На адресу нової системи амортизації було висловлено багато критичних зауважень ученими й керівниками підприємств. У цьому зв’язку показові результати вибіркового обстеження, проведеного в 1999 р. Міністерством економіки й Держкомстатом, відповідно до яких 55 % опитаних підприємств висловили категорично негативне відношення до чинного амортизаційного законодавства, 40 % – не можуть пристосуватися до тривимірної класифікації основних фондів. Тільки для 16 % респондентів впровадження прискореної амортизації привело до зниження податку на прибуток, а 61 % підприємств постраждало від істотного підвищення собівартості продукції через нарахування амортизації прискореними методами. У середньому по Україні зацікавленість у впровадженні прискореної амортизації висловили 19,5 % підприємств, а 63 % підприємств висловилися на підтримку рівномірно прямолінійних методів її нарахування.
Ще більш серйозні прорахунки були допущені під час реформування порядку нарахування зношування основних засобів бюджетних установ. З 1997 р. їм було запропоновано нараховувати зношування основних засобів прискореними системами. Навіть більше прискореними, чим це дозволялося для комерційних підприємств.
Використання прискорених систем нарахування зношування основних засобів для бюджетних установ взагалі неприпустимо. Особливо, якщо істотно скорочується амортизаційний період проти економічно раціонального терміну
служби, як це існує сьогодні для більшості видів засобів праці. Це стимулює безгосподарність і зловживання при приватизації. На жаль, і в переглянутій у 2000 р. для них Інструкції збережені ті самі “надприскорені” системи нарахування зношування засобів праці.
Доводиться констатувати, що такий ефективний інструмент стимулювання інвестицій і відновлення виробництва як прискорена амортизація в результаті його, не зовсім кваліфікованого застосування, в нашій країні не дає належного ефекту й не дає змоги вітчизняним підприємствам отримати потенціальні можливі конкурентні переваги як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, що дуже важливо при вступі України до СОТ, а часто взагалі призводить до негативних наслідків. Хочеться сподіватися, що розроблювачі Податкового кодексу врахують допущені раніше помилки й недоліки.
ВИСНОВКИ
Ефективне використання основних виробничих фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції. Основними напрямками поліпшення використання основних фондів підприємства:– зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення і виробництво не установленого устаткування;– скорочення і ліквідація внутрішньо змінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;– підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;– вдосконалення виробничої структури основних фондів;– модернізація діючого устаткування машин і механізмів;– швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній агрегатів, устаткування;– економічне стимулювання раціонального використання основних фондів. Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності і відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності і відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосування засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів: • усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн; • зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства; • докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу; • дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної зміни спрацьованих знарядь праці до систематичного, комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств; • створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій. Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної діяльності самих підприємств, а й мобілізація власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.
3. Асмалова Г. Механізм регулювання відтворення основних засобів підприємств // Економіст. – 2007. – № 7
4. Баранов Д.А. Бабич Л.М. Актуальні проблеми амортизаційної політики в контексті податкового реформування // Теорія мікро- та макроекономіки: Зб. наук. пр. проф.-викл. складу та асп. – К.: Знання України, 2003
5. Баранов Д.А. Сроки амортизации и обновления основных производственных фондов: Вопросы теории и методологии. – М.: Наука, 1977
6. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997
7. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. - Львів: Сполом, 1998
8. Болховітінова Ю. А. Амортизація як елемент розрахунку зведеного балансу фінансових ресурсів (методологія прогнозних обчислень). // Економіка і прогнозування: Науково-аналітичний журнал. – 2005. – № 1
9. Бондар О.В. Проблеми реформування амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 1
10. Вишневський В., Липницький Д. Про новий порядок амортизації основних фондів // Економіка України. – 1998. – № 3. – С. 44–47.
11. Водоп’янова О. Амортизаційні витрати у приватного підприємця // Дебет Кредит – 2006
12. Голов С. М. Управленческий учет. –К., 1998г
13. Горицька Н. Порядок використання чинних з 01.07.2000 р. методів нарахування амортизації згідно з П(с)БО 7 та порівняння його з існуючою міжнародною практикою // Дебет-Кредит. – 2000. - №25
14. Городянська Л.В. Амортизація: функції, фінансовий механізм управління, концептуальні підходи до розробки загальної методики обліку амортизації // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 2
15. Грабова Н.Н. Добровский В.Н. Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях, 2000.
16. Губачова О. Обираємо метод нарахування амортизації основних засобів // Економіка України -2003. - №11
17. Економіка підприємства: Підручник/ Грещак М.Г., Колот В.М., Наливайко А.П. та інш.; За ред. Покропивного С.Ф. - " вид., переробл. Та доп. - К.:КНЕУ, 2001
18. Зайцев Н.А. Экономика промышленного предприятия : Практикум. Учебное пособие. - М.: ИНФР - М, 1999
19. Захарін С.В. Удосконалення державної амортизаційної політики для стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності // Проблеми науки. – 2007. – № 9
20. Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ. Затверджена наказом Головного управління Державного казначейства України від 17.07.2000 № 64.
21. Ісаншина Г.Ю. Податковий менеджмент: Навч. Посіб. – Київ: ЦУЛ, 2003
22. Кожанова Є. П., Отенко І. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни- X.: ВД «ІНЖЕК», 2003
23. Косова Т.Д. Амортизація як інвестиційний ресурс підприємства // Актуальні проблеми економіки, № 9(27), 2003
24. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч. Посіб. - К.: Ніка - Центр, 2002
25. Купрянов Е.М. Стандартизация и качество промышленной продукции: Учебникдля вузов. - К.: 2002