1.Вступ.
Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.
Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулювальну.
Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.
В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.
2. Поняття і функції податків.
Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найважливіша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення використання державою її функції. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком товарно–грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.
Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер – від платників до держави.
З позиції платника немає ніякої різниці, як називається той чи інший платіж і куди він потім зараховується. Так чи інакше для нього це все – витрати, що збільшують ціну товарів та послуг і покладаються спочатку на виробника, а потім на споживача. Скасування чи зменшення тих платежів, що відносяться на собівартість, приведе до збільшення прибутку, а відтак, з одного боку, до розширення фінансових ресурсів платника, а з другого – до можливостей зменшення ціни, бо потреби в прибутку визначаються більш – менш сталими пропорціями розширеного відтворення виробництва.
З позицій держави теж нема суттєвого значення, як називається той чи інший платіж, головне для неї – його повне і своєчасне надходження. Віднесення цього платежу до певного централізованого фонду обмежує державу тільки у використанні коштів – в одних випадках вони мають цільове призначення, в інших – ні.
У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі держави – плата, відрахування, податок. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.
Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються, а находження плати державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи. Плата вноситься як за рахунок включення у собівартість, так і з прибутку, що визначається механізмом її стягнення.
Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним, коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням.
Відрахування відносяться здебільшого на витрати виробництва і включаються у собівартість. Окремі з них можуть перераховуватись із прибутку, наприклад на дорожні роботи. Розміри відрахувань установлюються на нормативній основі до джерела сплати чи відповідно до певного показника (наприклад, відрахування на соціальне страхування, у фонд зайнятості, у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – в процентах до фонду заробітної плати).
Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак якщо їх розглядати в узагальненому вигляді, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту (ВНП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.
Таким чином, відмінності між платою, відрахуваннями і податками як формами платежів юридичних і фізичних осіб державі несуттєві. Вони стосуються тільки рівня конкретизації цільового призначення. Однак слід зазначити, що якщо плата і відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним та фізичним особам, то податки, це атрибут держави і тільки держави. Разом з тим очевидно, що розгляд форм платежів тільки за їхнім змістом не дає можливості чітко визначити коло податків. Тим більше що іноді тотожні за змістом платежі можуть мати різну назву, наприклад “плата за воду” і “податок на воду”, “плата за землю” і “земельний податок”.
Різниця між платежами, крім відмінностей за їхніми видами, полягає у тому, в який централізований державний фонд вони зараховуються – в бюджет чи в цільовий фонд. Якщо виходити з термінології, яка існує в Україні, то податки надходять тільки до бюджету, а в цільові фонди – лише плата і відрахування. Разом з тим у доходах бюджету є окремі види плати і відрахувань.
У доходах бюджету виділяється група так званих неподаткових платежів. Відмінність між ними і податками, а також податковими платежами дуже проста і виходить із їхнього функціонального призначення. Податки й податкові платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом. Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначається одним фактором - бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають цільового призначення. Наприклад, доходи від реалізації конфіскованого майна мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для них немає особливого фонду, і тому вони надходять у бюджет. Неподаткові платежі посідають практично невідчутне місце в доходах бюджету, їх можна тільки прогнозувати, але ніяк не планувати.
Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції – фіскальну та регулювальну.
Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.
Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів.
З підвищенням ролі держави зростає значення регулювальної функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб’єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань.
1.Визначення об’єкта оподаткування. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.
2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (при стягненні податків за землю, на транспортні засоби, на прибуток, на майно); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів): частина виручки від реалізації продукції (сплата акцизного збору, податку на додану вартість, мита).
3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Ставки податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотно впливають на регулювальну функцію податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об’єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування).