13.3. Облік обмінних операцій з іноземною валютою
До обмінних операцій з іноземною валютою належать операції, коли одна валюта обмінюється на іншу. До таких операцій належать купівля-продаж іноземної валюти та конвертація, які можуть здійснюватись як у готівковій, так і безготівковій формі.
Для операцій купівлі-продажу іноземної валюти слід брати до уваги:
1) дату валютування:
за операціями купівлі-продажу іноземної валюти (банківських металів) – це обумовлена договором дата, згідно з якою банк отримує право власності на куплену іноземну валюту (банківські метали) і виконує своє зобов’язання щодо передавання контрагенту проданої валюти (банківських металів);
за операціями купівлі-продажу основних засобів, нематеріальних активів тощо – це дата здійснення оплати куплених активів і одержання плати за продані активи;
2) дату операції – дата укладення договору про обмінну операцію, згідно з якою банк бере на себе такі зобов’язання:
купити актив; і на цю дату в нього виникає право отримати від контрагента куплений актив і зобов’язання його оплатити;
продати актив; і на цю дату в нього виникає зобов’язання передати контрагенту проданий актив і право одержати передбачену договором оплату. Операції за цією датою відображаються у бухгалтерському обліку за позабалансовими рахунками;
3) дата розрахунку – це дата фактичного проведення розрахунку, у результаті якого банк одержує або сплачує кошти.
Проведення за балансовими рахунками здійснюються на дату валютування; дата розрахунку та дата валютування можуть збігатися. Різниця між датою розрахунку та датою валютування виникає під час передоплати або відстрочення платежу. Якщо дата розрахунку та дата валютування не збігаються, то використовуються такі рахунки:
2800 А «Дебіторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів»;
2900 П «Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів»;
3540 А «Дебіторська заборгованість з придбання та продажу іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку»;
3640 П «Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку».
Нереалізований результат від операцій з іноземною валютою – це:
позитивний (від’ємний) результат переоцінки активів і зобов’язань банку в іноземній валюті та банківських металах у зв'язку зі зміною офіційного валютного курсу, унаслідок якого змінюється вартість цих активів і зобов'язань у національній валюті, а їх вартість в іноземній валюті (банківських металах) залишається без змін, тобто не відбувається руху коштів в іноземній валюті (банківських металах);
позитивна (від’ємна) різниця між балансовою вартістю придбаної (проданої) іноземної валюти (банківських металів) та вартістю придбання
(продажу), якщо курс купівлі (продажу) не збігається з поточним офіційним
валютним курсом.
Обмінні операції – операції, які передбачають обмін однієї валюти на іншу.
Операції купівлі-продажу валюти на умовах спот – це операції з купівлі-продажу однієї валюти за іншу за обумовленим курсом. Поставка валюти за спотовим договором відбувається на другий робочий день з дня укладення договору.
Реалізований результат від операції з іноземною валютою – це фактично одержані доходи або понесені витрати за операціями купівлі-продажу іноземної валюти (банківських металів).
Оскільки метою здійснення операцій торгівлі іноземною валютою (крім тих фінансових інструментів, що використовуються з метою хеджування) є отримання прибутку як різниці між вартістю придбання іноземної валюти й вартістю її продажу. Такий прибуток становить реалізований фінансовий результат та розраховується за одним із методів:
а) перший прийшов, перший пішов (FIFO), Для визначення доходів банку від купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої іноземної валюти множиться на різницю між курсом продажу та курсами, за якими були придбані перші суми іноземних валют;
б) метод середньозваженої. Для визначення доходів банку від купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої валюти множиться на різницю між курсом продажу та середньозваженим курсом, за яким вона була придбана;
Вибір методу розрахунку реалізованого фінансового результату доцільно обирати залежно від обсягів операцій банку, тенденцій на валютному ринку, попиту на іноземну валюту у певний період, та найголовніше – залежно від коливань курсу іноземної валюти. Так, ураховуючи повільне зростання курсу іноземної валюти або у періоди його стабільності у банківській практиці найбільшого поширення набув метод середньозваженої.
13.4. Особливості роботи з готівковою іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті
Згідно з чинним вітчизняним законодавством, національна валюта є єдиним засобом платежу на території України.
Разом з тим нерезидентам і резидентам України дозволено проводити деякі розрахунки в іноземній валюті без одержання індивідуальних ліцензій від Національного банку України, а саме:
купівлю паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, надання послуг на території міжнародних портів, аеропортів, вокзалів України з обслуговування іноземних транспортних засобів (розрахунки здійснюються згідно з контрактом, укладеним із відповідними юридичними особами);
оплату страхових платежів, готельних послуг;
купівлю на території міжнародних портів і вокзалів квитків та путівок на міжнародні пасажирські та туристичні рейси;
оплату дорожніх зборів;
оплату послуг туристичних і страхових організацій за договорами, дія яких поширюється на іноземну територію, відповідно до посередницьких угод із зарубіжними партнерами та нерезидентами-посередниками.
У зв’язку з тим, що в Україні ще діють валютні обмеження на ввезення і вивезення іноземної валюти, установлено порядок переміщення національної та іноземної валют через митний кордон громадянами – резидентами і нерезидентами. Переміщення валюти регламентується нормативним документом – «Порядок переміщення іноземної валюти через митний кордон України».
Однак більшу частину витрат і готівкових платежів фізичні та юридичні особи здійснюють у національній валюті, і якщо вони отримують від своїх партнерів платежі в іноземній валюті, то в них виникає потреба обмінювати її на національну, тобто валютний ринок тут виконує функцію роздрібної торгівлі іноземною валютою. Операції з обміну валюти фізичні особи – резиденти і нерезиденти здійснюють в Україні через валютні каси уповноважених банків, обмінні пункти уповноважених банків та обмінні пункти, відкриті юридичними особами-резидентами, що уклали з уповноваженими банками агентські угоди.
Пункт обміну іноземних валют уповноваженого банку є структурним підрозділом його касового відділу. Уповноважені банки реєструють у територіальних управліннях Національного банку України власні пункти обміну іноземних валют, подавши при цьому необхідні документи і за умови їх забезпеченості засобами для визначення справжності валют, відповідності технічним вимогам, наявності сертифікованої комп'ютерної системи для автоматизації технологічних процесів валютно-обмінних операцій або сертифікованого електронного контрольно-касового апарата (ЕККА).
Агенти уповноваженого банку, що уклали агентську угоду на відкриття пункту обміну іноземних валют, також реєструють їх у територіальному управлінні НБУ на підставі пакета документів, але обов’язково мають бути: копія агентської угоди, копія свідоцтва про реєстрацію установи, нотаріально завірена копія статуту.
Пункти обміну іноземних валют уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами, і пункти обміну на агентських умовах підлягають патентуванню згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Офіційне розпорядження про встановлені курси, офіційний курс НБУ, тарифи комісійних винагород отримують пункти від уповноваженого банку.
Касир пункту обміну валют повинен мати при собі документ, що посвідчує його особу, особистий штамп із прізвищем та ініціалами, штамп із такими реквізитами: назва уповноваженого банку чи агента, номер обмінного
пункту, його місцезнаходження.
Уповноважені банки через власні пункти обміну мають право:
продавати і купувати готівкову іноземну валюту фізичним особам – резидентам і нерезидентам;
обмінювати купюри інвалют, перевіряти інвалюту щодо дефекту;
надавати дозвіл на вивезення валюти за кордон, здійснювати конверсійні операції;
продавати й оплачувати дорожні чеки на суму, встановлену НБУ;
продавати й оплачувати платіжні картки міжнародних платіжних систем на суму, встановлену Національним банком України;
приймати на інкасо готівкову іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті.
Пункти обміну, відкриті на агентських умовах, не мають права здійснювати конверсійні операції й обмінювати купюри іноземних валют, операції з дорожніми чеками та картками, інкасові операції, а лише здійснюють продаж-купівлю іноземної валюти.
Контроль за роботою обмінних пунктів здійснюють уповноважені банки та територіальні управління Національного банку України.
Підчас здійснення валютно-обмінних операцій касиром обмінного пункту оформляються бланки суворої звітності – довідка-сертифікат за формою № 377 і квитанція ф. № 377-А – у двох примірниках. Перший примірник надається на підтвердження факту здійснення операції (резидентові – ф. № 377-А,нерезидентові – ф. № 377), другий – залишається в документах дня.
За умови використання при обмінних операціях сертифікованих комп'ютерних систем та сертифікованих ЕККА фізичним особам видаються такі ж документи, але роздруковані на комп'ютерах або ЕККА.