Міністерство освіти та науки України
Сумський державний педагогічний університет
ім. А. С. Макаренка
Курсова робота
на тему
«Авторитет батьків та їх роль у формуванні особистості дитини»
Суми 2009
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Сім’я як соціальний інститут суспільного розвитку
1.1. Поняття про сім'ю як один з факторів розвитку особистості
1.2. Типи сімей за стилем виховання
РОЗДІЛ 2.Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків
2.1. Вимоги до батьків у процесі виховання дитини
2.2. Педагогічні знання батьків – запорука успішного виховання
ВИСНОВКИ
Список використаної літератури
ВСТУП
Провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор,оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. Суттєве місце у формуванні особистості,особливо у дитячому віці,посідає сім’я. В сім'ї відбувається первинна соціалізація дитини,усвідомлення того,що добре і що погано,формування морального фундаменту,життєвих настанов і ціннісних орієнтацій,визначення кола інтересів,життєвих перспектив тощо. Але сучасна українська сім'я переживає не кращі часи. На її функціях негативно позначаються такі негаразди,як зубожіння населення, житлові проблеми, деградація системи традиційних виховних цінностей,безробіття тощо. Наша держава виявляє всебічне піклування про добробут сім'ї, моральне здоров'я. У сім'ї зростають майбутні громадяни нашого соціалістичного суспільства. Відповідальність за те, якими вони будуть, за їх моральний та фізичний гарт несуть дорослі, насамперед найближчі — матір і батько.
Метою курсової роботи є всебічне вивчення сім'ї як соціально значущого інституту в системі виховання дітей, обґрунтування ролі батьків у формуванні та розвитку особистості.
Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання:
1.Дослідити місце сім'ї в соціальній структурі суспільства.
2.Визначити головні типи сімей за стилем виховання.
3.На основі знань про фактори розвитку особистості обґрунтувати соціальну значущість батьків у навчально-виховному процесі.
4.Визначити сукупність вимог до батьків.
5.Пояснити механізм роботи класного керівника та батьків.
Об’єктом дослідження є формування особистості дитини у всіх його проявах.
Предметом вивчення є авторитет батьків як один із провідних соціальних факторів, що впливають на розвиток особистості дитини
РОЗДІЛ 1. Сім’я як соціальний інститут суспільного розвитку
1.1. Поняття про сім'ю як один із факторів розвитку особистості
Особлива роль належить сім'ї на початку життєвого шляху дитини. У стосунках між батьками і дітьми конкретизуються, набувають цілком предметних форм моральні принципи і норми нашого життя, формуються уявлення дитини про навколишній світ та людські взаємини. Родина залучає її до існуючих у суспільстві соціальних цінностей і відносин. Сім'я має величезний діапазон суто родинних можливостей і засобів виховання та розвитку дитини. Саме у сім'ї, формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Справжнє виховання дітей — це передусім духовна творчість батьків, творення радості й добра, цікавого, змістовного життя для дитини і себе, формування та розвиток особистості дитини, а водночас вихователів. Виховання дітей у сім'ї передбачає постійне й активне спілкування їх з батьками. Найближчих і найулюбленіших людей — батька і матір, дитина вважає найсправедливішими і найкращими. «Хочу бути, як мати, як батько» — звична дитяча фраза. Дитина росте, розширюються межі її спілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але образи батька і матері впливають на неї протягом усього життя, їх приклад завжди перед очима дітей. Готовність батьків відгукнутися на чужу біду, їх привітність та стійкість у боротьбі з труднощами і життєвими незгодами глибоко западають у душу дитини. Природні доброта, справедливість матері стають часткою особистого досвіду дітей, так само як батькова суворість, вимогливість. Інколи батько може бути і скупим на ласку, похвалу. Та для сина чи дочки він — уособлення розумності, врівноваженості, сили, впевненості у собі. Саме в батька вчиться син сміливості, витримки, вірності в дружбі, людській і чоловічій гідності. Дитині потрібні і материнська ласка, і батьківська вимогливість. Чим більше у батьків і дітей спільних справ, захоплень, тим ширший, глибший вплив дорослих, тим більшої ваги набирає їх приклад. Діти уважно придивляються до всього навколо. Коли дитина помічає, якою повагою користуються батьки, їй так само хочеться заслужити у майбутньому повагу людей. Перші уявлення про честь, обов'язок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зі спостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, моральність справ і вчинків— головний фактор успішного виховання дітей. Дитина незалежно від того, мала вона ще чи доросліша, постійно потребує батьківської любові. В. О. Сухомлинський писав, що у дітей свої уявлення про добро і зло, про людську гідність, свої критерії краси. І дуже важливо, щоб дитина не дивилася на батька і матір як на випадкових, сторонніх людей, що намагаються проникнути до її внутрішнього світу. Поспішність, небажання вислухати і зрозуміти те, що відбувається у складному світі дитини, самовдоволена певність у непогрішимості власного життєвого досвіду — ось що насамперед створює психологічний бар'єр між батьками і дітьми. Щоденно спостерігаючи за своєю дитиною, батьки нібито знають її значно більше, ніж інші. Та зміни, що з роками відбуваються у дитині, часто бувають занадто швидкими для батьківських очей.Дитина росте, змінюється, а люблячі батьки нерідко бачать її все ще колишньою. Які великі такт і вміння необхідні, щоб відшукати правильний підхід до дитини у кожний віковий період її життя: дитинство, отроцтво, юність. Дитина відчував, чи стоїть за батьківськими вимогами прагнення одержати перемогу в боротьбі за владу над нею, чи така вимогливість породжена справжнім піклуванням про її гідну поведінку. Зрозуміло, що чим більше поважають людину, тим більше вимог до неї ставлять. Але не варто забувати, що позитивні якості виховує тільки вимогливість, яка ґрунтується на доброті.
Сімейне виховання дітей є спільною справою батьків. Але, безумовно, існує певна відмінність у характері батьківського та материнського впливу на дитину. Роль батька і матері в сім'ї визначається передусім особистістю кожного з них. Родинний досвід свідчить, що авторитет батьків, любов до них дітей, як правило, нероздільні. Що ж до розмежування виховних функцій між матір'ю і батьком, то тут домінує не стільки стать, скільки особа вихователя. Інша справа, що особистий приклад батьків, як провідний фактор сімейного виховання, легше засвоюється і швидше прищеплюється у межах однієї статі. Для хлопчаків — взірець поведінки найчастіше батько, для дівчаток — матір. Разом з тим батько з матір'ю доповнюють одне одного у вихованні дітей. Але їх виховна діяльність, єдина за цілями, завданнями і змістом, відрізняється формами і методами впливу. Важливо також враховувати, ще для дитини мати і батько мають водночас бути: джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпомічною; владою, директивною інстанцією, розпорядниками благ, покарань і заохочень; взірцем для наслідування, уособленням мудрості і особистих людських якостей; старшими друзями і порадниками, яким усе можна довірити . Однак співвідношення перелічених функцій, значення кожної з них для дитини з віком змінюються. Так, скажімо, емоційна прихильність дитини (звичайно більша до матері, ніж до батька) в міру зростання самостійності, особливо у перехідний вік, починає обтяжувати дитину. Погано, коли їй не вистачає любові батьків. Але й надмірність емоційного тепла може негативно позначитися і на хлопчиках, і на дівчатках. Вона заважає формуванню у дітей внутрішньої автономії, не стимулює формування готовності перейти до самостійного життя. Найсприятливіші взаємини з батьками у дитини складаються тоді, коли вони здатні цінувати і її слухняність, і незалежність, прислухатися до її думки. Це, безумовно, сприяє вихованню самостійності, ініціативи, відповідальності юних громадян. На думку вчених, існує декілька механізмів сімейної соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на дітей. По-перше, заохочуючи певну поведінку дитини і караючи її за порушення встановлених правил, батьки тим самим прищеплюють дітям відповідну систему норм, додержання яких зрештою стає внутрішньою потребою. По-друге, наслідуючи батьків, орієнтуючись на їх приклад, дитина намагається у всьому бути подібною до них. І по-третє, знаючи внутрішній світ дитини, проблеми, що її хвилюють, батьки можуть і повинні допомагати формуванню її самовідданості, вмінню вірно розуміти навколишній світ і контактувати з ним.
Не завжди так гладко здійснюється взаємодія дитини з батьками. Життя вносить корективи у стиль їх взаємин. Взяти хоча б такий приклад: батьки вміло ведуть домашнє господарство, але дитина не має навиків щодо цього, оскільки її не залучали до такої діяльності. Або навпаки — батько не має змоги займатися домашніми справами (ремонтом побутової техніки в домі тощо), і це бере на себе син. Отже, хоча конкретні риси особи дитини не обов'язково продовжують батьківські, та залежність тут, безумовно, існує. Перед батьками постає проблема, як, з одного боку, зберегти те цінне в моральному вихованні дітей, що притаманне традиціям родинного життя, а з другого — підвищити авторитет і роль сім'ї у регулюванні взаємин з дітьми.
Істотно впливає на ефективність виховного процесу те, наскільки і як враховуються вікові особливості дітей. Вже безпосереднє емпіричне спостереження свідчить про надзвичайно складне єство дитини, про «тендітність, тонкощі, вразливість, ніжність дитячого серця» і разом з тим про його «твердість, мужність, стійкість, здатність вибирати свою власну позицію, власну точку зору».