Чи не найбільші труднощі батьки, педагоги і психологи вбачають у вихованні дітей підліткового віку— 12—13 років. У цей період відбувається активне фізичне зростання дитини, завершується процес статевого дозрівання, що природно накладає відбиток на її психіку і психологію. Вважаючи себе вже досить дорослим, підліток орієнтується на норми поведінки дорослих, хоча ще не володіє ні соціальною, ні моральною, ні психофізіологічною зрілістю. Звідси — конфлікти у взаєминах, нервозність, часом смуток і розчарування. Причому підміна дійсної зрілості ілюзорною «дорослістю» дістає іноді вияв у спробах вживати «міцні» напої, палити цигарки і т. п. По-різному можна визначати специфіку дитячого та підліткового віку, але безсумнівно, що чимало рис особи дитини яскраво випиляються саме у дитинстві й отроцтві. Тому найбільша помилка, якої можуть припуститися батьки,— це ставитися до підлітка як до «недорозвиненого дорослого». І замість того щоб виявляти свою повагу до його особистості, його проблем — протиставляти власну «мудрість» його «недосвідченості». Природно, що вимогливість і апеляція до авторитету необхідні у поєднанні з глибоким розумінням душевних якостей, здібностей та можливостей дитини. А разом з тим винятково важлива єдність між настановами вихователів і їх власними вчинками. Помилки у вихованні дітей звичайно породжуються не небажанням батьків бачити свою дитину хорошою людиною, а здебільшого їх неспроможністю забезпечити дітям умови для нормального розвитку. Відомо, наприклад, які згубні наслідки викликає у дітей пияцтво батьків. Воно калічить не тільки морально, а й фізично. Значна частина дітей у батьків, що зловживають алкоголем, народжується з ознаками олігофренії (розумової патології). Та й взагалі про яке виховання може бути мова у таких сім'ях? Нормальний розвиток дитини, її моральне здоров'я можливі лише за умови, що дитина впевнена: я комусь дуже, дуже потрібна. Я для когось надзвичайно дорога. Хтось бачить у мені сенс свого життя. Але і я когось дуже ціную, без когось я не можу жити. Можливо, це переконання не виступає у вигляді чіткої думки, але воно наповнює всю людську істоту дитини переживанням радості повноти життя. І цілком закономірно, що всі такі переживання впливають на формування почуття обов'язку, відповідальності людини перед людиною. З віком моральний розвиток дитини детермінується дедалі ширшим колом соціальних факторів і, передусім, безпосереднім соціальним оточенням, в якому разом з родиною істотну роль починають відігравати школа, друзі, однолітки. Так, за даними дослідження, проведеного в ряді московських шкіл, на запитання: «Хто користується у тебе більшим авторитетом?», «З ким ти радишся?», «Чия думка для тебе найважливіша?» матір назвали 75%, батька — 40%, товаришів — 33 % і вчителів — 18 %.Якщо колись у сім'ї панував усталений розподіл обов'язків і ролей між членами.
В Україні-12 % неповних сімей (найчастіше це матір і дитина),в яких виховується півтора мільйона дітей. Коефіцієнт розлучень досить великий-у середньому 3,7%(4,6%-у містах,1,9%- у селах). Зменшується народжуваність: якщо 1993 року кількість народжених на 1000 жителів становила в середньому 10,7,то 1997-го- лише 8,7,а 2000 року - 7,8.
Також збільшується мережа інтернат них закладів. На 2000 рік їх налічувалось 668 з контингентом 144 тисячі учнів, серед них 21,6 тисячі дітей-сиріт,позбавлених батьківського піклування. Все це призводить до кризи сімейного виховання та відхилень у соціалізації молоді.
1.2. Типи сімей за стилем виховання
Соціологи, досліджуючи проблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основних типів сімей.
Перший тип характеризується перевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутових ролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені за чоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організації споживання. У другому типі сімей існують певні суперечності між старими нормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництво виховним процесом. Отже, традиційні обов'язки жінок поєднуються з новими і тим самим посилюють її завантаженість. Для третього типу сімей властиві нові норми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо у вихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, то здебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов'язків лягає на плечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участі не бере. Нарешті, у четвертому типі — спостерігається найповніша відповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя .
РОЗДІЛ 2. Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків
2.1. Вимоги до батьків у процесі виховання дитини
Дитина надзвичайно чутливо реагує на всі зміни в сімейних ролях дорослих. Сучасна жінка має освіту і знання, достатні, щоб розібратися у найскладніших життєвих питаннях. Вона здатна зрозуміти запити дитини, а водночас і більш чуйна. Не дивно, що матір стає більшим авторитетом для дітей, ніж батько. Так утверджуються нові відносини у сім'ї. До того ж соціологами встановлено, що відношення «мати — дитина» складається в середньому сприятливіше, ніж відношення «батько — дитина». Зрозуміло, що всі позитивні якості жінки-матері аж ніяк не применшують ролі чоловіка у вихованні дітей. Адже справжні материнство і батьківство — насамперед праця душі. А отже, активну участь у вихованні дітей мають брати і батьки, і мати. Однак нині не у кожній сім'ї раціонально розподіляються між батьками не лише господарські клопоти, а й виховні функції. Сім'я подає максимум психологічного комфорту і дорослим, і дітям лише тоді, коли стосунки між її членами ґрунтуються на взаємоповазі, приязні, довір'ї, на спільних інтересах. Чим більше хтось з батьків займаєтьсядітьми, тим більшим користується у них авторитетом. Дитина відчуває себе одинокою не тільки тоді, коли батьки мало приділяють їй уваги, а й тоді, коли ніяк не можуть скластися добрі відносини між нею і батьками, не існує взаємної поваги у родині. Якщо відсутній психологічний контакт, навряд чи дитина прислухається до батьківської думки, вона для неї не авторитетна.
Нерідко можна спостерігати, як дитина щось жваво розповідає батькові чи матері, а у відповідь чує одноманітне «так», «пі», «зачекай». Якщо це повторюється раз у раз, то ставши дорослішою, дитина вже не схоче ділитися з батьками своїми радощами чи печалями. Кожен шукає у сімейному оточенні того, хто здатен поділити з ним захоплення, уподобання, найпотаємніші бажання. У дитини ж така потреба особливо гостра. Щира любов, спільні переживання невидимими нитками прив'язують дитину до сім'ї. Вони міцні доти, доки сім'я здатна допомогти їй у розв'язанні проблем, конфліктів, що можуть виникати, доки вона вірить в авторитет своїх рідних. Сім'я не тільки опора для дитини, вона здатна спонукати або стримувати її. Діти потребують поваги. Та чи не ще більша в них потреба поважати своїх батьків, пишатися ними. З часом дитина може дивитися па батьків як найсуворіший суддя. Все для неї має значення: привітність і лагідність, успіх на роботі й ерудиція, вміння поводити себе, вправні руки. Дитина хоче пишатися своїми батьками і відшукує в них найкраще. Але як нерідко батько чи мати від перевтоми або від душевних лінощів можуть дратуватися через дрібниці, скаржитися на працю, на життя, не думаючи про враження, яке справляють на дітей. Власне, не часто можна зустріти батьків, які б свідомо хотіли подобатися своїм дітям. А без цього, вважав Макаренко, ніякий виховний вплив не можливий. Не будемо лінуватися зайвий раз щось почитати дітям, кудись піти разом з ними, зробити їм радісний сюрприз. І винятково важливо постійно контролювати себе, безупинно працювати над собою, щоб бути справжніми вихователями для своїх дітей.
У сім'ї людина поводить себе більш вільно, ніж серед сторонніх, виявляючи те, що становить її натуру. Нерідко батьки забувають, якими самі були в дитячому чи підлітковому віці, коли в них, скажімо, виявлялися риси характеру, Що нині їх обурюють. Буває, що дорослі хочуть уберегти своїх дітей від усіх труднощів і незгод, яких самі зазнали у дитинстві. А буває — дорослі негативно ставляться до того, що діти перевершують їх у знаннях, більш легко ставляться до життя. Можливо, для батьків дитина завжди є фокусом їх бажань, надій, розчарувань. Дитина росте, дедалі ширшим стає коло її справ, інтересів, захоплень,спілкування. А чи завжди батьки помічають усе це. Ті, що дійсно знають свою дитину, ніколи не вважатимуть бажане за дійсне, вчасно помітять зміни в її поведінці і своєчасно на них прореагують. Тому передумова успіху виховних зусиль батька і матері — насамперед добре знання своїх дітей. Стосується це, зокрема, такого важливого аспекту розвитку дитини, як самоствердження.
Самоствердження є природною потребою людини, особливо в юності, а можливих форм його реалізації у підлітка, на жаль, не так вже й багато. До того ж батьки, не завжди достатньо педагогічно освічені, здатні навіть пригнічувати природне прагнення підлітка до самовияву. У відповідь на знак протесту підліток інколи робить вчинки, які суперечать суспільним моральним нормам. Для батьків тут дуже важливе почуття міри, щоб не зловживати ані заборонами, ані вседозволеністю.
Діти, що дорослішають, потребують глибокого спілкування з батьками, але воно не повинно перетворюватися на посилене піклування батьків. Порушення моральної рівності в сім'ї може спонукати підлітка до позасімейного спілкування, до прагнення панувати над дорослими.