Проти профспілок налагоджена і значна частина підприємців. Дослідження стратегії 600 фірм США, проведене в 1996 році, показало, що 50 відсотків підприємців використовували загрозу закриття підприємств, щоб не допустити створення профспілкових комітетів; ворота 12 відсотків підприємств, на яких процедура створення профспілок була успішно завершена, виявилися після цього закритими. В цілому ж в 1980#1990-е роки спостерігався явно виражений спад профспілкового руху, що торкнувся переважної більшості західних країн. Виняток становили Швеція і Фінляндія (тут число членів профспілок істотно зросло), Данія, Норвегія і Канада (профспілкові ряди у цих країнах зміцнилися, але трохи). Навпаки, представницькі організації підприємницьких кругів, що виникли значно пізніше за профспілки – на початку XX століття (загальнонаціональні організації з'явилися ще пізніше), виявляють тенденцію до зміцнення за рахунок злиття асоціацій підприємців в загальнонаціональні об'єднання (наприклад, Конфедерація шведських підприємців).
У скандинавських країнах, Швейцарії, Ірландії, ФРН спочатку виникли організації підприємців двох типів. Одні володіли лише економічними функціями (торгівельні палати, економічні асоціації), інші – виключно соціально-трудовими. З часом в багатьох країнах – Великобританії, Франції, Італії, Бельгії – сталося об'єднання тих і інших (наприклад, у Франції всі ці функції зосередилися в Національній раді французьких патронів, створеній в 1936 році). Європейським організаціям обох протистоячих сторін в цілому властиво прагнення до досягнення компромісу, виробленню оптимальної формули взаємоприйнятних умов, що враховує інтереси різних суспільно-політичних і економічних сил країни. Причому і підприємці і профспілки виходять з наукового аналізу ситуації, здійснюваного власними дослідницькими центрами. Пішла в минуле практика висунення вимог, здатних підірвати положення підприємства, корпорації, галузі, а кінець кінцем і самих трудових колективів. Наприклад, німецькі профспілки, що мають значний і інституційно оформлений досвід співпраці з бізнесом, при відстоюванні інтересів найнятих робітників йдуть на значні поступки, усвідомлюючи необхідність модернізації виробництва і крупних структурних перетворень. Підприємці вимагаючи поступок від профспілок, зі свого боку, також прагнуть не переступати відомих кордонів. Баланс в партнерських стосунках не порушується навіть при зміні правлячої коаліції. Колективні договори, що укладаються на один-два роки, між підприємствами і профспілками стали вельми ефективною формою регуляції трудових стосунків, що забезпечують безпосередню участь трудящих у виробничих процесах, що запобігають, як правило, виникненню серйозних конфліктів і страйкової боротьби. Вони полягають на одному з трьох рівнів – національному, галузевому і фірмовому. Особливо ефективні колективні договори, що укладаються на вищому національному рівні між асоціацією підприємців і керівництвом профспілок, дійсні у всіх галузях і обов'язкові для дотримання на кожному підприємстві або установі протягом всього терміну дії договору.
У Франції, наприклад, в рік полягає п'ять-сім загальнонаціональних колективних договорів, тридцять-сорок галузевих і близько шести з половиною тисяч на окремих підприємствах. Колективні договори стали основною формою прояву реальних партнерських стосунків на Заході. Окрім неї відомі ще три: інституціоналізована участь працівників в управлінні через непрофспілкові органи робітника представництва і співучасть в радах директорів компаній трудящих; «пряма» участь трудящих в справах підприємства на рівні робочого місця; участь трудящих в прибутках, доходах і в акціонерній власності підприємств і компаній. Форма участі найнятих робітників в управлінні через непрофспілкові органи робочого представництва набула досить широкого поширення лише в промислово розвинених західноєвропейських країнах. У США і Канаді проблема демократизації трудових стосунків вирішується переважно через механізм колективних договорів. «Пряме» залучення найнятих робітників до справ підприємства, що широко практикується в Японії і останнім часом в США, здійснюється за допомогою методів гнучкої організації праці або інтегрується в управління людськими ресурсами (УЧР). Власники американських підприємств, що пригнічує частину яких не охоплена профспілками, стали випробовувати гостру потребу в механізмі співпраці, налагодженні партнерських стосунків з персоналом для підвищення продуктивності праці, що, власне, є основним мотивом. За даними сенатського Комітету з праці і людських ресурсів Конгресу США, в середині 1990-х років різні форми залучення працівників в управління використовували 75 відсотків керівників всіх американських підприємств і 96 відсотків великих (з чисельністю персоналу понад 5 000 чоловік).
У західних країнах накопичений коштовний позитивний досвід пом'якшення наслідків структурних перетворень в економіці здатних викликати масове безробіття. Він полягає у виробленні погоджувальних процедур, відбиваних в так званих соціальних планах, які входять в систему законодавчих і договірних заходів, не залежних від наявності на кожному конкретному підприємстві укладених колективних договорів. Соціальний план розробляється працедавцем спільно з представницькими органами працівників і передбачає заходи по забезпеченню зайнятості працівників, що вивільняються, мінімізації розмірів майбутніх звільнень і пом'якшенню їх негативних наслідків.
2. Аналіз діяльності персоналу підприємства в умовах соціального трипартизму
На лівому березі Сіверського Дінця розташувалося сучасне селище енергетиків – пгт. Комсомольский, який почав забудовуватися в 1956 році і зростав разом з однією з найбільших в нашій державі Змієвськой тепловою електростанцією. Місце для будівництва електростанції вибрали не випадково: недалеко Шебелінський газопромисел, залізниця, яка пов'язує селище з вугільним Донбасом, недалеко – один з важливих споживачів електроенергії індустріальний Харків, поруч – озеро Лиман.
Будівництво було оголошене всесоюзним ударним комсомольським. Енергетичний гігант і селище будували більше 400 промислових підприємств Москви, Санкт-Петербурга, Харкова, Білгорода, Сум, Таганрога, Казані і багатьох інших міст, вони направляли сюди фахівців, устаткування, будівельні матеріали. На відміну від багатьох великих будівництв замість тимчасових будівель і бараків для робітників відразу зводилися багатоповерхові будинки зі всіма зручностями, культурні і побутові комплекси, розбивалися сквери споруджувалися спортивні і дитячі майданчики. Ударне будівництво стало експериментальним полігоном для впровадження сучасних методів будівництва.
Спорудження Змієвськой ТСС дало поштовх до розвитку нових підприємств і господарств в Змієвськом районі.
Круглий рік вирощує і поставляє на ринки всієї країни сотні тон свіжих овочів овочева фабрика. За постановою уряду України в 1969 році почалося будівництво перших 6 га експериментальних зимових теплиць, спочатку, як відділ радгоспу «Шебелінський», з 1970 року – відособлене тепличне господарство, яке спеціалізується на вирощуванні на закритому грунті ранніх овочів.
Був створений колектив майстрів-овочівників, механізаторів, автопарк, будівельний підрозділ, ремонтно-експлуатаційна служба. За час з 1969 року побудований тепличний комбінат виробничою площею 24 га зимових теплиць зі всіма допоміжними службами: їдальня на 100 місць, медичний профілакторій, спортивний комплекс, агробіолабораторія, автогараж, ремонтно-механічна майстерня, котельна на 100 Гкал/часов і інші виробничо-побутові приміщення. Колектив фабрики активно будує багатоквартирні будинки і розвиває соціально-культурну сферу в пгт. Комсомольском. За час життєдіяльності комбінат побудував 15 житлових будинків на 751 квартиру, дитячий сад на 185 місць, базу відпочинку на озері Лиман. На базі комбінату відпрацьовуються нові технології, які знаходять вживання в інших аналогічних господарствах. Підприємство відвіку користується популярністю і славою в Україні і за її межами.
Провідними культурами є томат і огірок. За перше півріччя 2008 років вирощений і реалізоване 4968,6 т. ранніх овочів, що складає 71% виконань виробничої програми року. У другому культурообігу очікується ще отримати 862,6 т. Врожайність огірка на точковому зрошуванні складає 28–31 кг з квадратного метра, а на ділянках передових овочівників до 38 кг/ кв. м. Обсяг виробництва порівняно з першим півріччям 2008 років збільшився на 6,5%, середня заробітна плата – на 39,6%. На 70,6% збільшилася частина виробничих запасів в активах господарства. На 14,2% збільшився коефіцієнт автономії, на 78% зменшився коефіцієнт відношення позикових і власних грошових коштів.
У радянські часи в розвиток селища окрім забудови було направлено більше 2 млн. рублів власних засобів в будівництво і ремонт енергозабезпечуючих комунікацій для селища, на ремонт лікарні, середньої школи №1 і інших об'єктів.
Організаційна структура підприємства представляє собою класичний приклад лінійно-функціональної структури. З такою структури Генеральний директор має водночас і повний контроль з виробництвом і можливість оперативного управління підприємством.
На основі балансу та звіту про фінансові результати проведемо аналіз основних показників діяльності ЗАТ ТМ «Змієвська овочева фабрика». Перша за все необхідно проаналізувати показники платоспроможності підприємства (табл. 2.1). Загальний коефіцієнт покриття на початок періоду нижче від норми і складає 0,88 але під кінець цей коефіцієнт збільшився до 1,13. Коефіцієнт негайної (абсолютної) ліквідності нижче від нормативного, однак це пояснюється наявністю кризових явищ на підприємстві та процесу їх подолання. Проміжний коефіцієнт покриття показує, що підприємство має нестачу активів за для покриття кредиторської заборгованості.