Основи управління персоналом підприємств (стр. 3 из 11)
Професійні завдання фахівців полягають у виконанні спеціальних робіт, пов'язаних із застосуванням положень і використанням методів відповідних наук (бухгалтери, касири-експерти, техніки на виробництві, фахівці в галузі обчислювальної техніки, інспектори з кадрів). Робота фахівців також пов'язана з аналізом та обробкою інформації і потребує кваліфікації молодшого спеціаліста, бакалавра, а на деяких роботах – і спеціаліста.
Технічні службовці здійснюють підготовку й оформлення документів, облік, контроль, господарське обслуговування, виконуючи при цьому чітко регламентовану суто технічну роботу (наприклад, касири, діловоди, коменданти, секретарі тощо). Злагоджена робота технічних службовців вивільнює робочий час спеціалістів та керівників від простої, але необхідної роботи, сприяючи повнішому використанню кваліфікаційного потенціалу персоналу.
Робітники безпосередньо створюють матеріальні цінності або надають послуги виробничого характеру, керують машинами та механізмами, ремонтують, налагоджують і обслуговують обладнання. Для розрахунку трудомісткості виробництва, організації оплати праці тощо заведено розрізняти основних та допоміжних робітників. Основні робітники безпосередньо беруть участь у технологічних процесах: змінюють форму, структуру, характеристики предмета праці, його розташування тощо. У результаті створюються матеріальні продукти чи послуги. Допоміжні робітники обслуговують обладнання та робочі місця і в основному, і в допоміжному виробництві.
Серед робітників розрізняють також працівників ручної і механізованої праці за такими категоріями: робота за допомогою автоматів; робота за допомогою машин, механізмів, приладів, установок; обслуговування машин, верстатів, установок, приладів; робота без застосування машин і механізмів (ручна); ремонт та налагодження машин і механізмів. До робітників відносять також молодший обслуговуючий персонал, що надає послуги, здебільшого не пов'язані з основною діяльністю (двірники, прибиральники, кур'єри, охоронці, гардеробники, водії персональних автомобілів та ін.).
Основою віднесення працівників до тієї чи іншої з названих вище категорій є посада, яку вони обіймають, тобто штатна одиниця підприємства, що характеризується сукупністю кваліфікаційних вимог, трудових прав, обов'язків і відповідальності працівника.
1.3 Визначення чисельності окремих категорій працівників
Окреслюючи цілі та напрямки розвитку діяльності підприємства, його керівництво має визначити необхідні для їхньої реалізації ресурси, у тім числі трудові.
Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві починається з оцінки їхньої наявності. Останнє передбачає інвентаризацію робочих місць, виявлення кількості тих, хто працює на кожній операції, що забезпечує реалізацію кінцевої мети (створення продукції, надання послуг). Аналіз і дальші розрахунки проводяться за категоріями працівників (робітники, керівники, спеціалісти, службовці), а для кожної з них – за професіями, спеціальностями, розрядами. Щодо працівників розумової праці, то в цьому разі можна використати систему інвентаризації трудових навичок або спеціальностей, тобто реєстрацію професійних навичок службовців із зазначенням кількості працівників, які володіють ними.
Розрахунки чисельності спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, а й на можливий рівень їхнього використання та на аналіз факторів, які впливають на цей рівень, – технічних, організаційних, соціально-економічних.
Об'єктами аналізу в такому разі стають [7, 79]:
– номенклатура продукції, що виготовляється, та послуг, що надаються;
– утрати робочого часу та причини таких;
– характер та порівняльний рівень технологічних процесів і устаткування;
– прогресивність та відповідність сучасним вимогам організації праці та виробництва;
– рівень мотивації трудової діяльності;
– норми обслуговування та виробітку, рівень фактичного виконання норм тощо.
Визначення планової чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування. Зокрема [7, 80]:
1) розрахунки за обсягом будуть різними для підприємств масового та серійного виробництва у порівнянні з підприємствами одиничного й дослідного виробництва;
2) підприємство, яке докорінно диверсифікує свою діяльність, натрапить на значно більші проблеми в розрахунках ніж підприємство, що тільки збільшує обсяги виробництва чи надання послуг;
3) підприємству, виробництво на якому має ритмічний характер протягом усього року, незнані проблеми виробництва сезонного характеру, у тім числі щодо розрахунків чисельності персоналу.
За умови значних організаційних змін (наприклад створення нового підприємства) оцінка майбутніх потреб у трудових ресурсах є досить складним завданням. У цьому разі використовують типові структури, моделі, аналоги.
За визначення чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме [7, 81]:
– ринкову кон'юнктуру, зв'язану з тим чи тим видом діяльності;
– циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загального економічного спаду;
– регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);
– державні (урядові) програми, замовлення, контракти (згідно з останніми підприємство зобов'язане створювати нові робочі місця);
– юридичні аспекти (закони, договори з профспілками і т.ін.), що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працівників;
– можливості використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.
Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їхньої професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи того підприємства.
Але в будь-якому разі вона має базуватись на врахуванні можливої економії затрат праці за факторами.
Розглянемо систему необхідних (основних) розрахунків на прикладі промислового підприємства.
Передовсім для виявлення загальної (здогадної) чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період використовується метод коректування базової чисельності [7, 81]:
Чпл = Чб Ч ΔV / 100 ± ΔЧ (1.3)
де Чпл – чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;
Чб – базова (очікувана) чисельність, осіб;
ΔV – плановий темп зростання обсягу виробництва продукції, %;
ΔЧ – сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб.
Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції [7, 82]:
Чпл = Σ1 / Трп Ч Квн, (1.4)
де Σ1 – повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин;
Трп – розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин;
Квн – очікуваний коефіцієнт виконання норм.
Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормуються (
), розраховується за формулою. [7, 82] 
(1.5)де tі – планова трудомісткість одиниці n‑го виду виробу, нормо-годин;
ті – кількість виробів n‑го виду, одиниць;
п – кількість видів виготовлюваних одиниць.
Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах (
), – контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням, розраховується за нормами обслуговування, а саме [7, 82]: = mо Ч Пзм Ч Кro / Ноб (1.6)де то – кількість об'єктів, що обслуговуються (агрегатів і т.ін.);
Пзм – кількість змін роботи на добу;
Ноб – норма обслуговування одного агрегату (машини) – кількість об'єктів на одного робітника.
Кrо – коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою. [7, 83]
Кrо = 100 / (100 – f), (1.7)
деf – плановий процент невиходів робітників на роботу.
Таблиця 1.2. Розрахунок балансу робочого часу середньооблікового працівника (дані умовні) [7, 2]
| Показники | Очікувані результати | |
| поточного року | розрахункового року | |
| Кількість календарних днів | 365 | 365 |
| Вихідні та святкові дні | 110 | 109 |
| Номінальний фонд робочого часу, днів | 255 | 256 |
| Невиходи на роботу, днів | 38 | 36 |
| з них: | ||
| відпустки | 21 | 23 |
| захворювання | 10 | 9 |
| невиходи, що дозволяються законом | 2 | 2 |
| з дозволу адміністрації | 1 | 1 |
| прогули | 2 | 1 |
| цілодобові простої | 1 | – |
| страйки | 1 | – |
| Явочний робочий час, днів | 217 | 220 |
| Середня тривалість робочого дня, год. | 7,95 | 7,90 |
| Внутрішньозмінні втрати робочого часу та простої, годин | 0,45 | 0,30 |
| Кількість робочих годин | 7,50 | 7,60 |
| Ефективний фонд часу за рік, годин | 1627,5 | 1672 |
Чисельність робітників (в основному допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт (
), визначається за формулою [7, 82]