Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1) та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів.
Таким чином, можуть мати місце такі випадки на підприємствах, коли на початок року вартість об’єктів основних засобів не збільшується на витрати по їх поліпшенню. В кінці ж року витрати по поліпшенню аналогічних основних засобів можуть збільшувати їх первісну вартість, так як протягом року п’ятивідсотковий ліміт витрат на їх поліпшення вже вичерпано.
Протягом функціонування основних засобів слід порівнювати оцінки різних конструкцій з її початковим рівнем. Це пояснюється тим, що інфляційні процеси зумовили невідповідність розмірів амортизаційних відрахувань на відновлення окремих видів основних засобів, введених в дію в різні періоди. Крім того це може вплинути на формування показників витрат та рентабельності. Тому використовують оцінку основних засобів за відновленою вартістю, під якою розуміють їх вартість за діючими цінами.
Термін “відновна вартість” пов’язано з визначенням справедливої вартості.
Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.
Визначення справедливої вартості основних засобів здійснюється на основі ринкової вартості. У разі відсутності даних про ринкову вартість – відновлювана вартість (сучасна вартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Найчастіше операції з основними засобами, що передбачають визначення справедливої вартості, здійснюються з основними засобами, які вже використовувались в господарській діяльності підприємства і вже нарахована певна сума зносу.
ПБО 7 [12] дозволяє здійснювати переоцінку об’єкту основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більша ніж на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Первісна вартість та сума зносу – стають переоціненою первісною вартістю і сумою зносу.
Вартість основних засобів, яка підлягає амортизації, розраховується як різниця між собівартістю об’єкта (або іншою сумою, що заміщає його собівартість у балансі) та його ліквідаційною вартістю, сумою, яку підприємство очікує отримати від реалізації або ліквідації об’єкта по закінченню строку його корисної експлуатації після вирахування очікуваних витрат, пов’язаних з реалізацією або ліквідацією.
1.2. Сутність відтворення основних фондів. Необхідність обліку ступеня спрацювання та амортизації.
Підвищення ефективності використання основних фондів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Для підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві, першочергове значення має їх відтворення.
Відтворення основних виробничих фондів - це процес безперервного їх оновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.
Просте відтворення основних фондів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних фондів або придбання нових основних фондів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.
Процес відтворення основних виробничих фондів має низку характерних ознак, зокрема:
· основні виробничі фонди поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
· здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих фондів на готову продукцію нарахуванням амортизаційних відрахувань;
· основні виробничі фонди оновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.
У процесі господарської діяльності кругообіг основних виробничих фондів проходить три стадії.
На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих фондів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі фонди в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних виробничих фондів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.
На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих фондів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії формується амортизаційний фонд.
На третій стадії в процесі виробництва відбувається оновлення споживної вартості частини основних виробничих фондів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих фондів на нові за рахунок амортизаційного фонду.
Просте відтворення основних виробничих фондів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих фондів; 2) капітальний ремонт діючих основних фондів.
За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих фондів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних фондів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих фондів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.
Необхідність оновлення основних виробничих фондів за ринкових відносин визначається передусім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих фондів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих фондів.
У процесі експлуатації основні виробничі фонди зношуються.
Розрізняють два види зносу основних фондів - фізичний і моральний.
Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.
Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів.
Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.
Моральний знос - це знос основних засобів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу.
Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.
Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної вартості основних виробничих фондів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих фондів.
Необхідною умовою відновлення засобів праці у натуральному вигляді є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.
Відповідно до ПБО №7 [12] амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Згідно п.8.1.1. ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] амортизація основних фондів - це процес поступового перенесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установлених законодавчими актами.
До складу амортизаційних витрат включають:
• витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання, в тому числі на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
• на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних фондів.
Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду:
• витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних фондів у виробництві інших основних фондів, призначених для реалізації;
• витрати на утримання основних фондів, що перебувають на консервації.
Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування. Зокрема, підприємство може самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.