Із поданих речень складіть зв’язну розповідь.
1. Люду люблять усі учні нашого класу. 2. Люда багато читає. З. Люду обрали старостою класу. 4. Люда часто читає або розповідає казки малюкам. 5. Люда вчиться в одному класі зі мною. 6. Я дружу з Людою.
Розставляючи речення в порядку висвітлення теми, доведеться усунути повторення слова Люда. Для цього можна використати слова вона, моя подруга, ця дівчинка та ін.
Так діти практично ознайомлюються з лексичними засобами зв’язку речень у межах абзацу.
У роботі з деформованим текстом легко організувати і спостереження над розташуванням слів у реченні. Для; цього доведеться замінити не тільки послідовність речень, але й послідовність слів у межах того чи іншого речення (найпростіше – застосувати прямий порядок слів у кожному реченні). Наприклад:
1. Зошит був зроблений з газет. 2. Сашко приніс до школи незвичайний зошит. 3. Мама дала Сашкові цього зошита.
Відтворюючи деформований уривок з тексту, доведеться не тільки по-іншому розташувати речення (2–1–3), але й у третьому реченні змінити порядок слів: Цього зошита дала Сашкові мама Адже тут найголовніше – вказати, звідки цей зошит, щоб згодом повідомити, що на таких зошитах діти писали в роки війни [68, с. 76].
Найбільш сприятливою нагодою для закріплення знань про абзац і його роль у тексті, засоби зв’язку є робота над виправленнямучнівських творів або окремих фрагментів із них. Спрямування таких вправ може бути різне [Додаток 5].
1.3.3 Ознайомлення учнів з типами текстів
Діюча програма з української мови передбачає ознайомити учнів перших – четвертих класів із текстами різних типів мовлення: розповідями, описами й розповідями й описами з елементами міркувань.
Кожен із цих типів мовлення має свої особливості побудови, а також характеризується певними мовними засобами та добором матеріалу.
Розповідь є основною формою передачі інформації від 1-ї або 3-ї особи. Це усне словесне повідомлення про кого-, що-небудь або записане, надруковане для інформації. Розповідь єосновним елементом прозових і поетичних творів. У тексті присутній сюжет, тут, як правило, діють персонажі, може бути переданий діалог між ними. В розповіді можуть бути елементи опису, міркування.
У розповідному тексті дається уявлення про розвиток подій, які описуються, про їх послідовність. На перший план висувається хід події (процесу, явища і т. д.). Кожний текст висловлює певний стан, стадію в розвитку дії, у русі сюжету до розв’язки. Щоб підкреслити послідовність дії, у розповіді часто використовують слова, що означають час: потім, після того, через деякий час, далі, тут, тоді, нарешті та інші. Так як події завжди пов’язані з діями, то в розповіді використовуються різні дієслова, а також велика кількість іменників, які називають дійових осіб чи предмети [57, с. 21].
Для розрізнення тексту-розповіді від інших типів тексту, методика пропонує ставити запитання, а саме – що відбулося?
Розповідь – динамічний, живий і тому найбільш доступний молодшим школярам тип тексту.
В описі немає сюжету, немає дійових осіб; в ньому зображені картини природи, окремі предмети і явища, тобто являє собою словесне зображення кого-, чого-небудь (зовнішнього вигляду або фізичного чи психічного стану людини, явища природи, події і т. д.) [63, с. 360]. Опис буває художній, діловий, науковий, який потребує високої точності; такі описи розглядаються в молодших класах. В початкових класах діти читають описові тексти, переказують їх, пишуть твори-описи.
Діти вчать, що описувати можна не лише предмети, але й процеси, дії, явища природи.
Розрізняють від інших типів за допомогою запитань: Який? Яка? Яке?
Робота над описами розвиває в учнів спостережливість, увагу до оточуючого світу, предметів. У процесі формування описувати предмети в дітей розвивається уміння логічно мислити, будувати своє висловлювання в певній композиційній формі, розвивається творча уява [57, с. 21].
Текст-міркування – це такий текст, в якому для доказу якого-небудь твердження використовуються судження, приклади, зіставлення, що приводить до нових висновків, суджень [63, с. 360]. Як тип художнього тексту – це твір або частина твору, в якому автор висловлює свої думки, переживання, почуття.
Діти ознайомлюються з таким типом тексту в 4 класі. Ознайомлюються з схемою міркування: твердження, доказ (доведення), висновок. Саме по такій схемі пишуться в старших класах твори, наукові статті, де висувається гіпотеза, описується хід дослідження проблеми, а потім робиться висновок про те, чи підтвердилась гіпотеза чи ні.
Програма 1–4 класів вимагає складати тексти з елементами міркувань, які передбачають відповідь на два питання: Що мені найбільше сподобалось? Чому?
Найпростіша схема тексту-роздуму включає такі елементи: теза (частина в якій виражена необхідна для доведення думка); розвиток тези та її доведення, тобто частину з аргументами для доказу; висновок, у якому міститься оцінка, враження тощо.
У текстах-роздумах часто вживаються вставно-модальні слова по-перше, по-друге, і т. д., в загальному, в цілому, таким чином, нарешті. У більшості теза і обґрунтування пов’язуються підрядними сполучниками через те що, таким чином, тому що, якщо та ін. [57, с. 25].
Тексти-міркування діти розпізнають за запитанням: Чому?
Головне місце в початкових класах відводиться тексту-розповідь. Але по мірі оволодіння учнями зв’язним мовленням все частіше і ширше у розповідь вводиться елементи опису, міркування.
Висновок
Описана робота дозволить учням початкових класів практично засвоїти і в міру можливості застосувати такі відомості:
1) текст – це завершене зв’язне висловлювання;
2) у тексті про щось говориться – це його тема;
3) кожен текст створюється з певною метою і, отже, висловлює якусь думку;
4) текст складається з певної кількості пов’язаних між собою речень;
5) зміст тексту розкривається у певній послідовності;
6) у тексті є зачин, основна частина і кінцівка;
7) складний за змістом текст поділяється на абзаци;
8) кількість абзаців залежить від змісту тексту, від його плану;
9) між абзацами є змістовий зв’язок, вони розташовуються у тій послідовності, якої вимагає розкриття теми;
10) кожен абзац становить смислову цілість, висвітлює певне питання;
11) якщо в абзаці є кілька речень, між ними мусить бути тісний смисловий зв’язок, логічна послідовність;
12) зв’язок між реченнями в межах абзацу полягає не тільки в їх змісті, але й у виборі мовних засобів вираження думки, зокрема, у вживанні синонімічних слів і виразів, займенників, у виборі порядку слів.
Оскільки відомості про текст досить складні, вони становлять значні труднощі для учнів, і опрацювання їх не може бути обмежене вузькими часовими рамками: потрібні тривалі спостереження над мовним матеріалом. Крім того, наявність їх у шкільному курсі не може не вплинути на зміст і спосіб опрацювання інших програмових тем.
Отже, слід забезпечити, щоб робота над текстом, по-перше, здійснювалась систематично, по-друге, щоб на кожному наступному етапі навчання теоретичні відомості не просто повторювались, а поглиблювались відповідно до тих мовних явищ, які в цей час опрацьовуються.
Щоб школярі не блукали манівцями, набуваючи потрібних умінь нераціональним і важким методом проб і помилок, а поступово, але неухильно йшли до оволодіння навичками послідовного викладу думок, треба організовувати найрізноманітніші тренувальні вправи на текстовому матеріалі, конструювання власних зв’язних висловлювань.
Взагалі, увага до закономірностей побудови тексту сприятиме розвиткові мислення школярів, удосконаленню їх усних і письмових висловлювань, допоможе у опрацюванні навчального матеріалу з усіх предметів, ґрунтовнішому вивченню закономірностей зв’язного мовлення у наступних класах.
2. Організація і зміст процесу вивчення елементів тексту
2.1 Відбір змісту навчання при ознайомленні з елементами тексту
Найважливішими завданнями загальноосвітньої школи є підвищення якості навчання, методичних прийомів, урізноманітнення предметних засобів для досягнення найефективнішого результату навчання.
Навчання рідній мові, як початковий етап вивчення її структури, неможливе без оволодіння структурою тексту і його елементами, а головне – його використання на практиці, тобто практична робота з ним, на уроках та в життєвих ситуаціях. Саме така цілеспрямована робота забезпечує більш ефективне засвоєння мовних явищ, наочно показуючи особливості їх функціонування у мовному потоці, а це має велике значення для розвитку мовлення учнів. Також робота з текстом допомагає систематично вести повторення і узагальнення вивченого, здійснювати внутріпредметні і міжпредметні зв’язки, реалізовувати принципи наступності і перспективності у навчанні. Крім того, систематичне використання текстового матеріалу поступово знайомить дітей з характерними особливостями зв’язних висловлювань, і, отже, готує до розуміння чужих і створення власних текстів.
«Убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної естетичної товстошкірості» [100, с. 51]. Ці слова В.О. Сухомлинського найкращим чином ілюструють значення оволодіння мовою освіченою людиною, від якої залежить активна участь у суспільному житті.
Зв’язне мовлення розглядається у педагогічних працях та лінгводидактиці, як цілісне, самостійне ціле, «…що передбачає закінчену думку і членується на складові частини» [104, с. 51].
Формування навичок та розвиток зв’язного мовлення є головним аспектом розвитку культури мовлення взагалі. Учні вчаться висловлювати свої думки зв’язно в усній, писемній формах.
Спеціально існуюча теорія лінгвістики тексту, що лежить в основі наукової розробки зв’язного мовлення учнів 1 – 4‑х, як і 4 – 8- х класів, – є найоптимальнішим варіантом вирішення цього питання.