Нині чоловік, принаймні в ідеалі, не тільки господар дому, як вважалося з давніх-давен, а й чуйний, вдумливий друг і пори ник усіх членів сім'ї. І, всупереч поширеній критичній оцінці сучасного чоловіка,йому далеко не байдужі батьківство і сім'я. Долаючи багатовікові консервативні традиції,чоловіки засвоюють і стверджують своє нове становище у сім'ї на основі повної рівності з жінкою.
Вже самим укладом життя, відносини між батьками та рідними сім'я виховує дітей. Неабияке значення мають і свідомо застосовувані батьками педагогічні засоби. Мистецтво виховання насамперед передбачає максимальне узгодження його цілей і засобів, форм і методів. І тут важливо враховувати стать і вік,характер, здібності, можливості дитини. У справжньому родинному вихованні беруть участь і мати, і батько,але їх єдина за змістом, цілями та завданнями діяльність, має певні відмінності. Прагнучи формувати характер дитини,найважливіше її добре знати. Спробуйте перевірити свої знання про сина чи дочку, давши відповідь по кожному з наведених пунктів:
1.Ставлення до навчання.
2.Ставлення до праці.
3.Громадська активність.
4.До якої галузі знань,професійної діяльності,творчих занять має нахил?
5.Улюблені книги, письменники. Чи перс читує якісь книжки декілька разів, чим воші приваблюють дитину? Як часто відвідує бій ліотеку?
6.Яким уподобанням віддає перевагу ] вільний час?
7.Хто найближчий приятель, за що йот цінує син чи донька?
8.Кого прагне наслідувати і чому?
9.Головні, на вашу думку, риси характеру дитини, в чому вони виявляються?
10. Стан здоров'я.
Мабуть, не кожний батько зможе дати докладну відповідь за всіма цими пунктами А як же можна виховувати дитину, не знаючи як слід її природних схильностей.
Адже тут необхідно не лише досконалі знати життя дитини, а й зважувати на особливості її здоров'я, темпераменту тощо.
Відсутність належної уваги, скажімо, щ темпераменту може спричинити до усклад нень або й невдач у формуванні позитивній рис особи, а в деяких випадках може при звести до виникнення серйозних помилок у вихованні.
Майже кожному батькові чи матері доводиться замислюватись над питанням — чи вони досить вимогливі до своєї дитини. Досвідчені педагоги і психологи знають, що тільки в атмосфері доброзичливості, поваги до дитини може здійснюватися її справжнє виховання. Доброзичливість не означає вседозволеності, потурання примхам. Останні лише спричиняють безділля і безвідповідальність.
У вихованні завжди присутній материнський і батьківський авторитет. Справжній авторитет ґрунтується і на необхідній суворості, але вона завжди має у своїй основі доброзичливість та повагу до особи дитини що виключає нетерпимість, жорстокість. Останні здатні формувати жорстоку людину, іноді навіть потенційного злочинця. Соціологічні дослідження виявили ряд «помилкових» типів ставлення батька до своїх дітей. Ось які типи «помилкової поведінки» батька зустрічаються найчастіше:
—повне відмежування від виховання дітей. Вважає, що достатньо бути добрим працівником, можливо, громадським активі стом. Згодом страждає від холодного ставлення дітей, невміння зрозуміти їх складний внутрішній світ;
—вимагає беззаперечного авторитету (деспотичний тип). Тримає дітей у страху, віддає категоричні розпорядження. Результат: діти бояться батька, але не поважають його, не люблять;
багато сил і часу віддає дітям, але ні виявляє необхідної наполегливості, вимогливості, не виховує у дітей почуття відповідальності за свої вчинки, почуття обов'язку внаслідок чого діти виростають розбещені без поваги не тільки до своїх батьків, а й до оточуючих.
Успішне виховання добрих засад у дитини значною мірою залежить від того, чи правильно визначене її місце в емоційній структурі родини. Дитина не повинна відчувати якоїсь винятковості свого становища серед дорослих. Необхідно, щоб вона була не ідолом, а членом невеликого, але міцного колективу, де кожен робить щось для всіх, а всі — для кожного. Вона має право на своє дитяче життя, але ні в якому разі не має позбавляти особистого життя батьків, перетворюватися у єдиний сенс їх існування.
Виховуючи дитину, батькам доводиться багато чим жертвувати. Та досвід доводить, що не всі жертви дійсно необхідні дитині, а деякі з них — шкідливі. Якщо батько ходить у старому костюмі, а синові купує джинси за спекулятивною ціною, то чи не буде без такої жертви син здоровіший душею, добріший серцем?
Які ж батьківські жертви підуть на користь дитині? «Жертвуйте недоліками свого характеру, щоб не давати дітям поганого прикладу. Відмовтеся від шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю). По жертвуйте грою у «козла» і займіться з сином чи дочкою корисною справою, почитайте разом хорошу книжку, навчіть їх чогось. Такі «жертви» даються інколи важко, та нагорода за них — справді щасливі, добрі й люблячі батьків діти.
У вихованні доброти, чуйності та уважності багато в чому допомагає гра. Простеживши за іграми дитини, можна зрозуміти, де й коли треба тактовно втрутитися, щоб сформувати адекватні емоції дитини. Іграшки для дитини — майже живі друзі, граючись, вона моделює ситуації, які, можливо, переживатиме в житті.
Інший могутній засіб емоційного виховання — природа. Дитині від самих ранніх років необхідно дати уявлення про самоцінність будь-якої іншої живої істоти. Необхідно пробудити в дитині приязнь до «братів наших менших», без якої неможливе становлення гуманізму — вищої форми доброти.
Доброта, чуйність і уважність до інших стануть органічними якостями особи тільки тоді, коли дитина набуде необхідного досвіду моральної поведінки, коли завдання матері та батька заохочуватимуть до послуг близьким, до виявлення піклування і уваги. Дитині необхідний досвід доброти, «потрібні вправи у моральних вчинках», як говорив А. С. Макаренко. Тому ні в якому разі не зупиняйте дитину в її прагненні допомогти старшим, узяти на себе частину хатніх турбот. Навіть якщо вона і зробить щось не так, з цим треба змиритися і перетерпіти. Адже, коли такі поривання систематично гальмуються, вони згасають, а через декілька років підлітка вже важко буде примуси мий вчинок дитини то надто перебільшена, то надто млява. Емоційна непослідовність, коли ті самі вчинки сьогодні викликають одну реакцію, а завтра — іншу, негативно позначається на поведінці дитини. Вона позбувається стійких повсякденних орієнтирів поведінки, стає образливою, вередливою. Розумну стриманість у почуттях як певну рису характеру батько має не лише привносити в сім'ю, а й прищепити дітям (особливо сину).
Важлива роль батька у вихованні в дітей сміливості. Необхідно навчити дитину долати страх, що звільнить її від непотрібних страждань, запобігатиме появі полохливості. В усі часи, у всіх народів сміливість і сила займали одне з перших місць у списку чоловічих чеснот. Ніде не шанувалося боягузтво й ніколи безсилля не вважалося гідністю.
Певною мірою дитячі страхи природні: обережність, острах є виявом важливої захисної функції дитини. Але обережність не повинна переростати у полохливість. Ні в якому разі не можна лякати малечу будь-якими нісенітницями. Залякування дітей сприяє утворенню стійких негативних емоцій. .
Виховуючи у дітей сміливість, не дратуйтеся через їх «дурну боязливість» (як вважають іноді батьки). Виявіть причину переляку й постарайтеся довести дитині, що боятися нема чого.
Для материнської любові більш притаманний надмірний страх за дитину, відмежування її, про всяк випадок, від різних випробувань. Батько більш схильний давати дитині волю, щоб фізично і морально загартовувати її.
Дітям старшого віку батько може запропонувати деякі психологічні прийоми, за допомогою яких можна перемогти відчуття страху. Наприклад, якщо очікується щось небезпечне, неприємне, не слід закривати на це очі. Батькові разом з сином чи донькою варто проаналізувати можливий хід розвитку подій і знайти найраціональніші засоби долання небезпечних, на думку дитини, ситуацій. Причому аналіз повинен бути максимально діловий, сухий, позбавлений емоцій. Ні в якому разі його не можна перетворити на «страшні» для дитини картини.
Досить ефективний засіб долання страху — заняття якоюсь потрібною справою, що вимагає уваги. Можна також у важких ситуаціях порадити підлітку самонавіювання — спокійне, розмірене, багаторазове повторення про себе фраз типу «Я мушу зробити те-то й те-то», Причому всі Формулювання даються у позитивній формі, позбавлені частки «не».
Окремо треба підкреслити важливість виховання моральної сміливості, принциповості, громадянськості. Фізичну сміливість виховати легше й простіше. Громадянська сміливість передбачає правдивість, прямоту й відвертість у стосунках з товаришами, вміння розібратись у своїх помилках, подолати небажання говорити про них, здатність боротися за істину, навіть якщо це викличе протидію безпосереднього соціального оточення;
Ідеал нашого суспільства — виховання гармонійно розвиненої людини — активного будівника комунізму, борця за утвердження нового, справедливого ладу на землі. Тому особливої гостроти набуває в наш час проблема формування енергійної, соціально активної особи. Слід зауважити, що така особа може бути як доброю, так і злою. І справжній авторитет батька може відіграти вирішальну роль у правильному, позитивному спрямуванні розвитку особи дитини.
Говорячи про характер, енергійність, ми неминуче повертаємося до проблеми здоров'я. Адже коли дитина з ранніх років загартована фізично, їй легше дається й моралі, не загартування. Причому фізичне загартування може і повинно стати частиною програми морального загартування. Різними мають бути вправи для фізичного розвитку й загартування дочки та сина. Підібрати їх, заохотити дитину до постійних занять також може бути справою батька.