерні особливості, притаманні окремим їх видам. По кожному виду рішень може бути розроблена система інформації, яка правильно орієнтує керівників і спеціалістів при підготовці рішень, виборі кращого варіанту прийняття рішення.
Дослідженнями доведено, що управлінські рішення можна класифікувати за різними ознаками: об'єкту і суб'єкту управління; соціальному значенню мети і завдань, що в них містяться; тимчасовому критерію, в залежності від стадії процесу управління, на якій приймаються рішення; від рівня інформованої про середовище і напрямки керованості системи, характеру і змісту рішень, рівня деталізації в них вказівок, обов'язковості виконання, наявності кількісних і некількісних характеристик і т.д.
Перш ніж розглянути класифікацію управлінських рішень, розглянемо основні критерії класифікації завдань при виникаючих проблем, що виникли.
В своєму підручнику Шегда А.В. виділяє такі основні критерії класифікації завдань при вирішенні проблем: [3]
1. Важливість проблеми для організації. Важлива проблема вимагає великої чіткості, організованості в підготовці до прийняття рішення, створення ефективного контролю, узгодженості між підрозділами, які беруть участь в підготовці, прийнятті та виконанні рішень.
2. Тимчасовий аспект вирішення проблеми. Рішення для термінової проблеми, як правило, приймається в умовах великої невизначеності в порівнянні з іншим випадком. Якщо проблема не вимагає швидкого вирішення, то інколи доцільно накопичити необхідну інформацію для прийняття найкращого рішення.
3. Попередня оцінка ефективності рішення проблеми. В випадку свідомо незначного ефекту доцільним буває зробити великі витрати на пошук інформації, оцінку можливих рішень, оскільки навіть найкраще рішення не дає великого виграшу. В випадку очікуваного значного ефекту процедуру прийняття рішень необхідно продумати особливо старанно.
4. Умови прийняття рішень, які визначаються станом зовнішнього і внутрішнього середовища: визначеність, ризик, невизначеність і протидія.