1. Підприємницький образ дій. Стратегія формулюється одною сильною особистістю. Робиться акцент на можливостях, існуючі проблеми другорядні. Направлення стратегічного розвитку визначаються особистим баченням засновника компанії, домінуюча ціль – ріст компанії. Яскравим прикладом такого типу являється компанія “Microsoft”, яка відображає бачення процесу розвитку індустрії персональних комп’ютерів, притаманна засновнику компанії Біллу Гейтсу.
2. Адаптивний образ дій або навчання посередництвом досвіду. Він характеризується в більшій мірі оперативним рішенням існуючих проблем, ніж пошуком нових можливостей. Стратегія втілюється, вона фрагментарна, рух вперед по кроку, забезпечується невеликий, але передбачений дохід на кожний рік. Процес розробки стратегії може бути спонтанним або управляємим. Стратегії можуть виростати із динамізму підприємства, торкаючи велике число людей, які можуть наповнити новим змістом, змінити поведінку підприємства в цілому. Такий образ дій типовий для багатьох великих корпорацій.
3. Плановий образ дій. Стратегічне управління складається, як з активного пошуку нових можливостей, так і з оперативного рішення існуючих проблем. В процесі прийняття стратегічних рішень використовується системний, комплексний аналіз. Цей підхід розглядає стратегію як процес планування, але виходячи з того, що за встановленням стратегії наступить її реалізація. Ця класична модель припускає наявність централізованого штату і націлена на досягнення визначеного стратегічного положення або реалізацію портфельної стратегії.
Відмітимо, що вищі менеджери часто мають справу з парадоксом стратегічного управління. З одної сторони, зобов’язаність вищих менеджерів, складається з того, щоб забезпечити ефективність функціонування підприємства і отримання очікуваного прибутку. З другої сторони вони повинні бути здатні здійснити швидкий маневр під впливом зовнішніх загроз і можливостей. На жаль багато керівників досягаючи успіху в забезпеченні ефективного функціонування підприємства, виявляються більш пасивними і менше підготовленими до змін зовнішнього середовища, не гарантують виживання фірми в конкурентній боротьбі, якщо вони ігнорують проблеми функціонування. Для успішного керівництва ці два аспекти повинні бути збалансовані.
В цілому дослідження показують, що стратегічне планування може покращити конкурентну позицію підприємства, а також забезпечити довгостроковий прибуток.
З.Є.Шершньова і С.В.Оборська вважають, що будь-який тип управління базується на відповідній концепції.
Концепція управління – це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізм взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також про необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.
Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства; стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі. Виходячи з цього можна дати визначення стратегічного управління, де б найбільш яскраво була розкрита сутність концепції стратегічного управління.
Стратегічне управління – це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки та реалізації системи стратегії.
Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираз у певних характерних рисах її застосування:
1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів розвитку підприємства у довгостроковій перспективі.
2. Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створити адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.
3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.
4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.
5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств (цілей, “дерева цілей”, стратегій, “Стратегічного набору”, стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо).
Наведені характеристики не вичерпують сутність концепції стратегічного управління, але дають змогу визначити найбільш суттєві складові, що й будуть розглянуті далі.
Існує багато описів послідовності проходження окремих етапів стратегічного управління, однак з тим, що треба визначити місію (сферу діяльності), проаналізувати зовнішнє та внутрішнє середовище, сформулювати цілі та стратегії їхнього досягнення, розробити й виконати стратегічні плани, проекти та програми, - погоджуються всі. На практиці процес стратегічного управління не має таких точних, розділених між собою етапів: порушується послідовність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостерігається повернення до вже “пройдених” етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою (наприклад, це твердження є дуже актуальним для етапів встановлення цілей та визначення стратегії їхнього досягнення, що являє собою комплексний інноваційний процес, не може відбуватись ізольовано від того, що відбувається на підприємстві: кризові ситуації, конфлікти або навпаки, прориви в ту чи іншу сферу знань і діяльності. Стратегічне управління не може розглядатись як робота, винятково менеджерів вищого рівня управління.
Необхідність підтримки стратегічної орієнтації підприємства робить стратегічне управління процесом безперервним і динамічним, отже, одноразовий аналіз та діагностика не можуть бути основою такого процесу, оскільки надають обмежену певним відтінком часу інформацію. Стратегічне управління не претендує на те, щоб дати одне рішення на всі часи.
Так само як важко, уявити собі два однакових підприємства, не можливо створити тотожні системи стратегічного управління. Характерні риси системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників:
- галузевої приналежності;
- розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);
- типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;
- характерних рис виробничого потенціалу;
- наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу;
- рівня управління;
- рівня кваліфікації персоналу тощо.
Річні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого управління про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств. Які в загальному вигляді можна сформулювати через мету стратегічного управління.
Мета стратегічного управління – це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможності існування в довгостроковій перспективі.
Отже, зміни в законодавстві, цінах на енергоносії та інші види товарів, послуг, в технології, організаційних формах підприємств і формах їхньої власності, наявність конкуренції не лише з вітчизняними фірмами, тощо доводять, що ми живемо в світі, який швидко змінюється і найчастіше не в тих напрямках, які нам були б до вподоби. Підприємства стикаються з невизначеністю, непередбачуваними ситуаціями, коли еволюційний підхід, екстраполяційні прогнози та плани, які побудовані за прирістними методами, не можуть забезпечити правильної орієнтації та підготовки підприємства до майбутнього, а отже і виживання.
Розглядаючи думки різних науковців, можу зробити висновок, що в сучасних умовах стратегічне управління стає необхідним в діяльності підприємства в цілому.
Отож, стратегічне управління в моєму розумінні – це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності; розробляють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись.
1. 2. Характеристика етапів стратегічного управління підприємством
Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п’яти взаємопов’язаних управлінських процесів. Ці процеси логічно випливають один із другого. Однак існує стійкий оборотній зв’язок і, відповідно оборотній вплив кожного процесу на інші і на всю їх сукупність. Це являється важливою особливістю системи стратегічного управління. Схематично структура стратегічного управління зображена на рис.1.
Рис. 1. Структура стратегічного управління
Аналіз середовища вважається початковим процесом стратегічного управління, так як він забезпечує базу для визначення місії і цілей фірми і для розробки стратегій поведінки, дозволяючих фірмі виконати місію і досягнути своїх цілей. Аналіз середовища припускає вивчення трьох його частин: