– найбільша ефективність використання основних засобів приходиться на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично та морально ще нові;
– накопичуються грошові кошти для заміни об’єкта у випадку його морального старіння та інфляції;
– забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об’єктів, які амортизуються, що приходяться на останні роки використання таких об’єктів без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума амортизації у ці роки зменшується [8; c.77].
У бухгалтерському обліку, на відміну від податкового, нарахування амортизації робиться не в цілому по групі, а по окремому об’єкту основних засобів щомісячно.
У податковому обліку норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної групи основних фондів на початок звітного (податкового) періоду. Треба зазначити, що використання дозволених П(С)БО № 7 методів нарахування амортизації основних засобів веде до плутанини понять, що використовуються у бухгалтерському та податковому обліку. Це стосується підстав для збільшення первісної вартості основних засобів, визнання їх груп, а також залишкової вартості ( балансової), переоцінка якої не передбачена податковим законодавством.
Закінчуючи розбір методів нарахування амортизації у бухгалтерському обліку, можна навести приклади альтернативних методів, які не передбачені у П(С)БО № 7, але мають практичне використання у світі.
Підприємства також можуть застосовувати метод списання та заміни основних засобів або методи групового та складового обліку зносу.
Метод списання та заміни основних засобів, як правило, використовується господарськими організаціями, що мають велику кількість відносно малоцінних основних засобів, що розташовані на великій географічній території.
До числа таких відносяться:
– залізничні компанії, основними засобами яких виступають вагони та локомотиви;
– телефонні компанії, матеріальну базу яких складають лінії зв’язку, підстанції, телефонні апарати тощо;
– організації комунального обслуговування, енергопостачання та інші [34; c.85].
Часто для таких компаній ведення рахунку відрахувань на знос по кожному основному засобу не доцільно через надто значний обсяг облікової роботи та пов’язаних з цим витрат.
При обліку витрат методом списання та заміни витрати на знос дорівнюють вартості списаних у той чи інший період основних засобів, ліквідаційна вартість основних засобів віднімається з витрат на знос у той період, коли робиться їх списання. Знос по окремим основним засобам не нараховується, при їх списанні не відображається прибуток чи витрати, а рахунок нарахованого зносу не використовується.
Облік первісної вартості основних засобів (по витратам на їх придбання) часто ведеться не по окремим засобам, а по групам засобів. Різниця між списанням та заміною складається у спосіб оцінки виведених з господарської діяльності основних засобів.
При списанні сума витрат на знос дорівнює первинній вартості списуваного основного засобу за винятком його ліквідаційної вартості. При нарахуванні амортизації по групі активів у якості первинної вартості кожного з них береться первісна вартість купленого раніше за інших. У цьому випадку нарахування амортизації при списанні аналогічне обліку товарно-матеріальних запасів методом FIFO.
Методи групового та складового обліку зносу передбачають можливість об’єднання декількох основних засобів у єдине ціле і ведення по ним загального контрольного рахунку. Тобто декілька основних засобів амортизуються як єдине ціле. Груповий облік ведеться по груповим активам, а складовий – по різнорідним.
Проаналізувавши методи нарахування амортизації основних засобів слід зазначити, що жоден з цих методів не дає однозначної відповіді на проблему розподілу амортизованої вартості. І проблема полягає не в тому, що відсутні рішення, а в тому, що їх дуже багато, і жодне з них не є переконливим. Тому вибір методу нарахування амортизації основних засобів необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку, аналізуючи всі “за” і “проти”.
Отже для покращення амортизаційної політики слід:
– дозволити підприємствам самостійно обирати й змінювати метод амортизації, з повідомленням податкових органів до початку податкового року;
– запровадити контроль за цільовим використанням амортизаційних коштів у разі, коли підприємства обирають нелінійні методи амортизації (зменшення залишкової вартості чи кумулятивний);
– трактувати амортизацію як економічний процес, що ґрунтується на раціональних строках служби основних засобів, тощо [32; c.166].
1.2. Методи нарахування амортизації у зарубіжних країнах
Відповідно до п. 47 МСФЗ 16 для розподілу суми, що амортизується, на систематичній основі протягом строку корисної експлуатації можна використовувати різні методи амортизації: прямолінійного списання, зменшення залишку, суми одиниць продукції.
Бельгія основними методами нарахування амортизації обрала лінійний, метод зниження відрахувань (дегресивний) і прогресивний метод.
В обліку Польщі, як і в колишньому українському обліку, амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Величина нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін; рівня технологічного та економічного прогресу; виробничих потужностей; строку експлуатації; попередньо встановленої ліквідаційної вартості; коефіцієнтів зносу відповідно до податкового законодавства.
В Португалії взагалі дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування. Там діють за наступним принципом: "Матеріальні активи повинні систематично амортизуватись протягом корисного строку їх служби чи користування ними"
В Люксембурзі амортизаційні відрахування не нараховуються по активах, які мають невизначений термін експлуатації. Найчастіше застосовується прямолінійний метод списання вартості. А загальна вимога до порядку нарахування амортизації в цій країні звучить так: "Амортизаційні відрахування повинні здійснюватись систематично і в розумних межах"
В законодавстві Німеччини не передбачено жодних конкретних методів амортизації. На практиці найчастіше застосовуються прямолінійний метод та метод зменшення залишку. Строки служби активів, як правило, зазвичай встановлюються за спеціальними галузевими податковими таблицями.
У Франції, також використовується переважно прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається. Комерційна амортизація за індивідуальними рахунками у Франції включається до результату по звичайних операціях, тоді як додаткові суми амортизації в цілях оподаткування включаються до складу екстраординарних операцій. При консолідації, як правило, відображається тільки комерційна амортизація. Найбільш розповсюджений строк знецінення складає 20-30 років для будівель та споруд, 10 років - для основних виробничих засобів і для обладнання та 5 років - для транспортних засобів. З 1960 р. у Франції дозволяється використання методу прискореного списання вартості.
В Нідерландах та Іспанії норми амортизації не співпадають з нормами передбаченими податковим законодавством.
В той же час в американській обліковій практиці існує багатоваріантність вибору методу визначення величини зносу, причому вибір такого методу і строк корисного функціонування активу, що амортизується здійснює саме керівництво підприємства, тобто рішення приймається на підставі професійного судження бухгалтера про дане питання.
Важливо підкреслити, що в системі обліку США можуть переглядатися норми амортизації, але сама оцінка об'єкту перегляду не підлягає. Це пов'язано з тим, що, змінюючи оцінку, бухгалтер порушує принцип відповідності - співставлення раніше понесених витрат з отриманими в даному звітному періоді доходами, - що викривляє фінансовий результат та призводить до необґрунтованої зміни оподатковуваного прибутку.
Практика амортизації в США свідчить про широке застосування і розвиток методів прискореної амортизації. Це є прямим наслідком розвитку економіки. Як відомо, однією з форм впливу держави на виробництво поруч з державними замовленнями, кредитом, субсидіями тощо, є методи прискореної амортизації. Мета прискореної амортизації в амортизаційній політиці США - компенсувати у відомій мірі витрати від дострокового вибуття обладнання з причини морального зносу.
Методи нарахування амортизації, які використовуються в США, представлено за допомогою Додатку Б.
I - метод прямолінійного списання;
II - прискорені методи;
Ш - метод спадного залишку;
IV - метод одиниць продукції;
V - метод суми чисел [7; c.212].
В Данії держава не примушує підприємства використовувати будь-який
метод. Амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди - 50-100 років; основні виробничі засоби - починаючи з 3 років). Практика капіталізації фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними до використання, в Данії законом дозволяється, однак широкого визнання не набула.
В Греції амортизація базується на нормах податкового законодавства.
Процентні платежі по позиках, що відносяться до створення основних засобів, можуть здійснюватись двома способами:
1) шляхом негайного списання:
2) шляхом амортизації активів протягом п'яти років [21; c.208].
В Англії питання, пов'язані з амортизацією капіталу, визначаються в стандарті SSАР 12, який передбачає, що їх амортизація повинна проводитись систематично протягом очікуваного строку служби активу, причому норми амортизації повинні бути реалістичними. Однак у зв'язку з податковими правилами Управління податкових зборів Великобританії відхиляє власні норми амортизації компаній і замінює їх стандартними "податковими відрахуваннями". При визначенні основного капіталу, на який поширюється амортизація, стандарт SSАР 12 особливо виділяє будівлі і споруди.