Узагальненню цього досвіду, розвиткові теорії менеджменту за рубежем присвячено багато публікацій. І це природно, оскільки кваліфікація менеджерів, рівень управління в значній, а часом і у вирішальній, мірі визначають конкурентноздатність організації. Складність і масштабність необхідних перетворень при обмеженості ресурсів перетворюють рівень менеджменту у вирішальний фактор успіху.
Сучасний менеджмент представляє єдність наступних основних моментів.
Менеджмент - це вид діяльності по управлінню людьми в організації, особливий вид управління.
Управління - більш широке, ніж менеджмент, поняття. Воно відноситься до різних сфер і видів діяльності, об'єктам і суб'єктам.
Менеджмент - це управління у відкритій, ринковій економіці. Об'єктом управління тут є економічно самостійна організація. Вона здійснює свою господарську діяльність у будь-яких галузях (виробництво або надання послуг), різних сферах (розробка, виробництво, збут продукції, сервісне обслуговування і т.д.). Метою діяльності такої організації є одержання прибутку або послуг для своїх учасників.
Менеджмент - персоніфіковане управління, невіддільне від менеджерів, що здійснюють таку діяльність на професійній основі. Це означає [6, c. 47]:
- наявність у менеджера загальної і фахової освіти;
- оволодіння їм визначеними знаннями і навичками, необхідними для здійснення даної діяльності;
- заняття в організації управлінської посади;
- вміння менеджера домагатися цілей організації, використовуючи її ресурси, ефективно впливаючи на мотиви поводження інших людей.
Менеджмент - це область людського знання, що дозволяє підвищити ефективність діяльності менеджера.
Значимість менеджменту як виду діяльності залучила до його вивчення багатьох дослідників, представників різних наук. Це обумовлено міждисциплінарним, інтеграційним характером предмета дослідження. Важливі віхи в історії менеджменту пов'язані з використанням досягнень інших наук - математики і загальної теорії систем, економіки і психології, технічних наук і філософії.
Однак у даний час менеджмент не можна обмежувати тільки теоретичною областю. Причина тому - і складність її предмета, і молодість самої науки, і неможливість, а часом і шкідливість, спроб детальної регламентації дій людини. Тому в сучасному менеджменті особливу роль грає ситуаційний підхід, коли аналізується конкретна організація, що має визначену структуру, мотивація працівників даної організації, взаємодія цієї організації з зовнішнім середовищем. У рамках такого аналізу розглядаються технічні, економічні, соціальні, політичні, екологічні аспекти, що обумовлює інтеграційний характер знань.
На цій основі стає можливим синтез науки і мистецтва управління шляхом виходу на більш загальні і складні адаптивні саморегулюючі системи. Організація розглядається як відкрита система, що пристосовується до змін зовнішнього середовища.
На початку XX сторіччя найбільш могутній вплив на менеджмент справляв стан матеріальної бази виробництва, розвиток технологій. Це призвело до появи класичного аналітико-раціоналістичного напрямку в менеджменті. Успіхи в психології, науках про поводження привели до появи в менеджменті “школи людських відносин”. Ускладнення зовнішнього середовища зажадало використання складного математичного інструментарію - і в менеджменті формується школа кількісних методів. В вісімдесяті роки в центрі уваги знаходиться аналіз організаційної культури як могутнього інструмента сучасного менеджменту. Передбачається, що його ефективність у вирішальній мері залежить від людини, врахування стереотипів його поводження, звичаїв, традицій, цінностей. Нарешті, у дев'яності роки можна говорити про “ренесанс” технократичного підходу. У сучасних умовах зростає залежність менеджменту від рівня технічної оснащеності організації. Без визначеного рівня оснащеності неможливе застосування сучасних інформаційних і управлінських технологій, а отже - забезпечення конкурентноздатності організації.
Розв’язок задач здійснюється в процесі виконання основних функцій менеджменту за допомогою визначених методів і інструментів. Виконання управлінських функцій пов'язано з прийняттям рішень, що включають збір інформації, виявлення й аналіз можливих альтернатив, вибір варіанта дій, реалізацію рішення й аналіз його ефективності.
Основними функціями менеджменту є: планування, організація, мотивація, регулювання і контроль. Деякі автори до числа функцій відносять також прогнозування, аналіз, керівництво, координацію і т.д. Однак принциповим є не число виділених функцій, а трактування їхнього змісту.
Усі функції менеджменту взаємозалежні і утворюють систему. Вихідний пункт розробки плану - обґрунтування стратегії розвитку організації на основі прогнозів. Необхідно також враховувати аналіз виконання плану в попередньому періоді на основі інформації, отриманої в ході контролю. Мотивація виконавців вимагає ресурсів, що повинні бути передбачені в ході їхнього планового розподілу. Організація як функція менеджменту повинна забезпечити реалізацію розроблених планів. У той же час і суму організаційну структуру є результатом планування.
Функції менеджменту утворюють єдиний процес управлінської діяльності, де кожна функція відносно самостійна, має свої специфічні методи, інструменти. Зміст кожної з функцій також розвивається
Виконанням основних функцій менеджменту зайнятий весь апарат управління. Однак визначальне значення має діяльність керівника, що виконує різні ролі. Ці ролі взаємозалежні (рис. 1).
Ведуча роль керівника зв'язана з прийняттям рішень. Для обґрунтування прийняття рішень необхідний обмін інформацією усередині організації і з зовнішнім середовищем. Визначальною характеристикою менеджменту є те, що це управління людьми. Звідси - значимість міжособистісних ролей керівника.
Підприємець Ведучий
переговори
Прийняття рішень
Розподільник Усуває
ресурсів порушення
Ролі
керівника
Керівник Одержувач
інформації
МіжособистісніІнформаційні
СполучнаЛідерПредставникРозповсюджувач
ланкаорганізаціїінформації
Рис. 1. Схема управлінських ролей (по Мінцбергу)
Розгляд основних функцій менеджменту і ролей керівника є центральною проблемою менеджменту.
3. Поняття та роль мотивації в системі менеджменту
Розробка оптимальних планів і методів їхньої реалізації, обґрунтування ефективної організаційної структури - необхідні умови досягнення цілей. Успіх організації, досягнення її цілей визначаються реалізацією планів у процесі діяльності всіх членів організації. Вирішальну роль грає відношення виконавців до своєї діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації. Отже, важлива задача управління - забезпечення у всіх виконавців бажання і готовності ефективно виконувати свої обов'язки.
Що спонукує людини до ефективної праці? Чому в одному випадку для виконання порівняно легкої роботи необхідний примус працівника, тоді як в іншому випадку виконавець сам охоче виконує важку рутинну роботу? Відповідь на ці й інші питання дає аналіз мотивації виконавців, як важливої функції управління.
Мотивація - це процес спонукання людини до діяльності під впливом внутрішніх і зовнішніх рушійних сил для досягнення цілей організації.
Виконавець є не тільки важливим ресурсом організації. Він має, на відміну від матеріальних факторів виробництва, свої цілі, цінності, представлення, сподівання, потреби. На поводження виконавця, у тому числі на його відношення до конкретної діяльності, виконанню визначеного завдання, впливають також умови діяльності і її зміст, взаємини з колегами, ситуація в організації і суспільстві в цілому.
Мотивація має істотну відмінність від інших функцій управління. Такі функції, як планування, організація, регулювання, контроль і аналіз здійснюються в основному менеджментом організації. Виконавський персонал, як правило, грає при виконанні цих функцій пасивну роль.
У реалізації ж мотивації як функції управління виконавський персонал організації грає саму активну роль. Цілі, цінності, установки, потреби цього персоналу - не тільки предмет аналізу теорій мотивації, але і безпосередні рушійні сили діяльності по досягненню цілей організації.
Набір і співвідношення елементів системи рушійних сил у різних людей істотно відрізняються. Можна говорити про визначену мотиваційну структуру. Вплив на мотиваційну структуру людини може здійснюватися на двох рівнях [2, c. 512].
1. На першому рівні наявна структура розглядається як дана, тобто відомо, що спонукує людину робити визначені дії, які мотиви діяльності для неї найбільш значимі. Управлінський вплив спрямований саме на дані мотиви для забезпечення бажаної реакції виконавця. На цій базі будуються в основному системи матеріального стимулювання.
2. На другому рівні управлінський вплив спрямований на зміну самої мотиваційної структури. При цьому розвиваються одні мотиви і послабляється вплив інших. Інструментами впливу на мотиваційну структуру є виховання й освіта. Результат мотиваційного впливу - забезпечення бажаного відношення виконавця до діяльності. Це відношення розкривається через ряд характеристик:
- готовність затратити визначені зусилля, задіяти свій потенціал для досягнення цілей організації;
- старання, прагнення виконати роботу сумлінно, щонайкраще;
- наполегливість у досягненні кінцевого результату;