Фінансова діяльність підприємств житлового господарства (стр. 6 из 10)

Розглянемо приклад з діяльності ЖЕКу №11 міста Києва.

Нарахована квартирна плата за тарифом за вересень у сумі 24000 гривень, податкові зобов'язання з ПДВ - 4000 гривень, від громадян має надійти квартплата в сумі 18000 гривень, у т. ч. ПДВ - 3000 гривень, субсидії - 6000 гривень, у т. ч. ПДВ -1000 гривень.

Результат відображення на рахунках бухгалтерського обліку оформимо в таблиці 2.2

Що стосується податкового обліку, то за вищезгаданими операціями валові доходи виникають:

- у вересні - у розмірі 15000 грн.;

- в жовтні - у розмірі 5000 грн.

2.3 Аналіз фінансового стану підприємств житлово-комунального господарства

Фінансовий стан підприємств галузі є вкрай тяжким. В даному розділі наводяться статистичні дані про фінансовий стан підприємств ЖКГ, які отримані з доповіді Голови Комітету на розширеному засіданні колегії Держжитлокомунгоспу „Про хід реформування житлово-комунального господарства України” від 22 липня 2009 р. м. Київ

Дебіторська заборгованість підприємств комунальної власності з початку року зросла на 4,9 відсотка і станом на 1 липня 2009 року складала 9,0 млрд. грн. ( у І півріччі минулого року вона зросла на 3,3 відсотка).

Найбільші темпи приросту заборгованості мали місце у Житомирській області - на 34,8%, Львівській – на 26,8%, Миколаївській – на 18,7%, Вінницькій – на 18,0% та м. Києві - на 16,1%. (Див. рис.2.1)

Основними причинами цього є:

Перша – заборгованість споживачів за житлово-комунальні послуги.

За даними обласних управлінь житлово-комунального господарства заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг у січні - червні 2009 року зросла на 8,4 відсотка і станом на 1 липня 2009 року становить 5,3 млрд. грн.

Рис. 2.1

Якщо у 2002 році порівняно з попереднім роком вдалося удвічі скоротити темпи зростання заборгованості населення з оплати житлово-комунальних послуг (з 12,7% - до 6 % ), а рівень оплати населенням житлово-комунальних послуг становив 92%, то у першому кварталі 2003 р. – лише 69%, і тільки у червні він досяг майже 88%. Найнижчий рівень оплати в Автономній Республіці Крим, Луганській та Дніпропетровській областях - менше 78%.

Другою причиною приросту заборгованості є зростання протягом січня – червня 2003 року на 22,7% заборгованості бюджетних установ та організацій, яка нині становить майже 457 млн. грн.

Збільшилась бюджетна заборгованість по пільгах та субсидіях перед підприємствами житлово-комунального господарства - станом на 1 липня 2003 року вона склала 155,8 млн. грн.

Третя причина - заборгованість госпрозрахункових підприємств.

Незважаючи на те, що за І півріччя поточного року борг цих підприємств за спожиті комунальні послуги зменшився на 7,9 відсотка, він станом на 1 липня 2003 року становить 1,9 млрд. грн. При цьому відбулось його зростання в Івано-Франківській області на 47,5 відсотка, Львівській – на 40,5 відсотка, Рівненській – на 35,6 відсотка (у минулому році в цих областях заборгованість госпрозрахункових підприємств також зростала відповідно на 20,2%, 9,8% та 54,1%).

Четверта причина - і мабуть головна - це недосконала тарифна політика.

Як можна побачити на рисунках (2.2-2.4), рівень тарифів практично у всіх регіонах не забезпечує відшкодування витрат звичайної діяльності підприємств.

Рис. 2.2

За оперативними даними підприємств-виробників послуг, рівні відшкодування населенням фактичної вартості послуг в областях по базових підприємствах коливаються:

з теплопостачання – від 65 відсотків у м. Севастополі до 100 відсотків у містах Києві, Дніпропетровську, Львові, Миколаєві, Одесі, Харкові та Чернігові;

з водопостачання – від 24 відсотків в АР Крим до 100 відсотків у м. Києві;

з водовідведення – від 27 відсотків у м. Севастополі до 100 відсотків у містах Києві та Одесі.

Рис. 2.3

Місцевим органам влади потрібно предметно займатись цим питанням: або встановлювати тарифи, які б відшкодовували фактичну вартість послуг, або відшкодовувати підприємствам галузі через місцеві бюджети різницю в тарифах у разі затвердження їх нижчими від собівартості.

Зростання дебіторської заборгованості суттєво впливає на кредиторську заборгованість підприємств житлово-комунального господарства, яка протягом січня – червня зросла на 6,7% і станом на 1 липня 2003 року склала 8,8 млрд. грн. ( у І півріччі 2002 році вона зросла тільки на 5,5 відсотка) (див. рис.2.5).

Рис. 2.4

Значне збільшення відбулось у м. Києві - на 34,1% та в областях: Черкаській - на 29,0%, Київській - на 27,6%, Житомирській - на 26,0%.

Рис. 2.5

Внаслідок цього не забезпечуються у повному обсязі поточні розрахунки за енергоносії, несвоєчасно виконуються податкові зобов'язання, існує заборгованість із заробітної плати. Очікувані збитки підприємств у першому півріччі складуть близько 450 млн. грн.

У загальній сумі кредиторської заборгованості найбільшу занепокоєність викликає заборгованість за енергоносії. З початку року вона зросла на 13,4 відсотка і на 1 липня 2003 року становила 4,9 млрд. грн. Її збільшення відбулось майже у всіх регіонах України. Наприклад, у Житомирській і Миколаївській областях майже вдвічі, Херсонській – на 38,7 відсотка. Лише у Сумській, Волинській, Дніпропетровській областях та м. Севастополі спостерігається зменшення заборгованості за енергоносії.

Було проведено аналіз річних фінансових звітів підприємств житлово-комунального господарства, наданих областями. Кращі матеріали подані Чернігівською, Закарпатською, Дніпропетровською, Кіровоградською, Івано-Франківською та Сумською областями. Після зіставлення реальних можливостей та фактичних рівнів розрахунків за газ та електроенергію виявилося, що тільки в окремих областях вони майже тотожні ( розходження близько 2-3 %). (див. рис. 2.6)

Рис. 2.6

У комунальній теплоенергетиці - це Херсонська, Івано-Франківська, Закарпатська, Дніпропетровська та Тернопільська області. У водопровідно-каналізаційному господарстві - Черкаська, Львівська, Запорізька, Хмельницька, Сумська та Одеська області.

Враховуючи, що практично всі підприємства перебувають у зоні збитковості, вирішальним фактором у розрахунках за енергоносії є управлінські рішення керівників щодо пріоритетності використання фінансових ресурсів підприємств. У цьому випадку фактичні показники розрахунків суттєво відрізняються від можливостей як у більшу, так і в меншу сторону.

Так, теплопостачальні підприємства Рівненської, Луганської, Черкаської Кіровоградської областей, а також підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Дніпропетровської, Луганської, Закарпатської, Чернівецької, Харківської та ряду інших областей можуть розрахуватися за енергоносії на рівні 60-70%. Проте їх фактичний рівень сплати в 1,5 – 2 рази нижчий.(див. рис. 2.7)

Рис. 2.7

Як свідчить аналіз розподілу виручки, причиною цього є те, що пріоритетними напрямами використання коштів обрані інші статті витрат (водопровідно-каналізаційне господарство Закарпатської області – бюджетні платежі та зарплата, Чернівецької області – матеріали для ремонтних робіт, Херсонської області – зарплата; теплове господарство Рівненської та Луганської, водопровідно-каналізаційне господарство Дніпропетровської, Луганської областей та АР Крим – інші неосновні статті витрат).

Аналіз структури інших неосновних витрат на прикладі підприємств Дніпропетровської області засвідчив, що, працюючи збитково, вони витрачають кошти на невиробничі цілі: утримання об’єктів соціально-культурного призначення, благодійну та шефську допомогу, додаткові соціальні пільги робітникам тощо. Впровадження жорсткого контролю з боку облдержадміністрації за розподілом коштів дозволило у стислі терміни поліпшити стан розрахунків цих підприємств за електроенергію.

Кардинально інший підхід до використання коштів обрано у тих регіонах, де платежі за енергоносії перевищують реальні можливості підприємств, які в умовах дефіциту фінансових ресурсів переважну їх частину спрямовують на енергорозрахунки, збільшуючи тим самим заборгованість із заробітної плати та податкову недоїмку, використовують не за призначенням амортизаційні нарахування.