Іншим інструментарієм управління є культура – це вироблені та визнані суспільством, організацією, групою цінності, соціальні норми, установки; шаблони поведінки, ритуали, традиції, тощо.
Два крайніх елементи в названій тріаді – ієрархія і ринок – дають або ж формальну, адміністративно-командну, жорстку ієрархічну систему управління, в умовах якої людина здає в оренду периферійну нервову систему, або ж неформальну, м'яку соціально-психологічну горизонтальну систему управління, коли в оренду людина здає свою центральну нервову систему. Важливий якісний елемент неформальної системи управління в тому, що в ній людина підпорядкована не структурі, а культурі.
Розмову про формування культури керівника сучасного закладу освіти слід розпочати з формування загальної особистісної культури або, як визначає К. Корсак в статті “Новому сторіччю нову орієнтацію змісту шкільної освіти”, сучасної цивілізаційної компетентності. На думку вченого можна визначити вісім великих груп компетентностей:
- ринкова культура (заповзятливість, відповідальність, культ праці в поєднанні з гордістю за її результати);
- правова культура (повага до законів та їх безумовне використання, повага до волі й рівності);
- демократична культура (особиста автономність і мобільність, громадянська
- активність, повага до основних конвенцій, принципів);
- культура діалогу (толерантність, повага до плюралізму, знання чужих мов та інших культур, уміння цивілізовано відстоювати свою позицію перед опонентами тощо);
- організаційна (корпоративна) культура (знання основ праксеології, раціонального адміністрування, повага до свого й чужого часу);
- технологічна культура (навички безпечної та ефективної діяльності в сучасній техносфері, уміння прогнозувати події та уникати небезпеки);
- екологічна культура (знання і застосування законів екології, здатність існувати в біосфері, не завдаючи їй шкоди);
- культура повсякденного побуту (знання валеології, турбота про естетику свого оточення, навички безконфліктного буття) [23, 57].
Без культури не може бути демократизації і, відповідно, не може бути цілеспрямованої роботи зі створення правової демократичної держави.
Культура – поняття досить складне, яке має всі ознаки цілісної динамічної системи, що складається з багатьох структурних елементів, або компонентів, які перебувають у певних зв'язках і взаємозалежності. Вона становить собою сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством у процесі суспільно-історичної практики.
Системністю визначається і саме поняття “культура управлінської праці”, що включає такі її різновиди: загальна або загальнолюдська, культура, культура політична, правова, естетична, педагогічна з її багатьма відтінками залежно від типу і специфіки навчального закладу. Різноманітність самих видів культур, як і різних сфер їх застосування, а також чисельність форм управлінської етики вимагає, звичайно, системного підходу й аналізу, без яких управління суспільством сьогодні практично неможливе. Плюралізм думок, політичних дискусій, широка полеміка про шляхи подальшого розвитку країни виявили відсутність як загальної, так і управлінської культури у більшості з керівних кадрів, що негативно впливає на темпи і характер реформи загальної освіти [23, 83].
На нашу думку, дефіцит культури, відсутність її пріоритету в суспільстві є однією з причин “гальмування” перебудови освітньої системи і, перш за все, її основної ланки – середньої загальноосвітньої школи. Об'єктивний аналіз реального стану справ у цій системі свідчить не тільки про розрив зв'язків між окремими її ланками, але й про серйозні порушення “стиковки” між ступенями самої школи. Це вимагає створення відпрацьованої системи управління загальною середньою освітою, ліквідації її проміжних ланок, усунення дублювання і таке інше. Зростає необхідність різко підвищити кваліфікацію й культуру праці управлінського персоналу і, в першу чергу, керівників шкіл [29, 116].
Культурно працювати – це значить уміти правильно розставити кадри на вирішальних ланках, працювати творчо, з перспективою, завжди бачити кінцеву мету і вибирати найбільш раціональні методи її досягнення. А для цього треба постійно вчитися, наполегливо оволодівати науковими принципами управління, вміло керуватися ними у своїй управлінській діяльності.
Культура управління школою, відмічав професор Ю.А. Конаржевськнй– це виконання адміністрацією сукупності вимог, які висуваються до процесу управління, зумовлених нормами моралі, етики, естетики, права, принципами організації і технології управління [57, 59].
Спробуємо дати коротку характеристику тим з них, які відповідають більш загальному поняттю “педагогічна”, або “професійна”, культура і вимоги яких повинні розповсюджуватися на кожного керівника школи.
По-перше, загальна, або, як прийнято говорити, загальнолюдська культура (порядок розгляду компонентів не вказує на ї пріоритет попередніх пал наступними). Під загальною культурою розуміють найбільш просту форму “культурності”, коли ; людяна здобула певну освіту, засвоїла деякі правила етикету і досягла відповідного ї рівня в користуванні ними. Безумовно, для керівника сучасної школи цього рівня явно недостатньо. Він має бути носієм високої загальнолюдської культури, що визначається, перш за все, справжньою інтелектуальністю і високою духовністю. Носій цієї культури повинен мати високу моральність, широкий світогляд, глибоку ерудицію, справжні поняття про честь, совість, громадську мужність, уміти володіти собою в будь-якій, навіть екстремальній ситуації [36, 109].
Безумовно, така людина, а тим більше керівник, не може бути автократом, лише адміністратором; їй абсолютно не властиві диктат, окрик, зарозумілість й інші якості, характерні для віджилої командно-бюрократичної системи.
Як не парадоксально, але навіть за умов науково-технічної революції, коли непомірно зростає роль людського інтелекту, питання освіти і культури постійно відсувалися на другий план. Так виник той горезвісний “залишковий” принцип фінансування, який, по суті, й призвів ці галузі до кризового стану. Нещодавно введені курси основ естетики, етики, основ економічних знань й психології сімейного життя аж ніяк не вирішили всіх питань, пов'язаних з культурним становленням особистості школяра, бо не охоплюють усіх проблем цієї широкої сфери людських стосунків. Тому вважаємо за доцільне включення в концепцію запільної середньої освіти курсу практичного людинознавства та основ культури, які не тільки знайомили б молодь з унікальними досягненнями загальнолюдської культури, але й виховували б у неї практичні навички її використання [40, 218].
Культура спілкування. Сьогодні ці слова звучать на різних рівнях, їх повторюють не тільки педагоги, для яких цей аспект є обов'язковим атрибутом їх професії, але й філософи, соціологи, економісти, керівники підприємств і представники управлінської науки. І це не випадково, оскільки найновіші соціологічні дослідження показують, що поганий настрій не тільки негативно позначається на працездатності людини, але й значно знижує продуктивність її праці.
Культура спілкування неможлива також без високої культури мови керівника, бездоганного знання української мови.
Мова є важливою формою людського спілкування, і ми не повинні забувати про це у своїй практичній діяльності. Величезну роль живого слова вчителя неодноразово підкреслював видатний український педагог А.С. Макаренко, який вважав слово важливим інструментом педагогічної техніки. Без оволодіння цією технікою сьогодні не може бути справжнього керівника.
Серед різноманітності рис і факторів, якими характеризується всебічно і гармонійно розвинена особистість, важливе значення, особливо для керівника, має естетична, або художня, культура [50, 127].
Естетичне виховання, як і культуру взагалі, не слід ототожнювати зі здобутою освітою: можна бути освіченою, але невихованою людиною, бо вихованість й освіченість – це абсолютно різні поняття. Вихованість проявляється в діях і вчинках людини, вона свідчить про її моральність, про те, що знання не тільки засвоєні, але й стали внутрішніми переконаннями, увійшли в звичку, стали, як кажуть, “другою натурою”.
Першорядне місце в естетичному вихованні займає формування культури почуттів людини; воно повинно проводитися шляхом емоційного впливу і сприяти формуванню навичок і звичок високої моральності й поведінки.
Таким чином, естетична культура – це невід'ємна частина загальної культури керівника, закономірне вираження його інтелекту, освіченості і вихованості. Розвивати цю культуру, постійно виховувати в собі естетичні смаки і погляди на оточуючу дійсність і процеси, що в ній відбуваються, не просто побажання, а обов'язкова вимога до сучасного керівника.
Тільки такий керівник зможе по справжньому оцінити роль художніх основ в діяльності свого колективу, включаючи оформлення робочих місць з урахуванням вимог дизайну, інтер'єру, освітлення, кольору і навіть музичного супроводу. Адже спеціальні дослідження показують, що всі ці умови значною мірою підвищують продуктивність праці, зберігають працездатність і здоров'я працівників.
Дуже важливим аспектом професійної придатності будь-якого керівника, в тому числі й директора школи, є правова культура, знання ним юридичних основ управління. Перш за все не стосується трудового законодавства, відповідних нормативних документів, які регулюють працю вчителя та інших працівників школи; уміння в кожному окремому випадку вибрати із Кодексу законів найбільш ефективний засіб для впливу на підлеглих. Правові норми охоплюють надзвичайно і широке коло управлінських рішень керівника, починаючи з працевлаштування і закінчуючи звільненням того чи іншого працівника з посади, яку той обіймає. І в кожному окремому випадку, перш ніж прийняти відповідне рішення, слід глибоко проаналізувати ситуацію, що склалася. Дуже часто, нехтуючи цією вимогою, керівники шкіл, будучи неграмотними в юридичному плані, припускаються серйозних помилок при оформленні наказів, розпоряджень або інших правових документів. Як результат цього виникають небажані, екстремальні умови, що часто призводить до дестабілізації обстановки, порушення нормального психологічного клімату і відповідної атмосфери в колективі [66, 61].