Актуальність дослідження. Залучення молодших школярів до образотворчого мистецтва як до естетичної діяльності, розвиток та виховання учнів її засобами – одна із важливих і складних проблем сучасної школи.
Мистецтво слова дає змогу розкривати перед учнями багаті художньо–пізнавальні можливості, навчати школярів сприймати через образи художніх творів навколишній світ, одержувати від малювання глибоку естетичну насолоду.
Природа є найбагатша скарбниця, з якої видатні художники минулого і сучасності черпали натхнення для своїх художніх творів. Вивчення дітьми на уроках образотворчого мистецтва пейзажного жанру сприяє збагаченню і розширенню формування їх як естетичної культури школярів так і розвитку їхньої особистості, саме вона навчає цілісного бачення предметів та явищ навколишнього світу, вміння виділити основне у явищах буття.
Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особи.
А формувати особу і естетичну культуру, - відзначають багато письменників, педагоги, діячі культури (Д.Б. Кабальовський А.С. Макаренко, Б.М Неменський, В.А. Сухомлінський, Л.Н. Толстой К.Д. Ушинський), - особливо поважно в найбільш сприятливому для цього молодшому шкільному віці. Відчуття краси природи, навколишніх людей, речей створює в школярті особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.
Навчити бачити прекрасне навколо себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на школярти найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: "Система естетичного виховання має бути, перш за все єдиною, об'єднуючою всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя школяра, де кожен предмет, кожен вид заняття має своє чітке завдання в справі формування естетичної культури і особи школяра" (15, 17).
Але біля всякої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається.
Такою основою в системі естетичного виховання ми можемо рахувати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості.
Проблема формування в учнів естетичної культури є і залишається актуальною. Для теоретичного осмислення порушеної нами проблеми важливе значення мають філософські дослідження (Г.З. Аперсян, Ю.Б. Борєв, О.І. Буров, В.О. Василенко, Є.В. Волкова, М.С.Каган, В.С. Корнієнко, М.І. Колесник, Н.Б. Крилова, Л.Н. Столович, А.А. Ткемаладзе). Психологічні засади формування естетичної оцінки охарактеризовані у працях Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, В.М. М’ясищева, С.Л. Рубінштейна, П.М. Якобсона. Психолого-педагогічні дослідження М.М. Волокітіної, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, О.В. Джежелей, Л.В. Занкова, О.В. Запорожця, В.А. Крутецького, Г.О. Люблинської, М.М. Матюхиної, Т.С. Михальчик, Н.Д. Молдавської, Л.М. Рожиної, З.І. Романовської та ін. визначають особливості розвитку художнього мислення в учнів початкових класів.
Педагогічні дослідження вчених (Н.Й. Волошина, Д.М. Джола, Н.В. Ігнатенко, Л.Г. Коваль, І.В. Крицька, Н.Є.Миропольська, Г.М.Недялкова, Л.І. Олефіренко, Л.А. Руденко, О.П. Рудницька, Є.В. Сисоєва-Ляхович, М.М. Шпак, А.Б. Щербо та ін.) підтверджують думку про те, що учням молодшого шкільного віку властиві особливі передумови для активного розвитку естетичного сприймання, оцінок, суджень та естетичних мотивів діяльності.
Проте на сучасному етапі розвитку національної української школи в методичному і науковому арсеналі вчителя відсутні ґрунтовні праці про специфіку оцінної діяльності, недостатньо з’ясовано і проблему вдосконалення оцінних умінь школярів.
Актуальність, недостатня теоретична і методична розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження “ Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва ”.
Об’єктом дослідження є процес вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва.
Предметом дослідження – методика вивчення в учнів 1–4 класів пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва та формування естетичної культури.
Мета дослідження полягає у визначенні психолого–педагогічних та методичних передумов формування у молодших школярів естетичного світогляду та дослідити вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва.
Метою дослідження обумовлено розв’язання наступних завдань:
1. З’ясувати історію виникнення пейзажного жанру.
2. Визначити види пейзажного жанру
3. Дослідити вивчення в школі пейзажного жанру.
У процесі розв’язання зазначених завдань використовувалися такі методи дослідження: вивчення й аналіз філософської, педагогічної, психологічної та методичної літератури в аспекті досліджуваної проблеми; ретроспективний та прогностичний аналіз літературних джерел, навчальних програм, шкільних підручників з читання та методичних посібників; теоретичний аналіз і синтез під час визначення об’єкта, предмета, мети, завдань дослідження; узагальнення педагогічного досвіду з метою з’ясування стану та основних підходів до розв’язання досліджуваної проблеми в науці й практиці роботи вчителів початкових класів; розробка методики формування в учнів 1–4 класів умінь естетично сприймати художні твори на уроках образотворчого мистецтва; спостереження за навчально-виховним процесом на уроках читання.
Структура дипломного дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 80 сторінок.
Зважаючи на принцип зв’язку з реальністю при навчанню учнів пейзажному живопису вважаємо за доцільне розглянути становлення та досягнення українського живопису, переконані що це потрібна актуальна і цікава тема.
Український пейзажний живопис розвивався в контексті європейського мистецтва, і кращі твори українських художників-пейзажистів увійшли до скарбниці вітчизняного образотворчого мистецтва, стали його невід'ємною частиною, віддзеркаливши процесії і зміни, що відбулися в часі.
Українська пейзажна школа має яскравих, самобутніх представників, що творили власну стилістику відображення природи, яка ґрунтувалася на народних традиціях, завдяки чому їм вдалося уникнути механічних унаслідувань модних на той час європейських течій. В альбомі представлено більше сімдесяти творів українських художників, які працювали в жанрі пейзажу в XIX - на початку XX ст.
Пейзажний живопис в українському образотворчому мистецтві почав зароджуватися ще в ранніх іконах, настінних розписах, розвинувся в гравюрах та книгодрукуванні Середньовічні майстри-іконописці прагнули передати велич і красу навколишнього світу: умовне небо від землі й був оздоблений ще досить примітивними зображальними елементами — травами, квітами, хвилеподібними лініями. Трохи згодом, у ХУІІ-ХУШ ст., майстер-іконописець в іконний пейзаж вплітає реальне зображення гір і різнотрав'я на передньому плані, і хоча складові композиції поєднані штучно, проте в них вже помітно спостережливе ставлення митця до навколишнього світу Так поступово формується потреба і необхідність у відтворенні середовища, в якому живе людина, прагнення через усвідомлення цішної картини природи зафіксувати своє особисте відношення до неї.
Майже до самого початку XIX ст. пейзаж в українському образотворчому мистецтві не виокремлювався у самостійний жанр, а слугував лише тлом для фігуративних композицій. Він звучав як архітектурний чи природний стафаж із нагромадженням будівель чи рослинного світу, які не могли ототожнюватись з конкретною місцевістю. Для українського мистецтва ландшафтні мотиви іконостасів стали поштовхом для розвитку пейзажу академічного напрямку.
Початок творчості вихованця Петербурзької Академії художеств Василя Штернберга (1818-1845) якраз і знаменується академічними засадами. Проте у пізніших своїх роботах художник відмовляється від панорамності, його твори наповнюються емоціями, реалістичною передачею стану природи чи побутового мотиву.
З посиленням реалістичних тенденцій відбуваються глибокі зміни \ відтворення природи. Мальовничі українські краєвиди посідають вагоміше місце у творах живописців та графіків, перед якими постало нове завдання: творення природи як джерела естетичної насолоди — піднесено, поетично, що відповідало тогочасним тенденціям. Таким увійшов пейзаж у XIX ст. — період розквіту романтизму. Роль культурних центрів у той час здебільшого виконують міста або ж садиби найбільш освічених поміщиків. В мистецьких осередках практикують замовлення, які радше нагадують світський живопис на релігійну тематику.
Українське образотворче мистецтво не могло розвиватися на рідному ґрунті через відсутність в Україні спеціальних навчальних закладів на зразок, скажімо, Петербурзької Академії художеств. Більшість художників, які малювали українські краєвиди, були мандрівними і мистецьку освіту здобували поза межами країни — у Петербурзі, Москві, Відні або Кракові.[12,с.162] Завдяки цьому мистецтво піддавалося суттєвим впливам чужоземних течій. Вже в кінці XIX - на початку XX ст. українські міста зосереджували кращі мистецькі сили з відповідним утворенням малярських осередків (Товариство Південноросійських художників) та шкіл (Київська рисувальна школа, Художньо-промислова школа у Львові).
На початку XIX ст, пейзажний жанр розвивається у контексті портретного живопису. У виконанні портретів перед митцями поставали нові завдання — реалістичне відображення життя, де пейзаж використовувався для підсилення емоційного впливу, поетичної настроєності, що складало нове відчуття природи. Паралельно пейзаж розвивається і як самостійний жанр: інформативно насичені зображення конкретної місцевості детально відображали характерні особливості ландшафту, садиб, околиць, парків, маєтків тощо. Такі видові пейзажі створювалися на замовлення Петербурзької Академії художеств для потреб відповідних державних відомств та власників маєтків. Виконували їх мандрівні художники з Росії, країн Західної та Східної Європи. Так звані краєвиди-ведути мали сухий документальний характер; це був своєрідний "портрет" місцевості, позбавлений емоційності, а споруди, що потрапляли "у кадр", не несли смислового навантаження. З часом документальність відходить на другий ман — і пейзажі набувають епічності, поетичної настроєності розвиваючись у самостійний жанр, що зайняв у добу романтизму чільне місце. В практиці вивчення природи художники часто зверталися до традицій голландського краєвиду XVII ст., близького їм за романтичним сприйняттям природи, за просторовою та колористичною концепцією. Українська дійсність, зокрема природа, відтворювалась ідеалізовано, інколи в поєднанні вигаданого ландшафту із замальовками реальної природи. Часто такі твори нагадували сцену з вистави на пасторальні сюжети, де високі дерева по боках картини уподібнювались до лаштунків. Згідно з академічними засадами природа передавалась величаво, спокійно, в ній панувало вічне літо, а улюбленими мотивами були сходи та сходи сонця, морська стихія, гірські скелі, водоспади, руїни старовинних замків тощо. Художник Антон Ланге (1779-1844), який прибув до Львова з Відня у 1810 році, вважається родоначальником історичного пейзажу. Чарівні краєвиди Галичини й Волині він відтворював із захопленням іноземець який споглядає екзотику. Твори п зображенням Києва іншого відомого художника — Генріха Гроте — ще нагадують ведути, проте їм вже притаманні глибина перспективи та епічність зображуваних мотивів.[28, с.172]