Нове покоління підручників з історії України (особливо 5 та 8 класів) змушує сьогодні ВСІХ учителів України робити те, що ми робили ще у 1998 році – викладати курс ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА!!!
Тепер наше завдання – ввести курс історії українського козацтва таких періодів: Задунайська Січ – Чорноморське козацтво ХУІІІ-ХІХ ст.; Відродження українського Вільного козацтва на початку ХХ ст.; Відродження українського козацтва у останнє десятиліття ХХ ст.; Українське козацтво діаспори (Штати, Канада, Австралія, Бразилія та ін). Альтернативи цим курсам у плані виховання громадянськості, патріотизму – немає!
„... Саме школа стоїть у витоків духовності її випускників...
Сільська мало комплектна школа посідає особливе місце серед навчальних закладів нашої країни. Це – 70% шкіл, тут навчається кожен третій школяр; це – більшість шкіл нашого району. Адамівська – теж мало комплектна...
Підірвана матеріальна база малокомплектної, міграція сельчан до міста, зниження народжуваності, виснаження і старіння педагогів не сприяють якісному поліпшенню навчальної роботи. Але від таких шкіл Україна не зможе відмовитись ще й у цьому столітті. Бо обов’язок держави – надати освітні послуги ВСІМ дітям.
Тепер вважається, що функціонування сільської мало комплектної економічно недоцільно. Та не треба забувати про її соціальний статус: осередок культурного життя, уособлення зв’язку поколінь, носій духовності, традицій тощо.
Думку вчителя поважають на селі. На його позицію зважають при визначенні долі дитини. Село і школа пов’язані нерозривно, як тіло й дух, хліб і сіль, сонце й вода.
Штатний розклад не передбачає повну ставку заступника з виховної роботи (у більшості мало комплектних його зовсім немає). Є неповна ставка заступника директора з навчально-виховної роботи, помічника з господарської справи, педагога-організатора, бібліотекаря. Школа має незадовільні санітарно-побутові умови (потребує капітального ремонту або перебуває у аварійному стані; не має водопроводу й каналізації; відсутні спортивний та актовий зали, не вистачає типових приміщень).
Учителя професійно дезорієнтовано, бо він викладає від двох до п’яти навчальних предметів, що знижує якість знань учнів. В цих умовах проблемною є організація факультативів, практично неможлива профільно-рівнева диференціація.
Система стосунків керівник-учитель-учень має тенденцію до посилення особистих, а не ділових якостей. Педагоги перебувають в методичній ізоляції (та ще й соціально-побутові умови їх життя!), що поступово призводить до їх деградації. Але ЯКІСТЬ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ БІЛЬШОЮ МІРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЯКОСТІ КЕРІВНИЦТВА ШКОЛОЮ, НІЖ ВІД РІВНЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛІВ.
Наш досвід свідчить, що тісний зв’язок школи з родиною й сільською громадою дозволяє застосувати концепцію школи-родини (у формі козацько-лицарського виховання, що відтворює родинний мікроклімат: атмосферу доброти, тепла, чуйності, взаємотурботи, взаємоповаги). Все це ґрунтується на особливостях сільської спільноти, у якій практично всі родини пов’язані кровними зв’язками.
Ми вважаємо, що одним із основних завдань школи є реалізація ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ, яка має благодатне підґрунтя в діяльності малокомплектної: це – сім’я, церква, соціальне середовище, громадське життя, праця, заходи духовного характеру, мистецтво, спілкування з природою.
Систему взаємин ми будуємо таким чином, щоб абсолютні й вічні цінності українського виховання (віра, надія, любов, сумління, правда, доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість, нетерпимість до зла) формувалися не як теоретичні моральні категорії, а як конкретні стосунки реальних людей...
Аналізуючи процес розвитку мало комплектної за останні 30 років (я працюю учителем з 1969 року, а керівником – з 1984), планую на майбутній навчальний рік в царині ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ:
В розкладі занять максимально враховувати передусім особливості навчальних предметів, а не особливості педколективу, розподілу навантаження вчителів. В проведенні уроків будемо орієнтуватись на форми групової роботи, за яких різко зростає інтенсивність активного спілкування вчителя з учнями. Будемо вчити учителів саме такій роботі.
Намагатимемось знижувати психологічне та емоційне навантаження на учнів у класах з малою наповненістю. Більше уваги приділимо методам самоконтролю, вибірковому диференційованому та тематичному контролю. Почнемо застосовувати рейтинг.
Основним в організації уроків стане принцип індивідуального підходу до учнів (особистісно-орієнтовне навчання та виховання). Створимо „короткі” факультативи, які охоплять семестр, що допоможе учням реалізувати пізнавальні інтереси до різних предметів. Особливу увагу приділимо роботі клубів, гуртків, товариств, проведенню інтелектуальних змагань, конкурсів.
В царині ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОЇ ТА ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ:
Виховний процес тісно пов’язуємо із життям сільської громади, його стрижнем стане краєзнавча діяльність.
Систему виховної роботи будуємо за моделлю „людина-рід-громада-країна-держава”. Це дає змогу широко використовувати потенційні можливості етнопедагогіки, історичного краєзнавства, сприяє соціалізації особистості.
Виховний захід школи плануємо і проводимо так, щоб він був подією села.
Є проблема у вихованні сільської дитини: в умовах замкненого сільського осередку зворотний зв’язок між вихованцями і вчителями надзвичайно сильний, але це веде до того, що дитина звикає до постійного опікування й потребує його. Перехід до іншого типу соціального середовища (міста), де соціальний контроль послаблено, часто руйнує звичний стиль поведінки.
В царині УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ:
Я вважаю, що перевантажування керівника, рівень його культури та тип спілкування визначають соціально-психологічний клімат як у педагогічному, так і учнівському колективах.
Неможливо педагогічним працівникам компенсувати негативний вплив перших осіб. Тому ефективне управління можливо лише за умови, що керівник розуміє завдання закладу і його специфічні особливості.
На якість контролю не повинні мати вплив тісні соціальні й родинні взаємини, що пов’язують учителів і учнів у сільський громаді. Ділові стосунки (обов’язок, відповідальність) не повинні витіснятися особистими (симпатії, родинність, неприязнь). Це суттєво знижує об’єктивність контролю, його систематичність, глибину і підсилює тенденцію до формалізму та лібералізму.
Але основна причина, що гальмує ефективну роботу школи, - НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ – ЯК ЗОВНІШНІХ, ТАК І ВНУТРІШНІХ.
ШКОЛО, ШУКАЙ КЕРІВНИКА!
Директор, заступник директора, організатор позакласної роботи покликані бути посередниками між педагогічною наукою та практикою. Від них залежіть не тільки пропаганда, впровадження наукових знань в практичну роботу, але й така організація педагогічного колективу, при якій об’єднуючим началом є творчий задум, ідея.
Цей розділ про керівників Адамівської школи, про директорів та завучів. Вони були різними, працювали різний термін: хтось – рік, деякі – два-три, а дехто – й десять...
Не всі розуміли мету та завдання роботи школи на етапах розвитку; були великі похибки у виборі пріоритетів розвитку, але й були прориви у майбутнє – тоді школа на всіх вітрилах летіла до мети...
У 1957 роцi в селi Адамiвка було вiдкрито семирічну школу, в якiй тодi навчалось 250 учнiв та працювало 14 педагогiв і 7 техпрацівників.
У своєму розвитку школа пройшла 6 етапiв (етапи визначали лідери – директори та завучі).
I. 1957 – 1964. Перiод змiни лiдерiв та прiоритетiв розвитку.
1957-1960. Директор Нiкул Людмила Олександрiвна – вiдмiнник освiти, нагороджена орденом „Знак Пошани”... З її листа до педколектива Адамівської школи: „В Адамовке я работала директором восьмилетней школы с момента ее открытия, т.е. с 1957 г. по 1960 г., и, естественно, была депутатом сельского Совета. Здесь, на Ленинградской земле, двадцать пять лет я проработала в большой средней школе Лениграда, награждена орденом "Знак почета" (№ ордена 1178266), медалью "За трудовую доблесть", отличник народного образования. Так что Вам не стыдно за своего первого директора. Желаю Вам всего самого доброго. "
1960-1962. Директор Комарницький Олександр Сергiйович, як методист, детально розбирав з учителем наслiдки уроку, виявляв недолiки у засвоєннi учнями теми, пiдказував вчителю форми індивідуальної роботи з окремими учнями, таким чином забезпечуючи засвоєння матеріалу всім класом.
Виявляючи характерні вади в роботі викладачів одного предмету, він застосовував форми контролю, які спонукають до подолання їх, наприклад (за матеріалами педрад), на основі відвіданих уроків російської мови визначив питання, які вимагають пильної уваги вчителя, а саме:
ефективне використання ідейно-виховного потенціалу навчальної теми;
удосконалення уроку шляхом раціональної організації самостійної діяльності учнів;
шляхи виховання орфографічної зіркості учнів.
Далі він вивчав стан викладання та якість знань учнів з російської мови за планом внутришкільного контролю і додав до нього такі питання, як оптимальне планування реалізації вдосконаленої програми; організація і форми повторення матеріалу; стан учнівських зошитів; результати контрольних робіт та контрольного опитування. Поставивши їх на контроль, Олександр Сергійович добився, щоб при складанні поурочних планів учителі постійно тримають в полі зору ці питання.