Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет
Кафедра фінансів
Обов'язкове домашнє завдання
з дисципліни "Фінансовий менеджмент банку"
на тему "Облік фактору інфляції при прийнятті фінансових рішень"
Виконала студентка IV курсу
факультету економіки та менеджменту
групи Ф-62
Лисиця Богдана
Перевірив Пустовіт Роман
Петрович
Суми – 2009
Зміст
Вступ
1. Теоретичні аспекти фінансових рішень
1.1 Поняття та класифікація фінансових рішень
1.2 Критерії прийняття фінансових рішень
1.3 Моделі прийняття фінансових рішень
2. Фінансові рішення в умовах інфляції
2.1 Методи оцінки та прийняття фінансових рішень в умовах інфляції
2.2 Облік інфляції при прийнятті фінансових рішень
3. Процедура прийняття фінансових рішень з проблемних питань
3.1 Методи прийняття рішення щодо подолання проблемних ситуацій
3.2 Взаємовідносини в ході прийняття рішень з проблемних питань
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Ухвалення рішень, так само як і обмін інформацією – складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність ухвалення рішень виникає на всіх етапах процесу управління, пов'язана зі всіма ділянками і аспектами управлінської діяльності і є її квінтесенцією. Тому так важливо зрозуміти природу і сутність рішень.
Зазвичай в процесі будь-якої діяльності виникають ситуації, коли людина або група людей стикається з необхідністю вибору одного з декількох можливих варіантів дії. Результат цього вибору і буде рішенням. Таким чином рішення – це вибір альтернативи.
Будь-якому вчинку індивіда або дії колективу передує прийняте рішення. Рішення є універсальною формою поведінки як окремої особи, так і соціальних груп. Ця універсальність пояснюється свідомим і цілеспрямованим характером людської діяльності. Проте, не дивлячись на універсальність рішень, їх прийняття в процесі управління організацією істотно відрізняється від рішень, що приймаються у приватному житті.
1. Теоретичні аспекти фінансових рішень
1.1 Поняття та класифікація фінансових рішень
Цілі. Суб'єкт управління (будь то індивід або група) приймає рішення виходячи не зі своїх власних потреб, а в цілях вирішення проблем конкретної організації.
Наслідки. Приватний вибір індивіда позначається на його власному житті і може вплинути на небагато близьких йому людей. Менеджер, особливо високого рангу, вибирає напрям дій не лише для себе, але і для організації в цілому і її працівників, і його рішення можуть істотно вплинути на життя багатьох людей. Якщо організація велика і впливова, вирішення її керівників можуть серйозно відбитися на соціально-економічній ситуації цілих регіонів. Наприклад, рішення закрити нерентабельне підприємство компанії може істотно підвищити рівень безробіття.
Розподіл праці. Якщо у приватному житті людина, приймаючи рішення, як правило, сама його і виконує, то в організації існує певний розподіл праці: одні працівники (менеджери) зайняті вирішенням виникаючих проблем і ухваленням рішень, а інші (виконавці) – реалізацією вже прийнятих рішень.
Професіоналізм. У приватному житті кожна людина самостійно приймає рішення в силу свого інтелекту і досвіду. В управлінні організацією ухвалення рішень – набагато складніший, відповідальніший і формалізований процес, що вимагає професійної підготовки. Далеко не кожен співробітник організації, а тільки той, що володіє певними професійними знаннями і навиками наділяється повноваженнями самостійно приймати певні, зокрема фінансові рішення.
Розглянувши ці відмітні особливості ухвалення рішень в організаціях, можна дати наступне визначення фінансового рішення.
Фінансове рішення – це вибір альтернативи, здійснений керівником в рамках його посадових повноважень і компетенції і направлений на збільшення прибутку (зниження збитків) організації.
В процесі управління організаціями приймається велика кількість фінансових рішень, що володіють різними характеристиками. Проте, існують деякі загальні ознаки, що дозволяють цю безліч певним чином класифікувати. Така класифікація представлена в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 – Класифікація фінансових рішень.
| Класифікаційна ознака | Групи фінансових рішень | |
| Міра повторюваності проблеми | Традиційні | Нетипові |
| Значущість мети | Стратегічні | Тактичні |
| Сфера дії | Глобальні | Локальні |
| Тривалість реалізації | Довгострокові | Короткострокові |
| Прогнозовані наслідки рішення | Коректовані | Некоректовані |
| Метод розробки рішення | Формалізовані | Неформалізовані |
| Кількість критеріїв вибору | Однокритерійні | Багатокритерійні |
| Форма прийняття | Одноосібні | Колегіальні |
| Спосіб фіксації рішення | Документовані | Недокументовані |
| Характер використаної інформації | Детерміновані | Імовірнісні |
Міра повторюваності проблеми. Залежно від повторюваності проблеми, що потребує рішення, всі управлінські рішення можна підрозділити на традиційні , що неодноразово зустрічалися в практиці, коли необхідно лише зробити вибір з вже наявних альтернатив, і нетипові, нестандартні рішення, коли їх пошук пов'язаний перш за все з генерацією нових альтернатив.
Значущість мети. Ухвалення рішення може переслідувати власну, самостійну мету або ж бути засобом сприяння досягненню мети вищого порядку. Відповідно до цього рішення можуть бути стратегічними або тактичними.
Сфера дії. Результат рішення може позначитися на якомусь одному або декількох підрозділах організації. В цьому випадку рішення можна вважати локальним. Проте рішення може прийматися і з метою вплинути на роботу організації в цілому, в цьому випадку воно буде глобальним.
Тривалість реалізації. Реалізація рішення може потребувати декількох годин, днів або місяців. Якщо між ухваленням рішення і завершенням його реалізації пройде порівняно короткий термін – рішення короткострокове. В той же час усе більше зростає кількість і значення довгострокових, перспективних рішень, результати здійснення яких можуть бути видалені на декілька років.
Прогнозовані наслідки рішення. Частина фінансових рішень в процесі їх реалізації так чи інакше піддається коректуванню з метою усунення будь-яких відхилень або обліку нових чинників, тобто є коректованим. Інша, досить значна, частина рішень має безповоротні наслідки.
Метод розробки рішення. Деякі рішення, як правило, типові, такі, що повторюються, можуть бути з успіхом формалізовані, тобто прийматися по заздалегідь визначеному алгоритму. Іншими словами, формалізоване рішення – це результат виконання заздалегідь визначеної послідовності дій. Наприклад, при складанні графіка ремонтного обслуговування устаткування начальник цеху може виходити з нормативу, що вимагає певного співвідношення між кількістю устаткування і обслуговуючим персоналом. Так само, коли фінансовий менеджер приймає рішення про інвестування вільних засобів в державні цінні папери, він обирає між різними видами облігацій залежно від того, які з них забезпечують зараз найбільший прибуток на вкладений капітал. Вибір робиться на основі простого розрахунку кінцевої прибутковості по кожному варіанту і встановлення найвигіднішого.
Формалізація ухвалення рішень підвищує ефективність управління в результаті зниження вірогідності помилки і заощадження часу: не потрібно заново розробляти рішення кожного разу, коли виникає відповідна ситуація. Тому керівництво організацій часто формалізує рішення для певних ситуацій, що регулярно повторюються, розробляючи відповідні правила, інструкції і нормативи.
В той же час в процесі управління організаціями часто зустрічаються нові, нетипові ситуації і нестандартні проблеми, які не піддаються формалізованому рішенню. У таких випадках велику роль грають інтелектуальні здібності, талант і особиста ініціатива менеджерів.
Звичайно, на практиці більшість рішень займають проміжне положення між цими двома крайніми точками, допускаючи в процесі їх розробки як прояв особистої ініціативи, так і вживання формальної процедури.
Кількість критеріїв вибору. Якщо вибір найкращої альтернативи робиться лише по одному критерію (що характерний для формалізованих рішень), то рішення, що приймається, буде простим, однокритерійним. І навпаки, коли вибрана альтернатива повинна задовольняти одночасно декільком критеріям, рішення буде складним, багатокритерійним. У практиці менеджменту переважна більшість вирішень багатокритерійні, оскільки вони повинні одночасно відповідати таким критеріям, як: об'єм прибутку, прибутковість, рівень якості, частка ринку, рівень зайнятості, термін реалізації і тому подібне.
Форма ухвалення рішень. Особою, що здійснює вибір з наявних альтернатив остаточного рішення, може бути одна людина і його рішення буде відповідно одноособовим. Проте в сучасній практиці менеджменту все частіше зустрічаються складні ситуації і проблеми, вирішення яких вимагає всестороннього, комплексного аналізу, тобто участі групи менеджерів і фахівців. Такі групові, або колективні, рішення називаються колегіальними. Посилення професіоналізації і поглиблення спеціалізації управління наводять до широкого поширення колегіальних форм ухвалення рішень. Необхідно також мати на увазі, що певні рішення і законодавчо віднесені до групи колегіальних. Так, наприклад, певні рішення в акціонерному суспільстві (про виплату дивідендів, розподіл прибутку і збитків, здійснення крупних операцій, обрання керівних органів, реорганізації і ін.) віднесені до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів. Колегіальна форма прийняття рішенні, зрозуміло, знижує оперативність управління і "розмиває" відповідальність за його результати, проте перешкоджає грубим помилкам і зловживанням і підвищує обґрунтованість вибору.