Міністерство Освіти України
Слов’янський Державний педагогічний інститут
кафедра педагогіки
Дипломна робота
Виховання у сім’ї
як першооснова розвитку
дитини як особистості.
Виконав: студентка 4 курсу 4Уз
Філологічного факультету
(укр.мова та література)
заочного відділення
СДПІ
Котенко О.Ю.
Слов’янськ, 2001 (2).
ВВЕДЕННЯ_________________________________________________ 3
Розділ 1. РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ___________________________________________________________ 6
1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ______________________ 6
1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 16
1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині___________ 16
1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині______________ 18
1.2.3. Виховання дитини в неповній родині____________________ 19
Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ________ 21
2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ___________________ 21
2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ__________________ 28
2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті.______________ 28
2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя.______________________ 28
2.2.3. Виховання і потреба досягнення._______________________ 29
2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ?_________________________________________________________ 34
Розділ 3. АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ.____ 39
ВИСНОВОК_______________________________________________ 51
ЛІТЕРАТУРА______________________________________________ 53
ДОДАТОК (матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))
КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ»__________________________________________________________ 55
Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожній родині, - це витвір людини.
Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієї роботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд у майбутнє.
Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.
Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуття того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє... Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тільки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.
Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник - борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального блага.
Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати, часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їх спогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані синівські почуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарне сімейне життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька - розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзія дитинства свідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява може малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків.
Мета цієї роботи - обговорити проблему так званої нетипової родини, стосовно до нашої країни.
Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії. Яку родину в нинішніх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна мати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну? Родину, де виховується дитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часу привели до того, що "нетиповою" стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти? І що таке "норма" стосовно до сучасної родини? Дані проблеми є предметом дослідження в цій роботі.
У роботі докладно проаналізовані стихійні і цілеспрямовані впливи дорослих членів родини на дитину, типові помилки батьків.
Вперше піддається системному аналізу таке соціально-педагогічне явище, як “домашнє виховання”, що відроджується в нових соціально-економічних умовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст і досвід підготовки фахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги до сучасного домашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. Домашнє виховання - новий напрямок у сучасній освітній системі, ще недостатньо досліджене; у цій області ведуться пошуки найбільш ефективних форм його здійснення, накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкрити виховання соціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крім сімейного, співтовариства.
Робота складається з передмови, чотирьох розділів, де приведені, педагогічні ситуації для аналізу, фрагменти з теоретичних джерел із проблем родини, шлюбу, сімейного і домашнього виховання.
Запропонований матеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальних закладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавлять проблеми родини і виховання дитини.
Дана проблема цілком не розроблена, зокрема, такі аспекти, як нетипова родина, і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків, вихователів.
У практичній частині роботи запропонований матеріал діяльності Астраханського обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей і підлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей.
РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.
Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки.
Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з показників використовується поняття “сімейна група”.
Слово “шлюб” походить від російського слова “брать”. Сімейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбні відносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацах одруження), називаються цивільними; освітлені релігією - церковними.
Шлюб - явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку - від полігамії до одношлюбності.
Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла подружня.[1]
Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини - бездітної.
По типу проживання родина підрозділяється на патрилокальну, матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм.
Матрилокальний тип характеризується проживанням родини в будинку дружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалий період на Русі був розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина після заміжжя оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою”.
Нуклеарний тип шлюбних відносин знаходить висвітлення в прагненні молодят жити самостійно, окремо від батьків та інших родичів. Такий тип родини називають неолокальним.
Для сучасної міської родини характерним типом сімейних відносин можна вважати унилокальний тип, при якому чоловіки проживають там, де є можливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло в наймання.
Проведене серед молоді соціологічне опитування, показало, що молоді люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентів засуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться -50,2%, а 16,5% навіть “хотіли б мати таку можливість”.